Статті

Протягом століть волинянки не лише віддано підтримували чоловіків у боротьбі за звільнення від російського ярма і виховували чергові покоління патріотів та борців за свободу. Не раз вони самі брали участь у визвольній діяльності.

Через таку активність зазнавали переслідувань. Наприклад, матір відомого поета-романтика Саломею Словацьку-Беку тримали у в’язниці та допитували за участь у змові Шимона Конарського, Еву Фелінську, матір майбутнього варшавського архієпископа Зигмунта-Щенсного Фелінського, засудили до заслання в Березові на річці Об, а Евфрозину Грохольську, у дівоцтві Вербицьку, авторку «Щоденника волинянки», депортували в Тобольськ після Січневого повстання.

Коли в 1918 р. після здобуття Польщею незалежності польки отримали виборче право, за прикладом своїх попередниць, зокрема Олександри Пілсудської, вони захотіли не лише боротися за країну, а життям служити своїй вільній Батьківщині. На початку 20-х років минулого століття перші волинянки почали вступати до стрілецьких лав. Їхня діяльність часто була нечуваною в масштабах країни.

У світі, де панували чоловіки, організаційні початки діяльності стрільчинь були непростими. Не лише тому, що в матеріальній сфері після війни не вистачало буквально всього: грошей на стрілецьку діяльність, уніформу та зброю, приміщень для стрілецьких клубів, поля та стрільбища існували тільки у мріях, а стройова підготовка проходила з карабінами, вручну вирізаними з дерева. Стрільчиням було нелегко, перш за все через суспільні звичаї. Жінка, що вдягала уніформу чи обрізала коротко волосся, часто була приречена на плітки або осуд. Хто захотів би прийняти у своєму домі панянку, яка замість того, щоб шити, вишивати та смачно готувати, носить чоловічий одяг та тріумфує в тирі?!

Я рада, що серед перших стрільчинь була моя тітка Яніна Марцінковська, після заміжжя Порембська, яку привів в організацію її брат, мій дідусь Ян Марцінковський, тодішній комендант Луцького повіту Стрілецького союзу.

strzelczynie 01

Перша зліва – Яніна Марцінковська, стрільчиня з Луцька, членкиня стрілецької театральної секції в Луцьку. Фото з колекції Тадеуша Марцінковського

На зорі жіночого стрілецтва були і дотепні, і сумні моменти. Після перших занять у спортивних костюмах на луцькому майданчику через чоловіків, які через дірки в паркані спостерігали, як вправляються дівчата, спалахнув чималий скандал. Замість похвали за роботу над фізичною формою молодого покоління пролунали звинувачення у відсутності моралі.

Жінок, які першими наважилися їздити на велосипедах у чоловічому вбранні, а потім, у 30-х, почали їздити на лижах волинським бездоріжжям, спершу супроводжували групки місцевих розбишак та низькопробні коментарі. А питання жіночої стрільби з довгоствольної зброї викликало справжню дискусію в польській пресі. З лука по цілі – так, але ж не з малокаліберної гвинтівки! Вона просто не відповідала образу тендітної жінки, якій життєво необхідна чоловіча підтримка.

Волинянки також брали участь у загальнопольській дискусії про «мілітаризацію жінок», «жіночий страх перед темною кімнатою», «знищення доглянутих білих ручок» та «неестетичність жінок, що стріляють». На шпальтах стрілецького видання «Strzelec» вони переконували: «Справжня спортсменка має стільки спокою та розсудливості, що може впоратися з будь-якою небезпекою, адже не ставить свою жіночність на перше місце. Що стосується естетики, то скажу, що жінка-стрілець у чистій та добре пошитій формі під час занять спортом виглядає естетичніше, ніж панянка, вбрана в білу сукню, в пантофлях на високих вигнутих підборах, із луком, оздобленим бантами» (Станіслава Кобриновичова «Іще раз про довгоствольну зброю та жінку», «Strzelec», 1927 р., № 27, с. 10.).

Результатом загальнопольських дискусій щодо «захисту жіночності» стали зміни в положенні найбільшого пропагандистського стрілецького заходу – Маршу Кадрувки, що обурили стрільчинь.

Першою коменданткою Волинського округу Стрілецького союзу була Хелена Малецька. Ця особистість досить цікава і їй варто присвятити принаймні декілька слів. Винахідливу, фізично вправну, харизматичну та привабливу волинську активістку Головний штаб у Варшаві призначив коменданткою першого спортивного табору для жінок на Гродненщині. Це була престижна подія для Головного штабу Стрілецького союзу. В ній взяли участь стрільчині з усієї тодішньої Польщі: Варшави, Кракова, Катовіце, Кельце, Львова, Любліна, Торуні, Перемишля та Лодзі. А очолила її саме волинянка! Посада комендантки на такому важливому загальнопольському заході була свідченням великого визнання та довіри з боку керівництва організації. Хелена Малецька також проводила загальнопольські курси для коменданток.

strzelczynie 02

Хелена Малецька, перша комендантка Волинського округу Стрілецького союзу. Фото з колекції Тадеуша Марцінковського

Вона створила нові стрілецькі підрозділи у Волинському окрузі. Перші жіночі об’єднання, крім Тучина, де організацію засновано з ініціативи Станіслави Кобриновичової, були створені в Луцьку, Пальчі, Горохові, Костополі, Любомлі та Ковелі, наступні – в Загаях, Здолбунові, Пшебражі, Дубні, Радзивилові, Кирилівці, Оленівці та Балярці.

