Статті

Волинські стрільчині брали участь у Марші Кадрувки, Марші Сулеювек–Бельведер та інших спортивних змаганнях, організованих у Польщі. І досягали успіху! (Початок тут).

Їхнім спортивним дебютом потрібно вважати Марш Олика–Луцьк. Одним з організаторів цього змагання, що вперше відбулося на Волині у травні 1927 р., був мій дідусь Ян Марцінковський, який також входив до складу суддівського комітету.

У спортивних змаганнях взяли участь вісім чоловічих команд, одна військова, одна поліцейська та дві жіночі секції. Загалом на старт прибули 118 учасників. Боротьба була запеклою. Кілька учасників дискваліфікували. Тим часом чудові результати продемонструвала жіноча секція з підрозділу Луцьк–Місто. Ідеально підготовлені луцькі стрільчині не лише витримали швидкий темп маршу, але й обігнали дві чоловічі команди («Марш Олика–Луцьк 3. 1927» [в] «V Марш Кадрувки 6.VIII.1928», Варшава, 1928 р., с. 107–110). Після цих змагань вони повірили, що можуть перемогти в жорстких змаганнях із чоловіками.

У серпні 1927 р. стрільчині взяли участь у Марші слідами 1-ї кадрової роти й одразу досягли приголомшливого успіху – перемогли в командному заліку, здобувши нагороду, спонсором якої була перша леді Міхаліна Мосцицька. З 51 команди, які дійшли до Кельце, секція, очолювана Станіславою Кобриновичовою, була настільки добре підготовлена, що залишила позаду 20 чоловічих команд! Вправні волинянки також тріумфували в індивідуальному жіночому заліку: перше місце зайняла Марія Авгуцевичувна з Луцька, яка отримала книгу «Мої бої» від маршала Пілсудського з автографом та золоту медаль із зображенням Святого Єжи, а друге місце дісталося Францішці Новацькій із Горохова.

Strzel 03

Вправні волинянки, переможниці Маршу слідами 1-ї кадрової роти в 1927 р. Зліва – Марія Авгуцевичувна з Луцька та Францішка Новацька з Горохова.

У вересні 1927 р. волинські стрільчині підготували невелику, але сильну команду на Загальнопольські спортивні змагання Стрілецького союзу у Варшаві, де нарівні з чоловіками змагалися у володінні стрілецькою зброєю, плаванні, їзді на велосипеді, стрільбі з лука та легкій атлетиці. У цьому загальнонаціональному змаганні Станіслава Кобриновичова випередила своїх суперниць під час їзди на велосипеді, здобувши нагороду президента Велосипедного клубу у Варшаві – безоплатний автомобільний курс. Вона теж зайняла перше місце у стрільбі. На змаганнях її мужньо підтримувала Хелена Малецька, комендантка волинських стрільчинь.

Незважаючи на холод та важкі умови на Віслі, волинянки перемогли у змаганнях із плавання на 1000 м, посівши перші три місця (Магнуська, Новацька, Кобриновичова). Своєю чергою, стрільчиня з Луцька зайняла перше місце у плаванні на 50 м та в метанні м’яча, а друге – у штовханні ядра.

Менш ніж через рік, у березні 1928 р., вони вирішили взяти участь у ще одній престижній загальнопольській спортивній події – Марші Сулеювек–Бельведер. Команди стрільчинь, у кожній по 13 осіб, упевнено прямували дорогою в напрямку Варшави. Волинянки випередили багато чоловічих команд, а серед жінок посіли перше місце. Вони з гордістю отримали нагороду, яку їм вручив генерал Едвард Ридз-Смігли.

У липні 1928 р. вони взяли участь у найважливіших змаганнях похідного типу у Волинському окрузі – в марші на Польську гору. До організації цієї престижної події долучився мій дідусь Ян Марцінковський.

