Статті

Із Софією Горбачевською зустрічаюся біля входу до Парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка в Ковелі. Її родина переїхала в околиці Каменя-Каширського з-під Влодави на початку ХХ ст., придбавши тут землю.

Переселення до Олексіївки

«Мої дідусі й бабусі походили із Влодавського повіту, по батьковій лінії – із села Ружанка, по маминій – із села Кузавка. Колись із племінницею ми поїхали в ці села, відвідали цвинтарі, знайшли гарне місце над Бугом, де за переказами батька була їхня хата.

Дідуся по батьковій лінії звали Андрій Горбачевський. Він був освіченою людиною і добрим господарем. Брав участь у російсько-японській війні, захищаючи Порт-Артур. Через хворобу його комісували. Дідусь лікувався в шпиталі в Москві, а після цього повернувся додому. Близько 1913 р. він разом із дружиною Анною Максимівною Грицак та іншими селянами православного і римо-католицького віровизнання з Ружанки й навколишніх сіл вирішив продати свою неродючу землю та купити наділи на околиці Каменя-Каширського», – розповідає Софія Михайлівна.

RH Gorbaczewska 04

Іван і Юхимія Баглаї – дідусь і бабуся Софії Горбачевської, близько 1935 р.

Із купівлею землі стався один неприємний казус. Коли селяни із Влодавського повіту передали землевласнику завдаток, він повідомив, що передумав продавати землю. Пізніше з’ясувалося, що він не вперше ошукував людей. Але саме завдяки дідусю Софії Михайлівни Андрію Горбачевському, який звернувся до адміністрації, вдалося відстояти право власності на землю поблизу Каменя-Каширського.

«Після купівлі землі переселенці поділили її залежно від того, хто скільки вклав грошей. Поселення, засноване на околиці Каменя-Каширського назвали Олексіївкою на честь сина російського царя Миколи ІІ Олексія», – зазначає Софія Горбачевська.

Міжвоєнний період

«Мій батько Михайло Горбачевський народився в 1907 р., а мама Пауліна Баглай – у 1905 р. Батько був освіченою людиною, мав хист до іноземних мов. У міжвоєнний період служив у Війську Польському під Краковом, а після повернення до Олексіївки працював на землі, згодом звів будинок, куди і привів мою маму. Батьки взяли шлюб у 1934 р. До Другої світової війни в нашій сім’ї народилися Ядвіга, що прожила лише півроку, Ольга, Альбін і Ганна», – розповідає Софія Михайлівна.

RH Gorbaczewska 03

Батько пані Софії Михайло Горбачевський (у центрі) із друзями, Олексіївка, 1927 р.

Моя співрозмовниця показує фотографію батьківської хати в Олексіївці і згадує, що в міжвоєнний період їхнє село вважалося зразковим, тут було багато квітів, красивих будинків і дерев’яних тротуарів. Атмосфера була досить дружньою і ніхто не вішав замків на дверях.

RH Gorbaczewska 01

Пауліна Горбачевська з дочкою Ольгою і Михайло Горбачевський із сином Альбіном біля свого будинку в Олексіївці, близько 1939 р.

Цікавлюся, якими були відносини громади Олексіївки з населенням Каменя-Каширського. «Мама розповідала, що по неділях мешканці міста приходили до нас в Олексіївку на прогулянку. Батьки ніколи не згадували про якусь ворожнечу між людьми. По неділях наша сім’я ходила до костелу в Камені-Каширському», – відповідає Софія Горбачевська.

«Якою мовою спілкувалися у вашій родині в 1930-х рр.?» – запитую. «Спілкувалися на тому діалекті, який був у нас в Олексіївці. Це була мішанка української, польської, російської і білоруської мов. Я колись поїхала до Східної Польщі, де зустріла жінку з нашого села. Вона говорила тією ж мовою, що була в нас у міжвоєнний період. Мій тато добре знав польську, але із сусідами розмовляв переважно місцевою говіркою. В Олексіївці проживали і православні, і римо-католицькі сім’ї. Із католицьких пригадую Кавалеків, Казміруків, Курчуків та інших. Різниця хіба полягала в тому, що в неділю одні йшли до костелу, а інші – до церкви», – відзначає Софія Михайлівна.

Вона демонструє світлину, на якій православна й римо-католицька молодь Олексіївки позує разом у святковому вбранні. У центрі – мама Софії Михайлівни Пауліна, а справа в краватці – її брат Іван, який у міжвоєнний період емігрував до Аргентини, а в 1950-х рр. повернувся до Олексіївки.

