Статті

Після кількох тижнів дороги із Сибіру повернулася Ядвіга Фелінська, заслана туди в 1940 р. за те, що робила аборти. Вирок приніс їй зцілення, вона духовно перемінилася і стала зовсім іншою жінкою.

Не покладаючи рук, працювала на збройному заводі, і за це її достроково амністували (продовження, попередні частини див. тут).

Коли потяг зупинився на станції в Сарнах, Ядвіга зійшла й не впізнала міста, за яким сумувала днями й ночами. Війна щойно закінчилася і рани від безжальних бомбардувань ще не затягнулися.

Утікаючи в 1941 р., совєти підірвали залізничні мости на Горині і Случі, що суттєво ускладнювало постачання фронту. А коли поверталися, увійшовши в місто в ніч із 3 на 4 січня 1944 р., вони ніби привітальний дарунок отримали від німців неторкану залізничну інфраструктуру й цілі мости. Нечисленні німці пополудні 3 січня сіли в броньований потяг – так закінчилася окупація ними Сарн.

На другий день приїхали перші радянські потяги, які зупинилися на станції. Вночі налетіли німецькі бомбардувальники – і почалося. Бомбардування станції та околиць тривали аж до травня, коли радянське військо здобуло Ковель. Нальоти були переважно нічними, вони викликали великий страх серед населення. Совєти розставили багато протиповітряних зеніток і намагалися не пропустити бомбардувальників. Коли ті налітали, небо освітлювали прожектори, створюючи світлове шоу. Німці спочатку скидали сигнальні ракети на парашутах. Одночасно вони випускали смуги алюмінієвої фольги, які, повільно опадаючи, ефективно відбивали світло прожекторів. Майже одночасно падали бомби, проте після того, як вони вибухали, страх і паніка серед людей не закінчувалися. Із літаків під час скидання бомб викидали також пусті діжки з прорубаними імпровізованими елеронами. Діжка під час повільного польоту видавала звук, що наводив жах. Станцію й околиці тоді повністю знищили.

Для населення, яке сховалося в місті від бандерівців, закінчився період спокою. Одразу ж у перші дні серед колишніх мешканців Фольварка загинули Станіслава Фелінська, дочка Анастазія, і Марія Котецька, дружина Адама. Потрясінням для людей стала смерть Розалії Фелінської, дружини Владислава. Чоловіка призвали у Військо Польське, а вона залишилася з дітьми. Під час авіанальоту вона лягла на свого синочка Юліана, щоби вберегти його, осколок розірвав їй спину і вона померла в муках через два дні. Польське населення кинулося назад до своїх спалених сіл, тинялося згарищами. Ястребки (винищувальні батальйони – воєнізовані формування, утворені під кінець Другої світової війни у структурах НКВС, – ред.), у які набирали юних поляків, отримали зброю для оборони.

Ядвіга про все це дізналася від поляків, які ще залишалися в місті. Основну ж масу в п’яти депортаціях від січня до травня 1945 р. вивезли за Буг. Ядвіга поселилася у Станіслави Фелінської, дочки Станіслава. Все, що вона чула, нагадувало кошмар. Справжнім шоком стала звістка про смерть чоловіка Мар’яна та знищення всіх польських сіл у 1943 р. Вона негайно записалася на виїзд до Польщі, але депортації населення вже завершилися. Чекаючи на дозвіл, вона факт за фактом дізнавалася про події у Фольварку, які відбулися після того, як її відправили на заслання. Кожен міг би написати томи спогадів. Станіслава у відповідь на розпитування Ядвіги, почала розповідати про свої переживання.

Huta 36 3

Станіслав Фелінський, батько героїні оповіді Станіслави

Війна війною, а вона, будучи незаміжньою, завагітніла від Стефана Куницького. Вона була така не одна – її подружка Леонтина Котецька була вагітна від Аполінарія Фелінського. Проте хлопці одружуватися не планували, обидва перебували під впливом матерів, які не хотіли цих шлюбів. Вони заявляли, обмовляючи дівчат: «Це ще невідомо, чиї то діти, та й хто у війну жениться». Обидві матері дружно записали своїх синів на роботу в Німеччину. Хлопці поїхали у квітні 1942 р. Згорьовані дівчата, не довго думаючи, теж записалися й поїхали за кавалерами. Не знали мови і хлопців їм знайти не вдалося. Через чотири місяці німці відіслали їх назад народжувати, щоб не обтяжували Рейх. Після повернення Станіслава народила дочку Стефанію, з якою поневірялася в бандерівські часи (після війни Станіслава познайомилася з російським офіцером і вийшла за нього заміж. Померла 7 січня 2015 р. у Сарнах. Перед смертю кликала за прізвищами людей із Фольварка, щоби ті прийшли до неї).