Strzel 02

Комендант Луцького повіту Ян Марцінковський із сестрами. Фото з колекції Тадеуша Марцінковського

У день змагань, о 4-й ранку, на старті в Колках були 55 команд. Здебільшого стрілецькі команди, а також поліцейські та військові вирушили виснажливою піщаною дорогою в напрямку Польської гори. Маршрут мав протяжність 44 км. Його проклали так, що учасники змагань проходили через місця героїчних боїв польських солдатів. На жаль, не всі команди досягли фінішу.

Судді змагань, включаючи комендантів Якуба Гофмана з Рівненського округу, Аргасінського з Любомля та Станіслава Вонсіка з Ковеля, стежили за дотриманням правил. Близько 10-ї ранку перші команди вже вітав оркестр 24-го піхотного полку з Луцька.

Перемогу в І марші на Польську гору здобула збірна Державної поліції з Луцька, але серед багатьох чоловічих команд восьме місце зайняли стрільчині з Луцька: Кмітувна, Авгуцевичувна, Вишувна, Барановська, Щепанська, Ласінська та Щоткувна. Вправні дівчата випередили аж 17 чоловічих команд. На учасників маршу на фініші біля кургану, насипаного на зразок кургану Костюшка, чекали генерали Славой-Складковський, Ридз-Смігли, Бербецький, Мінкевич, Орліч-Дрешер, Ольшина-Вільчинський, колишні учасники легіонерських боїв.

Strzel 01

Марія Авгуцевичувна з підрозділу Стрілецького союзу Луцьк–Місто, переможниця індивідуального заліку в Марші слідами Кадрувки в 1927 р. Фото з колекції Національного цифрового архіву.

Наприкінці 1920-х рр. саме ці, як їх іноді з презирством називали в статтях, «лялечки, одягнені в салонну уніформу», були найдостойнішими представниками Волинського округу Стрілецького союзу. Іноді, ніби з недовірою та чарівною скромністю, які чудово помітно на фото Марії Авгуцевичувни, переможниці в індивідуальному заліку Маршу слідами Кадрувки у 1927 р., приймали заслужені нагороди.

Ось ще одна подія – вручення нагород за участь у Марші Сулеювек–Бельведер у 1928 р. Репортер видання «Strzelec» повідомляв: «Першу жіночу нагороду здобувають стрільчині з Волині (...). Їх вітають шквалом оплесків. Збентежена, зніяковіла командирка забуває про присутність генерала Ридза-Сміглого і, побачивши полковника Ульриха, який їй відомий як пан і бог військової підготовки, звітує перед ним про свою команду. Добродушна усмішка на вустах генерала, пояснення помилки і з генеральських рук у вправні руки стрільчинь під акомпанемент оплесків прямує малокаліберна гвинтівка, цінний приз для стрільчинь із Кресів» («Вручення нагород», «Strzelec», 1928 р., № 11, с. 11).

Лише в 1933 р. жінки, на знак визнання їхніх заслуг у галузі організаційної роботи, рішенням головного штабу Стрілецького союзу здобули самостійність і вже не підпорядковувалися правлінню та коменданту чоловічих підрозділів. Тоді почесною головою першого самостійного жіночого підрозділу стала дружина волинського воєводи Юлія Юзевська.

Чим, окрім вишкільної діяльності, займалися стрільчині? Вони дбали про чистоту та порядок у стрілецьких клубах. Із жіночим смаком прикрашали стримані стрілецькі інтер’єри. Ніби дрібниці, фіранки та вазони на підвіконнях, майстерно зроблені серветки, кольорові гобелени, але завдяки ним у стрілецькому клубі одразу панувала приємна домашня атмосфера. Стрільчині з підрозділу Луцьк–Місто прикрасили стіни клубу в приміщенні на вулиці 3 Травня власноруч виготовленими гобеленами («Strzelec», 1935 р., № 14, с. 13).

Вони також ділилися своїми навичками з іншими. Проводили «курси трикотажної майстерності», килимарства та інших ремесел. Знаючи фінансові проблеми організації, часто носили власноруч викроєну та пошиту форму. На зиму забезпечували стрільців дбайливо зв’язаними рукавичками та шарфами. Вручення цих подарунків стало приємною стрілецькою традицією.