RH Gorbaczewska 02

Молодь Олексіївки. У центрі – Пауліна Горбачевська (в дівоцтві Баглай), справа – її брат Іван Баглай, 1929 р.

Добрим словом згадує пані Софія місцеву вчительку польської мови Легуткову (Марія Легутко, – авт.), яка проводила просвітницьку роботу в селі, гуртувала сільську молодь, незалежно від національності й віровизнання.

«Учителька Легуткова навіть ставила п’єсу «Наталка Полтавка» українською мовою, в якій моя мама виконувала роль Терпелихи. Ще в Олексіївці діяли рільничі курси. Загалом за Польщі проводили велику просвітницьку роботу та дбали про благоустрій. До Олексіївки тоді мали робити дорогу, завезли камінь, але прийшли совєти і бруківку розікрали», – згадує Софія Горбачевська. Розповідає, що її батьки були серед представників сільської молоді зі східних територій на одному із прийомів у Варшаві, де зустрічалися із сенатором Речі Посполитої.

RH Gorbaczewska 06

Вистава «Наталка Полтавка». Мама пані Софії – у верхньому ряду по центру, з намистом. Фото зроблене в міжвоєнний період.

Випробування війною

Період 1939–1941 рр. для Олексіївки минув доволі спокійно, а після початку німецько-радянської війни розпочалися справжні випробування. Народжені в 1942 і 1943 рр. діти Горбачевських – Адік і Павелек – померли від дизентерії.

«Мого батька в 1944 р. мобілізували у Військо Польське (йдеться про 1-шу армію Війська Польського на чолі з генералом Зиґмунтом Берлінґом, що підпорядковувалася радянському командуванню, – авт.). Їхній корпус формувався поблизу Рівного. Батько розповідав про те, як їхня частина стояла над Віслою і чекала, поки дадуть команду звільняти Варшаву під час Варшавського повстання. А команда не надходила. Згодом він дійшов до Берліна, а потім його перекинули на японський фронт. Додому повернувся восени 1945 р.

Після демобілізації його та ще кількох місцевих хлопців довезли до Ковеля, де потрібно було переночувати, щоб дочекатися ранкового транспорту до Каменя-Каширського. Проте вони вирішили добиратися додому вночі на підводі. Дісталися Ракового Лісу (близько 5 км від Олексіївки, – авт.), де було багато бульбашів (українських повстанців, – авт.). У батька забрали військові документи і наказали йти, не обертаючись. Він уже думав, що його розстріляють, але цього не сталося. На наступний день пішов до військкомату і заявив про втрату документів. Близько 10 днів його перевіряли. Батько дуже хвилювався, бо могли й арештувати. Проте через 10 днів йому видали нові документи, й він почав будувати мирне життя», – розповідає Софія Михайлівна.

На запитання, як мама давала собі раду, доки батько був на фронті, відповідає: «Їй було складно, вона кожної ночі прощалася з життям та з дітьми. Розказувала, що часто приходили бульбаші і брали з їжі все, що їм потрібно. Одного разу вона вже думала, що їх хочуть знищити, бо наказали розбудити дітей і виходити з хати. Але один із повстанців, що походив із села Ольбле (сьогодні село Грудки, – авт.) добре знав маму. Він довго говорив із керівником повстанського загону, після чого їй сказали, щоб вона йшла з дітьми спати».

«У 1944 р., коли фронт ішов на Захід, у нашій хаті на якийсь час розмістився штаб. Маму з дітьми вивезли до Клітицька за 7 км від Каменя-Каширського, де вони жили в сінях у якійсь хаті. Оскільки в Олексіївці був посаджений город, вона пішла додому, звернулася до радянських військових, які допомогли їй обробити поле, щоб діти мали що їсти. А одного разу з нашої хати, коли там перебували солдати, зникли цінності. Мама благала повернути їх, але їй відповідали, що нічого не брали. Це все людський фактор. Мої батьки були толерантними і нас завжди навчали, що є всякі люди і серед українців, і серед поляків, і серед євреїв», – наголошує Софія Горбачевська.

Повоєнне життя

«Я народилася вже після війни, в 1947 р., а мій менший брат Валерій – у 1951 р., його тоді охрестили в римо-католицькій капличці в Луцьку. Розпочалася колективізація, про землю й мови не було. У нас забрали корів, коней і техніку. Потрібно було вступати в колгосп. Батько добровільно написав заяву, а до тих, хто відмовлявся, застосовували репресії. Незважаючи на добровільний вступ до колгоспу, мій батько як колишній заможний господар був у списках на виселення. Від нашої сім’ї вимагали нереальних поставок продовольства. Проте батьку допоміг один із восточників (так називали вихідців зі східних областей, яких відправляли в західні регіони України розбудовувати радянську владу, – авт.) на прізвище Симоненко, який заприятелював із ним. Згодом нам знизили норми поставок і ми лишилися в Олексіївці. Батько став бригадиром колгоспу», – розповідає Софія Михайлівна.

