Статті

Серед лауреатів цьогорічної нагороди «Semper Fidelis», вручення якої відбулося минулого місяця в Королівському замку у Варшаві, був священник із Волині – ксьондз-канонік Ян Бурас.

На церемонії ксьондза Яна представили так: «Місія наступного з лауреатів пов’язана з волинським селом Замлиння. На землі, позначеній людськими кривдами, ксьондз Ян Бурас із гідним подиву запалом і великою вразливістю відкрив простір для польсько-українського діалогу та порозуміння в правді».

buras 3

buras 2

Під час вручення нагороди «Semper Fidelis» у Варшаві. Фото Володимира ШИЯТОГО

У 1990 р. на заклик ординарія Перемишльської дієцезії, архієпископа Ігнатія Токарчука Ян Бурас поїхав нести пастирське служіння в СРСР. Із тих пір, із невеликою перервою, його доля пов’язана з Україною – спочатку зі Львівською архідієцезією, а потім із Луцькою дієцезією.

Дату свого прибуття на Волинь ксьондз Ян пам’ятає дуже добре – 8 липня 2003 р. Через три дні, 11 липня 2003 р., у селі Павлівка відбулася знакова зустріч Президента Польщі Олександра Квасьневського і Президента України Леоніда Кучми. Лідери держав, католицькі і православні священники, поляки й українці взяли участь у поминальній месі з нагоди 60-річчя Волинської трагедії та молебні за примирення обох народів. Ксьондз Ян був церемоніймейстером на цьому богослужінні. Згодом упродовж п’яти років він служив парохом кафедральної парафії Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку, а також виконував обов’язки генерального вікарія і канцлера Луцької дієцезії.

На запитання про те, як зародилася ідея створення Інтеграційного центру в Замлинні, ксьондз Ян відповідає, що початковий задум був абсолютно іншим. Та й на Волині він не планував залишатися – пообіцяв тодішньому ординарію дієцезії, єпископу Маркіяну Трофим’яку, що буде тут усього п’ять років. Проте Провидіння розпорядилося інакше.

На урочистість Зіслання Святого Духу у 2008 р. до ксьондза Бураса як канцлера дієцезії звернулися сестри-монахині зі Згромадження служебниць Пресвятого Серця Ісусового, які планували тут облаштувати осередок для самотніх матерів. Проте невдовзі вони відмовилися від свого задуму, а от ксьондз Ян – ні.

Завдяки його старанням Релігійній місії «Карітас-Спес» Луцької дієцезії Римо-католицької церкви передали будівлі колишнього протитуберкульозного диспансеру в Замлинні. Тут, у цих руїнах, ксьондз Ян задумав створити інтеграційний центр для людей мистецтва, дітей і молоді з трьох країн – України, Польщі, Білорусі, – адже Замлиння розташоване недалеко від кордонів.

Це була руїна в буквальному сенсі цього слова. Покинуті приміщення стояли без вікон і дверей, підлоги і дахи були в аварійному стані. Не було найелементарніших речей: туалету, душу, водопроводу, газу. Ксьондз Ян оселився в цій руїні. Особливо важкою була перша зима. Жив він у невідремонтованій кімнаті (інших тут і не було, ця була просто більш-менш у пристойному стані), через щілини тягнуло холодом і вологою. Обігрівався електричним калорифером. «Проте все одно завжди було холодно. Гаряче мені стало тільки тоді, як прийшов рахунок за електрику», – згадує панотець.

Священник поступово налагоджував побут: зробив ремонт, облаштував у кімнаті камін. «Я одразу зателефонував до своїх друзів, парафіян із Золочева, де працював раніше, розповів, що будемо будувати центр для самотніх матерів – тоді ще ця ідея була актуальною. Пані Марися і пан Вітек Славінські охоче зголосилися допомогти. Вони мені й у Польщі допомагали, і в Золочеві, і в Луцьку, під час ремонту годинникової вежі в кафедральному соборі», – продовжує ксьондз Ян.

«Коштів не було жодних. Просити я не вмів, а власних грошей не багато на що вистачало. Щось ми потихеньку робили, але насправді діялося дуже мало. Так було зо три роки. Я просто продовжував триматися. Проте десь у січні 2011 р. у мене була криза, подумував, що я не дам ради, доведеться все кинути. На руках був кошторис, адже керівництво «Укрексімбанку», за що я йому вдячний, виділило кошти на виготовлення проєктної документації на реконструкцію об’єкту. В цьому кошторисі були прописані мільйони… І прийшла така думка: «Мабуть, доведеться відступити. Але я принаймні спробував». І через два дні після цієї гіркої думки до мене зателефонував дядько з Польщі, чоловік материної сестри Генрики, Вінцент Мури. І каже: «Ми тут із дружиною вирішили тобі трохи допомогти, щоб якось у тебе зрушилася ця справа». Він продав свій чималий бізнес, таким чином я отримав кошти на подальшу роботу».