Волинські стрільчині були неперевершені в рукоділлі. У 1937 р. під час акції підтримки Фонду національної оборони вони зайняли перше місце серед усіх округів, надіславши до головного штабу Стрілецького союзу у Варшаві найбільше гарних, відсортованих та упакованих у полотняні мішечки вовняних рукавиць.

Із нагоди всіх свят, зустрічей, стрілецьких вечірок і благодійних акцій, які були можливістю поповнити бюджет організації та підтримати такі важливі місцеві проєкти, як будівництво костелу, школи чи дитячого майданчика, стрільчині дбали про приємну атмосферу та смачний почастунок. Без їхніх кулінарних талантів стрілецькі події не були б настільки популярними та душевними, не запам’яталися би цілою гамою чудових запахів та смаків. Волинські стрільчині справді вміли готувати.

Завдяки моїй бабусі Олімпії Марцінковській, родовитій лучанці, дружині коменданта підрозділу Луцьк–Замок, у дитинстві мені пощастило скуштувати смаколики, якими частувалися на різних заходах у замку Любарта підлеглі мого діда Яна Марцінковського. Донині я шукаю смаку хрустиків (фаворків), що тануть у роті, чи кіхликів з ароматом кориці. Під час війни ці кулінарні навички дуже допомогли моїй бабусі та іншим стрільчиням, депортованим до Сибіру. Вони вміли зробити буквально щось із нічого: млинці з лободою, суп із кропиви, вареники з буряками (Малгожата Зємська «Умови життя поляків у вигнанні та їх повернення на Батьківщину» [у] «Zielonogórscy Sybiracy», Зелена Гура, 2018 р., с. 73.).

Важливе місце в житті жіночих підрозділів відігравали соціальні акції, спрямовані на допомогу дітям або безробітним. У співпраці з комітетами з питань допомоги безробітним стрільчині організовували додаткове харчування. Після проходження курсів крою та шиття вони шили для убогих білизну та інший одяг. У 1938 р. у рамках акції «Зимова допомога» вони виготовили, наприклад, 208 комплектів светрів, шапок і рукавиць, які передали Воєводському комітету і частково Міському комітету допомоги дітям та молоді («З життя та праці жінок Стрілецького союзу Волинського підокругу», 1938 р., № 23, с. 12). Вони організовували вечори та свята для дітей безробітних. У стрілецькому клубі влаштували новорічний ранок для дітей із бідних сімей. Власноруч підготували невеликі різдвяні подарунки. Брали участь у благодійних акціях для безробітних, збираючи кошти на вулицях волинських міст і містечок.

Без них важко уявити святкування річниць чи стрілецьких урочистостей. Вони виступали в хорах, танцювальних колективах та аматорських театрах. Викликали захоплення колективними декламаціями або художньою гімнастикою. Іноді, як моя тітка Яніна Марцінковська, демонстрували акторські здібності на сцені луцького театру, завойовуючи схвальні відгуки навіть від професіоналів.

Єжи Блок, артист Волинського воєводського театру, високо оцінив виступ луцьких стрільчинь у підготовленій у 1937 р. стрілецькою театральною секцією легіонерській мініатюрі «Як капрал Щапа смерть надурив»: «Зухвалим поручником у спідниці була гр. Саранкевичовна, Ганя в особі гр. Марцінковської Яніни мала багато простоти і чарівності» (Єжи Блок «Як капрал Щепа смерть надурив», «Przegląd Wołyński», 1931 р., № 20, с. 3).

Стрільчині часто самі робили костюми для виступів. Вони ж прикрашали зали для урочистостей, дбали про необхідні реквізити.

Коли на початку 1930-х рр. у статуті Стрілецького союзу з’явився запис про те, що до організації можна приймати людей віком до 18 років, вони виявилися незамінними. Працювали інструкторками, брали участь у виховній роботі та опікувалися дружинами орлят Стрілецького союзу.

