Статті

Із Людмилою Яківною Бер та її двоюрідною сестрою Юлією Іванівною Попель я зустрівся поблизу костелу Святої Анни в Ковелі. Саме завершилася меса. Ми присіли на лавці на подвір’ї храму. Жінки розповіли про минуле їхньої родини, що походить із Вінницької області.

Міжвоєнна Вінниччина

«Мій дідусь Тадеуш Тимофійович Янковський народився в 1891 р., а бабуся Леонтіна Антонівна Кантицька – в 1901 р. Вони проживали в селі Янів (із 1946 р. село Іванів, – авт.) Вінницької області. Це були польські родини, що мешкали на цих територіях віддавна», – згадує Людмила Яківна.

Згідно з документами з родинного архіву моїх співрозмовниць, їхній дідусь Тадеуш народився в Ярмолинцях (нині Хмельницька область). Невідомо, коли він переїхав до Янова на Вінниччині, де жив у міжвоєнний період.

«Дідусь Тадеуш служив ще в царському війську, а в Янові після Першої світової війни працював кочегаром на залізничній станції Холоневська. Бабуся Леонтіна Кантицька мала двох сестер: Галину, що після Другої світової війни працювала в Міністерстві закордонних справ у Варшаві, та Стасю, яка померла у віці 11 років», – продовжує Людмила Бер.

«У дідуся й бабусі в Янові народилися три дочки: моя мама Галина (1921 р. н.), мама Юлії Ромальда (1925 р. н.) і найменша Ванда (1930 р. н.). У власності нашої сім’ї в Янові було два магазини: один продуктовий, а в другому продавали золото», – розповідає Людмила Яківна.

Як зазначає, завдяки тому, що родина Янковських була заможнішою за інші, їй вдалося пережити Голодомор 1932–1933 рр.

RH Ber 2

Леонтіна Кантицька, бабуся Людмили Бер, близько 1956 р.

«Окрім поляків, у Янові в міжвоєнний період жили українці та євреї. В сусідніх селах також було багато поляків. І ще в селі був дуже гарний костел, який зберігся до наших днів (ідеться про костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Янові, – авт.). У радянські часи храм переобладнали на інтернат, а сьогодні тут – знову католицька святиня. Євреї ходили до місцевої синагоги. Янів був великим багатонаціональним селом», – зазначає Людмила Бер.

«Мама розповідала, що одного разу вночі до їхньої хати за дідусем прийшли незнайомі. Наказали одягатися. Бабусі сказали, що він через два дні повернеться. І як забрали, так і по цю пору. Його арештували через ті два магазини і, можливо, ще щось поприписували. У Вінницькій області є братська могила, де поховані розстріляні, є пам’ятний напис про діда», – каже вона.

У кримінальній справі Тадеуша Тимофійовича Янковського, копію якої Людмила Бер отримала із Державного архіву Вінницької області, зазначено, що його як поляка за національністю заарештували 22 лютого 1938 р. за звинуваченням у «зраді Батьківщини», що передбачало розстріл або позбавлення волі на 10 років із конфіскацією всього майна. Дідуся Людмили Яківни і Юлії Іванівни засудили до розстрілу. Вирок виконали 11 серпня 1938 р. у Вінниці. Лише в 1956 р. Тадеуша Янковського реабілітували посмертно.

Життя в Янові в роки Другої світової війни

«Після арешту дідуся нашій сім’ї було дуже складно. Бабуся робила сита з кінського волосу і продавала. Таким чином виживали», – розповідає Людмила Яківна про часи Другої світової війни.

«Моя мама Ромальда розказувала, як убивали євреїв, – продовжує Юлія Іванівна. – Одного разу за німецької влади в Янові були танці і туди пішла сільська молодь: і євреї, і поляки, і українці. Мамі особливо запам’яталася одна красива єврейка. Посеред танців прийшли німці і стали шукати серед присутніх євреїв. Мама просила не чіпати ту дівчину, але все одно німці забрали всіх євреїв і розстріляли».

«У Янові в будинку нашої бабусі переховувалася одна єврейська сім’я. Імен я не пам’ятаю. Ночували в нас у погребі, і якби про це хтось дізнався, то всіх розстріляли би. На погріб, де вони ховалися, зверху клали картоплю, цибулиння та різне сміття, аби приховати схованку. Мама казала, що їм вдалося врятуватися, і наша сім’я пізніше навіть підтримувала з ними зв’язок», – розповідає Людмила Бер.

«Як жилося за часів німецької окупації?» – запитую. «Були різні німці. Часом могли молока принести, а інколи могли все повигрібати з хати. Мама розповідала, що Ромальда була відважною і відверто казала німцям усе, що про них думає (усміхається, – авт.). А бабуся боялася, бо могли й розстріляти за таке», – каже Людмила Бер.

«Можливо, за такі слова мою маму й хотіли забрати на роботу до Німеччини. Їй було 18 років (у 1943 р., – авт.), коли вона потрапила у списки тих, кого вивозили на примусову роботу до Німеччини. Її привезли до Перемишля, де потенційних робітників розподіляли по заводах і фермах. Вона знайшла якусь палицю і спеціально поранила себе, викликавши кровотечу. Коли німці побачили, що в неї тече кров, дозволили їй повернутися додому», – розповідає Юлія Попель.

Ми були одними з перших

«Після війни моя мама Галина працювала бухгалтером у сільській раді Янова. Це були складні часи, люди були дуже бідні. Одна сім’я попросила маму позичити державні гроші. Вона допомогла, ті купили корову, а через два дні в сільській раді провели ревізію і виявили, що частини коштів не вистачає. Через це маму ув’язнили на три роки. Покарання вона відбувала в Ковелі. Начальником тюрми був поляк. Він співчував мамі, всіляко допомагав їй, посприяв, щоб вона вийшла із в’язниці через півтора року», – зазначає Людмила Бер.