RH Gorbaczewska 05

На фото зліва направо: Ольга, Софія і Ганна Горбачевські, близько 1949 р.

«У вас не було можливості переселитися до Польщі?» – запитую. «Так, була. Мамин брат Микола під час першої хвилі репатріації вивіз свою сім’ю до Вроцлава. У нього вже були дорослі діти. Мій батько не ризикнув кинути все й переселитися з маленькими дітьми. Сестра моєї мами Антоніна також виїхала зі своєю сім’єю до Польщі.

У 1957 р. була ще одна можливість виїхати. Дядько Микола надіслав батьку необхідні документи й навіть отримав для нас землю в районі Свідниці поблизу Вроцлава. Батько планував їхати, але мій старший брат Альбін сказав, що не поїде, бо вже звик до наших земель. І батько вирішив не лишати улюбленого сина в Україні, тому ми й не виїхали», – згадує Софія Горбачевська.

«Після війни ми з меншим братом ходили в школу, а старші навчалися в університетах. Наші батьки продавали останнє, аби ми всі отримали вищу освіту. Батько працював завідувачем ферми, потім теслею, будував свинарники. Мама померла в 1977 р., а батько – у 2000 р. Маму, на жаль, ми ховали в тогочасних радянських традиціях, натомість батька – зі священниками з костелу.

Я пішла до школи в п’ять років, а закінчила її в 1963 р. Згодом вступила на фізико-математичний факультет педагогічного інституту в Луцьку. Напевно, любов до математики передалася мені від батька. Після закінчення інституту я три роки працювала вчителькою в Іртиському районі в Казахстані, згодом – організатором та завучем. Спочатку вагалася, чи варто так далеко їхати, але батько мене підтримав, сказавши, що там дуже гарні краєвиди і якби в нього була така можливість, то він туди на крилах полетів би. В Казахстані було багато висланих українців, поляків, литовців, греків, німців і татар. Переважно всі жили мирно. В Україну я повернулася, оскільки сумувала за домом.

Далі влаштувалася на роботу в райвиконкомі в Іваничах. Згодом розпочалася політика із залучення жінок до управління державою. Мене обрали секретарем райкому партії в Ратному, а після цього відправили в Ковель, де я працювала секретарем міськкому партії. Робота забирала в мене весь час і своєї сім’ї я не завела. Головне – я прожила так, як мене вчив батько, який казав, що завжди потрібно лягати спати з чистою совістю, оскільки совість – це вічний дзвін, який постійно нас будить», – ділиться Софія Михайлівна.

«Моя сестра Ольга працювала у Львові в Науково-дослідному інституті землеробства і тваринництва західних районів УРСР, а сьогодні вона живе у Варшаві. Брат Альбін був керівником однієї з будівельних організацій у Луцьку. Він помер від інсульту в роки Перебудови. Сестра Ганна працювала завідувачем кабінету історії у Волинському інституті вдосконалення вчителів у Луцьку. Найменший брат Валерій навчався на торгово-економічному факультеті Львівського університету й залишився жити в Камені-Каширському», – розказує Софія Горбачевська.

На завершення розмови згадує: «У костел Святої Анни в Ковелі я почала ходити на початку 1990-х рр. Поступово долучилася до культурного життя польської громади міста. Із самого малечку дуже люблю польські колядки, які завжди співали в нашій родині на Різдво. Гарні спогади також пов’язані з тим, як батько вечорами при свічках читав нам твори Адама Міцкевича, а ми уважно слухали. Це була неповторна атмосфера».

RH Gorbaczewska 07

Софія Горбачевська, 2020 р.

***

Проєкт «Родинні історії поляків із Волинської, Рівненської і Тернопільської областей» підтримує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія та поляки за кордоном 2021». Проєкт «Польська медіальна платформа Схід» реалізує фундація «Свобода і демократія». Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Сергій ГЛАДИШУК
Фото з родинного архіву Софії Горбачевської

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РОДИННІ ІСТОРІЇ

РОДИННІ ІСТОРІЇ: СИБІРСЬКЕ ЗАГАРТУВАННЯ АЛІНИ РОГОЗІНСЬКОЇ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1