У цій діяльності найбільш ініціативними були вчительки початкових шкіл та гімназій. Вони керували стрілецькими бібліотеками. Закликали молодь читати шедеври польської літератури, цікаві історичні та пригодницькі романи, брати участь у читацьких чи декламаторських конкурсах. Проводили курси, лекції, бесіди та літературні вечори для стрілецької молоді. Організовували табори, краєзнавчі та історичні екскурсії, популяризуючи місця та пам’ятки польської культури.

Разом із молоддю вони опікувалися місцями пам’яті та могилами, особливо з періоду легіонерських боїв та польсько-більшовицької війни. Також брали участь у створенні місця пам’яті на Польській горі. З нагоди стрілецьких свят не забували про героїв, які загинули в боях на Волині. Нагадували про їхні постаті під час бесід, разом із молоддю прибирали та прикрашали могили, замовляли меси за душі полеглих та спільно зі своїми підопічними брали участь у пам’ятних заходах.

Завдяки стрілецьким діячкам орлята збагачували свої знання, розвивали таланти та навички під час занять у стрілецькому клубі. Стрільчині охоче опікувалися аматорськими хорами та театрами, готували разом зі своїми вихованцями різноманітні вистави. Виступи стрілецьких орлят іноді були головним пунктом різних урочистостей, які проводили Стрілецький союз і дружні організації. Наприклад, у 1936 р. в Олиці, на Святі моря, організованому Морською та колоніальною лігою, на фоні освітленого 11-метрового макету польського міноносця вони представили виставу під назвою «Морська фантазія». Репортер видання «Strzelec» повідомляв: «Публіка захоплено аплодувала танцям орлят, які були одягнені в оригінальні костюми з тонкого паперу» («Strzelec», 1936 р., № 16, с. 13).

У другій половині 1930-х рр. стрільчині готувалися на випадок війни служити в армії в охороні, канцелярії, зв’язку та санітарних частинах. Вони брали участь у курсах першої медичної допомоги. В Олиці їх проводив доктор Валеріан Рамлау, який після війни, як і мій батько, знайшов свій новий дім у Тожимі в Любуському воєводстві.

Стрільчині були чудовими інструкторками протигазової, протиповітряної та протипожежної оборони. Вони усвідомлювали: коли захисники Батьківщини вирушать на фронт, їм доведеться зайняти посади в школах, адміністраціях та лікарнях, замінити чоловіків на електростанціях, газових підприємствах чи водогонах. У рамках «швидкої допомоги стрільчинь» вони готувалися до співпраці у сфері самооборони населених пунктів та допомоги армії.

Під час Другої світової війни волинські стрільчині без вагань стали до боротьби. Вони виконували різні функції в допоміжних військових службах. Ті, хто залишився на своїх місцях, лікували поранених, готували їжу та нічліг для армії, що відступала на схід, опікувалися втікачами, які прибували з Центральної Польщі. Після 17 вересня 1939 р. вони долучилися до підпільної діяльності та боротьби проти радянських окупантів.

Загартовані, чудово володіючи зброєю, сміливі, відповідальні, добре організовані, а також сповнені жіночого тепла, чарівності та граційності – це тихі героїні важких військових днів. У катівнях НКВС чи гестапо, на сибірських морозах, у пісках Казахстану, нацистських таборах смерті, в ті часи, коли Волинь була охоплена кривавим вогнем, на роботах у Німеччині, а пізніше в репатріаційних вагонах... Думаю про них зі зворушенням. Світ уже забув про багатьох героїнь того періоду, у яких навіть немає могил.

Малгожата ЗЄМСЬКА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ВОЛИНСЬКІ СТРІЛЬЧИНІ – «ВІЙСЬКО У СПІДНИЦЯХ». ЧАСТИНА 1

ЗИМА У СТРІЛЕЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ. ЧАСТИНА 2

ПРО СТРІЛЕЦЬКИЙ СОЮЗ НА ВОЛИНІ У 80-ТУ РІЧНИЦЮ КАТИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ. ЧАСТИНА 4

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1