RH Ber 3

Галина Янковська, мама Людмили Бер, з онукою Левкадією, 1976 р.

«Бабуся Леонтіна дуже переживала, бо і тата репресували, і маму ув’язнили. В 1947 р. вона вирішила продати будинок в Янові та переїхати до Ковеля, поближче до дочки. Купила тут хату, знову продавала саморобні сита. Вона померла в 1958 р.», – продовжує вона.

«Як познайомилися ваші батьки?» – запитую. «Після відбуття покарання мою маму взяли на роботу на швейну фабрику, де вона працювала до виходу на пенсію. А з батьком Яковом Микитовичем Криловим вона познайомилася на танцях у Ковелі. Він був росіянином, що проживав у Гродні в Білорусі. За професією був водієм і після війни його відправили на роботу до Ковеля. Я народилася в 1949 р., а десь через рік батько поїхав на заробітки до Іркутська. Він поїхав сам, а мамі надсилав кошти і кілька разів приїжджав до Ковеля. Мама відмовилася їхати з ним до Іркутська, через це вони згодом розійшлися. Я майже не пам’ятаю батька», – говорить Людмила Яківна.

RH Ber 1

Справа – Яків Крилов, батько Людмили Бер, початок 1950-х рр.

«Я також народилася в 1949 р. в Ковелі, – каже Юлія Іванівна. – Моя мама Ромальда теж вийшла заміж за росіянина, але вже з Ростовської області. Батько брав участь у Другій світовій війні, був контужений і його до Ковеля забрав брат, який мав тут наречену. Їхня домівка в Ростовській області була зруйнована ще в роки війни. В Ковелі мої батьки й познайомилися. Щоправда, наша бабуся Леонтіна дуже не хотіла такого зятя. Вона казала мамі: «Він же контужений і росіянин, а ти полька. Нащо він тобі?» Однак моя мама не послухала її і вийшла заміж за батька».

«У радянські часи перед Різдвом і Пасхою до нас у Ковель завжди приїжджав ксьондз, щоб відправити службу. Бабуся наказувала, щоб ми нікому не розповідали, що він до нас приходив. Пам’ятаю, ми отримували від нього цукерки, які були для нас рідкістю в той час. Але ми були дітьми і нічого не розуміли, вибігали на вулицю й голосили, що до нас приїхав ксьондз і привіз нам гостинці. Біля нас жив один комуніст – директор базару. Він повідомив КДБ і на наступний день нашу бабусю Леонтіну забрали на допит. Увечері вона повернулася і плакала, кажучи: «Не дай Бог комусь туди потрапити», – згадує Людмила Бер.

Розповідає, що ходила до школи № 6 у Ковелі, закінчила дев’ять класів: «Після цього пішла працювати на швейну фабрику, згодом у хімчистку і пральню, де трудилася до виходу на пенсію. В родині ми завжди святкували польські свята. Вдома спочатку говорили тільки польською. Мама казала, щоб я краще вчила польську мову, але я не слухала».

«Мій чоловік Броніслав Віксентійович Бер народився в 1943 р. у Бердичеві і також походив із польської сім’ї. Коли йому було три місяці, його маму розстріляли німці, начебто за те, що вона копала картоплю на колгоспному полі. Одного разу він приїхав до Ковеля на весілля, тоді ми й познайомилися. Із чоловіком ми взяли шлюб у 1969 р., а через рік народилася моя дочка Левкадія», – зазначає Людмила Бер.

«Сестра моєї мами Ромальда після війни продавала сита й банки для молока. Часом возила на продаж товари до інших міст. Юлія також вийшла заміж за поляка із Бердичева, за Броніслава Францовича Попеля. Вони познайомилися вже на моєму весіллі. Натомість найменша сестра моєї мами Ванда працювала зі мною на швейній фабриці, а згодом теж перейшла в хімчистку, звідки й вийшла на пенсію. Вона була заміжня не за поляком (усміхається, – авт.) і мала двох дітей. Померла Ванда у 2013 р.», – ділиться жінка.

«Моя мама завжди казала, що костели почнуть відроджувати, бо інакше й бути не може. І наказувала, щоб я ходила до костелу, щоб наша віра не пропала. В Ковелі вже в роки незалежності Валерій Драганюк, один із активних представників польської громади міста, укладав список осіб, що мають польське походження. Ми також записалися і почали організовувати польське товариство та відвідувати костел. Ми були одними з перших, а потім до нас почали приєднуватися інші», – розповідає Людмила Яківна.

Людмила Бер та Юлія Попель беруть активну участь у житті польської громади Ковеля та регулярно відвідують костел Святої Анни. Саме там їх найчастіше можна зустріти разом з іншими найстаршими парафіянами храму, розмови з якими – ще попереду.

RH Ber 5

Людмила Бер і Юлія Попель, липень 2021 р.

***

Проєкт «Родинні історії поляків із Волинської, Рівненської і Тернопільської областей» підтримує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія та поляки за кордоном 2021». Проєкт «Польська медіальна платформа Схід» реалізує фундація «Свобода і демократія». Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Сергій ГЛАДИШУК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РОДИННІ ІСТОРІЇ

РОДИННІ ІСТОРІЇ: СИБІРСЬКЕ ЗАГАРТУВАННЯ АЛІНИ РОГОЗІНСЬКОЇ

РОДИННІ ІСТОРІЇ: ІЗ-ПІД ВЛОДАВИ ДО ОЛЕКСІЇВКИ

РОДИННІ ІСТОРІЇ: ТЕРНОПІЛЬ СТАНІСЛАВИ ДОМБРОВСЬКОЇ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1