Завдяки її наполегливій праці та ентузіазму в 1928 р. на Волині було вже 17 жіночих підрозділів, інструкторок та асистенток для яких готували на двох курсах у Луцьку та Костополі. Організація самого курсу була непростим завданням. Потрібно було багато зусиль та роботи, щоб уникнути компрометації Волинського округу перед варшавським Головним штабом Стрілецького союзу, коли в 1929 р. на курси направили суворого й вимогливого інструктора Урбаняка. Замість очікуваних 30 слухачок із Луцька зголосилися всього семеро, а стрільчині з величезної території Волинського воєводства прибували майже тиждень, і, враховуючи транспортні труднощі, спричинені негодою та місцевими умовами, важко було їх у чомусь звинуватити.

Хелена Малецька згадувала: «Я хвилююся, чекаю, ми зустрічаємо на залізничному вокзалі майже кожен поїзд...» (Хелена Малецька «Гр. Малецька про жіночий курс», «Strzelec», 1929 р., № 18, с. 8). Втомлені мандрівниці прибували одна за одною. Стрільчинь, які чекали на курс, потрібно було поселити та нагодувати. Тут багато залежало від організаторських здібностей Хелени Малецької.

Нарешті, коли прибули всі учасниці, курс міг розпочатися. Під пильним оком варшавського інструктора дівчата практикували спортивні ігри та легку атлетику, «аж кістки скрипіли від тренувань», а гість із Варшави все одно залишився невдоволеним тим, що «в усьому Луцьку немає корзин» для гри в баскетбол, на що він нарікав на сторінках видання «Strzelec» (Урбаняк «Гр. Урбаняк про свою роботу в Луцьку», «Strzelec», 1929 р., № 18, с. 8).

Під час курсів Хелена Малецька виявляла серед підопічних справжні таланти, заохочувала їх до подальшої діяльності. Саме за її намовою комендантка підрозділу в Костополі Віра Домбровська через два дні після закінчення занять взяла участь у змаганнях у Рівному й перемогла в стрілецькому чемпіонаті 13-ї піхотної дивізії. Сама Хелена Малецька теж успішно брала участь у стрілецьких змаганнях. На з’їзді у Варшаві в 1928 р. вона виявилася найкращою у стрільбі серед коменданток з усієї Польщі. Набрала 71 бал із можливих 100. З того року вона була також членом окружного правління Союзу легкої атлетики в Луцьку.

Хелена Малецька мала хист до письма. Вона була кореспонденткою видання «Strzelec». Її статті часто публікували у виданні стрілецької організації.

Також вона публікувала статті в тижневику «Przegląd Wołyński». До редакційно-видавничої колегії популярного видання входили, зокрема, голова Волинського округу Стрілецького союзу, меценат Антоній Станевич та комендант Волинського округу Стрілецького союзу Болеслав Саранкевич. У вересні 1928 р. саме Хелена Малецька та Станіслава Саранкевичова були господинями павільйону видання «Przegląd Wołyński» під час Волинської сільськогосподарської та промислової виставки в Луцьку. Хелена Малецька з гордістю презентувала відвідувачам чергові випуски тижневика, а колегам-стрільцям – останню картину Войцеха Коссака «Пілсудський на Каштанці», власником якої був волинський адвокат Ян Залеський. Прикро, що 1 жовтня 1929 р. вона перестала бути коменданткою Луцького підокругу. За кілька років наполегливої праці їй вдалося зробити дуже багато.

Другою важливою особою серед волинських стрільчинь була Станіслава Кобриновичова, яка розпочала свою стрілецьку кар’єру в Тучині Рівненського повіту. У 1923 р. її підрозділ, що нараховував 18 учасниць, став відомим не лише у воєводстві, а й у всій країні. Саме вона заснувала перший на Волині жіночий стрілецький підрозділ. Через три роки в Тучині були вже 44 стрільчині, а меценат Антоній Станевич, голова Волинського округу з 1922 р., на сторінках видання «Przegląd Wołyński» з гордістю згадував тучинських стрільчинь, «очолюваних міцною рукою пані Кобринович» (Болеслав Саранкевич «Стрілецький союз на Волині», «Przegląd Wołyński», 1929 р., № 25, с. 33).

Станіслава Кобриновичова була ще однією людиною, діяльність якої навряд чи можна ігнорувати – саме вона повела стрільчинь до перемоги під час історичного (жіночі команди вперше офіційно брали участь) Маршу Кадрувки в 1927 р. Її талант і вміння були одразу помічені Головним штабом і того ж року вона стала інструкторкою з фізичної культури та військової підготовки в департаменті праці жінок у Варшаві.