Huta 36 4

Полонений Броніслав Копій на роботі в Німеччині. 1942 р.

Життя Ядвіги в засланні, яке було страшним покаранням, здавалося щасливим порівняно з долями інших жителів Фольварка. Із часу першого убивства 3 лютого 1943 р. у Теодоровичів поляки жили в постійному страху. Порубані голови восьми осіб стояли в людей перед очима. Пізніше трохи заспокоїлося. Наново трагедія розгорілася 12 травня в сусідніх Углах, де бандерівці вбили понад 100 осіб. У той час, тобто вночі, вони напали також на поблизький Радзєж. Жителі Фольварка втікали в паніці до лісу, але на світанку почали повертатися до хат. Тоді бандерівці, які групами прямували до своїх домівок у напрямку Кричильська й обходили колонію стороною, знову почали стріляти. Люди кинулися в молодий ліс.

Фелікс Ожеховський, побачивши хлопців, котрі йшли від Дзєканських, гукав, щоби почекали на нього. Ті не розуміли, чого він хоче, і почали йти швидше, аби сховатися в лісі. Тоді Фелікс бігцем пустився за ними, щоб не втратити їх із поля зору. Ті злякалися й почали втікати, а Фелікс увесь час біг за ними, кричачи, щоб вони зупинилися. З останніх сил наздогнав їх у глибині лісу. І тільки тоді зрозумів, що гнався за бандерівцями. Ті, щоправда, мали автомат, але, мабуть, без набоїв, проте за поясами в них були сокири.

Фелікс одразу впізнав двох синів українця Гаретки з Кричильська, він часто бачив, як вони ходили до Сарн повз його хату. Його становище було трагічним, надію на милосердя чоловік вбачав саме в тих, кого знав. Просив зжалитися, пригадував колишні зустрічі, привітання, переконував у дружбі з їхнім батьком – говорив усе, щоб врятуватися. Двоє бандерівців зжалилися над нещасним і хотіли його відпустити, але на це не пристали сини Гаретки, аби не видав, що вони ходили з бандами. Знали, що після війни Польща розрахується з ними. Один із них зайшов ззаду і несподівано завдав удару обухом сокири, Фелікс повалився на землю. Проте через якийсь час опритомнів у калюжі крові, нарвав моху, приклав його до голови і якось дійшов до Фольварка, а там уже назустріч йому вийшли люди. Кров протікала між мохом і пальцями. Сів на лавці біля першої хати Фелікса Дзєканського, попросив пити і почав розповідати. Розказав усе детально. Руку від голови не дозволив забрати, сказав, що йому краще і біль минає. Люди, які бачили зарубаних сокирами, сподівалися, що рана загоїться, почали навіть жартувати про те, як то Фелько гнався за бандерівцями. Нарешті жінки впросили його перебинтувати рану. У момент, коли він відпустив руку, відкривши голову, пульсуючи, почала йти кров. Фелікс зсунувся з лавки і за хвилину помер.

Біда не ходить одна. Котрогось ранку Броніслав Савіцький під час втечі зустрів за Остами в напрямку Костянтинівки німця. Німець підкликав Савіцького, той почав підходити. Все сходилося: мундир, взуття були есесівськими, але головний убір – ніби інший, не з черепом, а тризубом. Це був бандерівець. Броніслав, коли зрозумів, у якій ситуації опинився, кинувся навтьоки. Тоді бандерівець вистрілив, поцілив прямо в хребет. Через два дні Броніслав помер у жахливих муках у сарненському шпиталі.

Деяких людей оберегло Боже Провидіння. Як приклад можна згадати Владислава Маркевича із сусідньої Янівки (зараз Іванівка). За кілька днів до нападу він приїхав в Угли, де хотів купити деревного вугілля для своєї кузні. Проте його схопили озброєні люди, котрі там перебували, і без пояснень повели в ліс. Місцеві тоді не знали, що це бандерівці, бо ті говорили, що вони – радянські партизани. Люди плекали надію, що, може, це совєти, але зброю вони мали поганеньку, та й то не всі. Підозрювали, що це гуцули – ті вживали прокльони, які були чужими як для волинян, так і для росіян, а були відомі саме на Прикарпатті. Місцеві вирушили слідом за ними. Озброєні наказали Владиславу копати яму – хотіли його вбити, щоб той не видав, що в Углах є партизани. Люди просили, казали, що це не шпигун, а ті наполягали на своєму. Врешті-решт під тиском натовпу вони відпустили Владислава. Повернувшись фактично з-над могили, той був страшенно наляканий і кілька днів не міг заспокоїтися. Цей страх переслідував його до кінця життя.