Потім долучилися Генеральне консульство РП у Луцьку, католицька благодійна організація «Kirche in Not», інші жертводавці. З 2011 р. у Замлинні роботи пішли в зовсім іншому темпі. І 20 червня 2015 р. відбулося урочисте відкриття Інтеграційного центру Замлиння, яке здійснив ординарій Луцької дієцезії, єпископ Віталій Скомаровський. Проте це не означає, що з відкриттям усе завершилося – реконструкція продовжується й нині. Станом на сьогодні повністю відремонтовано два житлових корпуси, збудовано дві котельні, стайню для худоби, літній клуб і альтанку, гараж, де зберігається різний інструмент. Одночасно комплекс може прийняти 65 осіб.

Ще задовго до офіційного відкриття Замлиння стало постійним місцем проведення міжнародних пленерів іконопису та мовних шкіл. Двері Інтеграційного центру залишаються відчиненими для дуже багатьох подій. Цього літа за фінансової підтримки організації «Карітас-Спес Польща» тут влаштували три відпочинкових зміни для дітей ветеранів АТО і тих, хто загинув на сході України. Ксьондз Ян особисто профінансував цього року також відпочинок для дітей із найбідніших сімей із громад Павлівки й Вишнева. Була також зміна для православних дітей із Волині з православними священниками. На базі центру проходять різноманітні зустрічі, тренінги, як-от, наприклад, бізнес-тренінг для ветеранів АТО, тренінги для журналістів та викладачів, різні майстер-класи.

buras 5

 Учні мовної школи в Замлинні. Фото Вєслава ПІСАРСЬКОГО

Ксьондз Ян розповідає: «Була ще інтеграційна зміна для дітей зі Східної та Західної України. Взагалі-то планували провести цю зміну для дітей із Польщі та України, але польська сторона відмовилася, бо мала тоді побоювання через військові дії на Сході. Вони відмовилися буквально перед заїздом, і Ольга Бузулук із пресслужби поліції у Волинській області допомогла мені організувати цю зміну для дітей переселенців із Луганської та Донецької областей і дітей із Любомля й околиць. Дуже гарний був досвід. Попри мовні відмінності, діти моментально встановили контакт».

На запитання, як панотцеві вдається поєднувати свої душпастирські обов’язки з функціями директора, завгоспа, фінансиста та іншими, він відповідає: «Та я ж не сам! Люди в селі мені у всьому допомагають. Коли вони не мають удома роботи, самі охоче приходять, допомагають наводити лад. Я маю дуже гарних сусідів. Вони всі православні, я тут єдиний католик, але замлинчани мене трактують як свого і як священника. Всі до мене звертаються тільки: «Отче». І я знаю, коли матиму якусь потребу, вони прийдуть мені на допомогу. А якщо треба, то і я їм допомагаю».

У найближчих планах ксьондза Яна – завершити облаштування каплиці в одному з корпусів. До речі, вівтар і амвон до каплиці подарував православний священник, отець Микола Гінайло із Володимира-Волинського. А ще треба закінчити огорожу. Нещодавно студентка із Жешува захистила магістерську роботу – проєкт облаштування території центру. «Візуалізація проєкту вражає! Будемо поволі впроваджувати в життя», – каже ксьондз Ян.

Окрім свого дітища, Інтеграційного центру Замлиння, священник опікується кількома польськими кладовищами. Поховань на Волині чимало, а доглядати їх немає кому, адже в багатьох населених пунктах після депортацій, Волинської трагедії і репатріації зовсім не залишилося поляків. Цю місію зараз виконує ксьондз Ян.

buras 4

На польському кладовищі в Острівках. Фото Анатолія ОЛІХА

Ксьондз-канонік Ян Бурас є парохом парафії Пресвятої Трійці в Любомлі. «Недавно я отримав гарні новини з Польщі. Деталей видавати не буду, але ми приступатимемо до ремонту костелу в Любомлі – найстарішого костелу в Луцькій дієцезії. Буду готувати необхідну документацію», – ділиться священник.

Нагороду «Semper fidelis» встановив у 2019 р. Інститут національної пам’яті Польщі. Нею відзначають осіб, громадські організації та установи, які особливо активно дбають про збереження і популяризації спадщини Кресів. Уторік через коронавірусні обмеження премію не вручали, тож на цьогорічній церемонії нагороджували лауреатів 2020 і 2021 рр. Одним із перших, у 2019 р., нагороду «Semper fidelis» отримав часопис «Волання з Волині», який заснував і до сьогодні очолює ксьондз-канонік Вітольд-Йосиф Ковалів.

Анатолій ОЛІХ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: КІНЕЦЬ СВІТУ НЕДАЛЕКО

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1