Як жителька столиці стрільчиня з Волині тріумфувала у І загальнопольських спортивних іграх Стрілецького союзу, зокрема, в їзді на велосипеді та стрільбі (Іда Шидловська «Вперше на старті», «Strzelec», 1927 р., № 23, с. 13). Вправна волинянка часто була єдиною жінкою, що змагалася у стрільбі нарівні з чоловіками, досягаючи успіху. У 1928 р. її призначили коменданткою Краківського округу, але вона ніколи не забувала про Волинь.

Волинські стрільчині викликали своїми позицією, відданістю організаційній роботі, підготовкою до служби та особистим шармом симпатію на загальнопольських заходах. Одну з них у 1927 р. вшанували на шпальтах видання «Strzelec» у стилізованому під щоденник дівчинки фейлетоні: «Одразу після нашого прибуття до казарм нам видали справжні військові плащі та фуражки. [...] Одна особливо вправна й досвідчена стрільчиня з Луцька дістала з валізи повну стрілецьку форму і вдяглася за пів розарію, але комендантка наказала їй зняти стрій, хоча він їй дуже личив» («На полях», «Strzelec», 1927 р., № 4).

Спочатку стрільці ставилися до появи жінок поблажливо. Перші стрільчині були ніби окрасою стрілецьких підрозділів. Тон редактора видання «Strzelec» підтримав луцький кореспондент, який у замітці з зустрічі комендантів стрілецьких підрозділів Волинського округу жартівливо писав: «Не прибув інспектор Головного штабу; йому би в нас нічого не сталося, хіба що він сам заподіяв би комусь шкоду, а комендантка жіночої праці про всяк випадок мала в запасі мобілізований жіночий підрозділ, у якому було до пів дюжини бойових та на додаток гарних маркітанток» («Стрілець на Волині», «Strzelec», 1927 р., № 9, с. 13–14).

На початку своєї діяльності, незважаючи на заклики Олександри Пілсудської та інших легіонерських діячок, жінкам довелося запекло боротися за своє місце в рядах і передусім за серйозне ставлення до себе. Вони не хотіли бути просто «гарненькими маркітантками». Вони підвищували свою кваліфікацію та досягали успіхів у культурно-просвітницькій діяльності, стрільбі та спорті.

У 1927 р. брали участь у згаданому вище таборі в Ґжендзицях, що в певному сенсі заклало основи спортивної та стрілецької діяльності жінок. Бували на 3–4-тижневих курсах у Торуні, Вільнюсі, Кракові, Перемишлі та Луцьку, на яких велася підготовка коменданток. У 1928 р. взяли участь у загальнонаціональних стрілецьких таборах у Грабові під Гдинею, де заступницею комендантки табору була Станіслава Кобриновичова, та в Пшиборові, де керівницею табору була комендантка Волинського округу Хелена Малецька (Іда Шидловська «Стрільчині на таборах», «Strzelec», 1928 р., № 36).

Сам виїзд із Волині був для стрільчинь чудовим досвідом. Далека дорога. Ціла ніч очікування наступного поїзда в жіночій залі в Ковелі. Чергові пересадки. Насмішливі коментарі чоловіків: «І навіщо нам це військо у спідницях?!» Холм, все більша втома, і нарешті довгоочікувана станція в Пшиборові.

Дівчат розмістили в наметах. Програма таборів включала гімнастику, легку атлетику, спортивні ігри, гігієну, стрілецьку школу, заняття на терені, навчання, стройову підготовку, інформацію про організацію Стрілецького союзу, стрільбу з лука, уроки велоспорту, а у випадку табору на озері в Пшиборові також плавання. Заняття тривали майже цілий день, тож увечері, після останніх звуків пісні «Всі наші щоденні справи...», в наметах панувала тиша. Хіба що хтось із місцевих розбишак хотів перевірити пильність стрілецької варти та налякати «бабську армію».

Для стрільчинь із табору у Грабові важливою подією була участь у привітанні президента Речі Посполитої у «квітучому польському порту Гдиня». Своєю чергою, стрільчині з Пшиборова довго згадували суворого інструктора з лучництва. Улюбленицею вимогливого «майстра лука» була волинянка – стрільчиня Ковальська із Сарн, яка досягла чудових результатів у цій дисципліні.

Одна зі стрільчинь із Горохова також долучилася до табору у Вонгровці. Це був тритижневий навчальний курс для інструкторок фізичної культури. Окрім інтенсивних фізичних вправ, новинкою стали «уроки народних танців». Слухачки курсу взяли участь у поїздках до Познані, Ґнєзна, Іновроцлава та на море. Навички, отримані під час курсів та таборів, відкривали дорогу до подальших досягнень.

(Далі буде)

Малгожата ЗЄМСЬКА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЗИМА У СТРІЛЕЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ. ЧАСТИНА 2

ПРО СТРІЛЕЦЬКИЙ СОЮЗ НА ВОЛИНІ У 80-ТУ РІЧНИЦЮ КАТИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ. ЧАСТИНА 4

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1