Дні перебування Ядвіги в Сарнах перетворювалися в тижні, а тижні в місяці. Вона вислуховувала чергові історії, які невблаганно наближалися до кінця Фольварка.

Huta 36 1

Зліва направо: Владислав Бобер, Владислав Маркевич і Пьотр Фелінський, син Яна

Huta 36 2

Ядвіга Яницька, дочка Адама, та її чоловік Ципріан Фелінський, син Міхала

Huta 36 5

Зліва направо: Теофіля Жарчинська, Казімеж Куницький, Яніна Яницька і Владислав Жарчинський (у мундирі). 1938 р.

28 липня 1943 р. під Фольварк прийшов загін Армії Крайової під командуванням поручника Владислава Коханського. Сформований за Горинню в Теребуні, Переспі, Парослі та Суні, він переважно складався з оборонців Гути Степанської і Вирки. Кількаденний постій потрібен був для поповнення запасів зброї та амуніції. Жителі Фольварка потай допомагали доставляти їх із Сарн. Гелена Дзєканська, дружина Щепана, кілька разів проносила гранати під малою дитиною. Зброю більшого розміру привозили фурманкою Мечислава Джевецького, яка мала подвійне дно. Раніше її використовували для контрабанди м’яса до міста. Німці, які вже не вірили в перемогу, охоче міняли зброю на харчі.

31 липня Антоній Вятр чистив пістолет і випадково з нього вистрілив, у результаті чого загинула його наречена Геновефа Суліковська, котра, як і він, була родом із Седлиська. Її тимчасово поховали, без ксьондза, на Дівочому броді в городецькому лісі, розташованому за 2 км від колонії. Коханський намагався завербувати до свого загону добровольців, але нікого не знайшов. Майже вся молодь – 24 особи – була на роботах в Німеччині.

У вересні Анастазій Фелінський із дочкою Ганкою і сином Едиком у колоні, що складалася із близько 10 возів, поїхав в Угли. Там копали картоплю біля спаленої колонії. Кілька господарів мали зброю. Копали пару годин і ще вдень повернулися додому. Деякі вози поїхали прямо до Сарн. Анастазій, хоч його й підганяли, залишився ще на трохи. Коли він не повернувся на ніч, усі зрозуміли, що щось сталося. Вранці озброєні сусіди виїхали на пошуки. Воза без коней знайшли під Убережем. Анастазій із сином лежали вбиті на возі, а кільканадцятирічна дочка – неподалік. У неї був відрізаний палець, на якому вона носила латунний перстеник, пам’ятку з відпусту в Казимирці. Всіх задушили волоками від постолів.

Біди множилися, смерть усе частіше заглядала за плоти Фольварка. Кінець наближався. (Першу частину історій із Фольварка можна прочитати тут,  другу – тут, третю – тут, четверту – тут, продовження – тут).

Huta 36 6

Дорога через Фольварк, тільки з 1943 р. будинків при ній немає

Huta 36 7

Так виглядає Фольварк із кутка Фелінських

Huta 36 8

Гвинтівка, знайдена у Фольварку

Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: УБИВСТВО НІМЦЯ У ФОЛЬВАРКУ І СМЕРТЬ МАР’ЯНА ФЕЛІНСЬКОГО

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЖАЛЮГІДНІ ЖНИВА В САРНАХ І ДОРОГА ДО СМЕРТІ МАР’ЯНА ФЕЛІНСЬКОГО

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЄВРЕЇ – НАШІ СПОКОНВІЧНІ СУСІДИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СУД НАД ЯДВІГОЮ ФЕЛІНСЬКОЮ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЛЮБОВНІ КЛОПОТИ У ФОЛЬВАРКУ БІЛЯ ОСТІВ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПОЛІЦІЯНТИ І ЗЛОЧИНЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ОБОРОНА ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: АЗОР – СОБАКА ПЬОТРА БЖОЗОВСЬКОГО ІЗ СЕДЛИСЬКА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1