Статті

В околицях Фольварка тривали вбивства, однак вони безпосередньо не торкнулися колонії аж до 11 листопада 1943 р. Населення могло постраждати як через бандерівців, так і через радянських партизанів. За надання їм допомоги неминуче загрожувала німецька пацифікація (продовження, початок тут).

У Вербну неділю 1943 р., яка припала на 18 квітня, у Фольварку одночасно з’явилися німці й радянські партизани.

Із Довгого кінною підводою приїхали троє німців. Ходили по «кутку Фелінських», тобто за школою і хрестом. Один їхав возом, а двоє заходили до хат і шукали харчі, ретельно приховані або взагалі відсутні. Німці з посту, який охороняв колії в Довгому, час від часу вирушали до віддалених сіл. Купували їжу, яку потім споживали самі або висилали своїм сім’ям до Рейху. Взамін вони по-чесному платили марками або приносили різні товари, наприклад нитки, голки, ґудзики, гас, сірники, сіль, сахарин і т. п. Увесь цей крам був дефіцитним. Вони робили це нелегально, без відома командування. Солдати заводили знайомства з господарями, були нормальними людьми, нікому не робили кривди. Сім’ї вивезених на примусові роботи використовували нагоду і передавали солдатами листи своїм близьким. Так вони швидко доходили до адресатів і ніколи не пропадали.

Huta 35 03

Дорога з Фольварка в напрямку Остів

У ту неділю солдати купували яйця, ходили від хати до хати, за товар, як завжди, платили. Люди, однак, не хотіли продавати продукти, бідність спустошувала запаси і їм самим не було що їсти. Купівля в тих, хто не хотів продавати, виглядала так: німці заходили в комору, клуню або на горище і самі шукали харчі, а якщо знаходили, то забирали, але розраховувалися. У хаті Антонія Бжозовського так забрали яйця, а з горища – квасолю. Заплатили й пішли до сусіда Станіслава Котецького. Там розігралася трагедія.

Днем раніше, в суботу, 17 квітня, до дому Анастазія Рудницького «на кутку Дзєканських» прийшли партизани, «мінери». Їх було шестеро чи семеро. Не питаючи згоди, вони забрали Анастазія, щоб той уночі показав їм дорогу до залізниці. Пішли, але рано вернулися, бо не могли підірвати колії, які ретельно охоронялися. Поснідали, повкладалися спати й відпочивали. Анастазію доручили пильнувати, чи хтось не йде. За труди і гостинність дали йому стару довгу гвинтівку, носити яку було незручно. Тож чоловік поставив її в кутку за невисокою шафою, але багнет був такий довгий, що стирчав над нею.

Коли німці обшукували хату Котецького, в якій нічого не було, прибіг із попередженням хлопець Фелінських, котрого послав Анастазій Рудницький. Він переказав німцям те, що наказав йому Анастазій: «Банда йде, втікайте». Один солдат був сілезцем, сказав щось другому на возі й пішов шукати того, що не чув розмови. Мабуть, думав, що товариш на возі почекає, а той утік із їхньою зброєю, залишивши солдатів на милість долі.

Усе відбувалося дуже швидко, більшість господарів навіть не знала, що тоді сталося. Невідомо звідки в Рудницького з’явився Мар’ян Фелінський. Він побудив партизанів і сказав, що в селі німці. Казав, щоби партизани пішли і вбили їх. Командир «мінерів» не хотів такого розв’язання, адже вони мали просто знищити колії й тихо відступити. Переконував, що німці спалять село й повбивають людей. Це не заспокоїло Мар’яна. Він сказав: «Товариш Сталін наказав убивати всіх німців». Заклопотаний командир послав із Мар’яном одного партизана, на відчіпного. Той мав радше оцінити, що відбувається, але не стріляти.

Коли німець побачив, що надходить партизан, а возу вже немає, кинувся навтьоки вздовж канави в напрямку Янівки. Другий солдат, який теж залишився без зброї, вийшов із хати з мішком прямо на партизана. Той випустив коротку чергу, вбивши його на місці під криницею у Станіслава Котецького, – під тією, на якій сиділа покинута хлопцем Калинка (див. № 16 від 27.08.2020). Ромуальда Бжозовська, дочка Антонія, засвідчила, що партизан не хотів стріляти, а Мар’ян забрав у нього ППШ і сам застрелив безборонного солдата.

Уся колонія затаїла злість на Мар’яна – всі його кляли за те, що накоїв. Приходили й оглядали труп, переживаючи, що тепер буде. Мар’ян забрав воза і разом із партизанами вивіз солдата до городецького лісу. Там його роздягнули догола і прикрили купою хмизу. Партизани вже не вернулися до Фольварка. Імовірно, вони збиралися вночі далі йти «на колії». Господарі вислали Крисю Куницьку, щоби та розповіла татові, солтисові, який тоді перебував у Сарнах, про те, що сталося. Разом вони пішли до комісара і Крися переказала те, що їй наказали: «Банда вбила солдата». Проте німці вже знали про його смерть від тих, хто втік.

В околиці ситуація була дуже напруженою, бандерівці методично нападали на польські поселення. Німці не відреагували негайно, мусили викликати пацифікаційний батальйон, який оперував на території. Але й сама німецька частина не могла почуватися безпечно, бандерівські сотні набирали сили. Проте ще більшою проблемою стала б сутичка з радянськими партизанами, яка могла закінчитися повним розгромом. Тож доки батальйон прийшов, бандерівці винищили Янову Долину, підірвали також костел у Степані. А населення з Фольварка вичікувало, коли прийдуть німці. Багато хто покинув колонію та оселився в родичів в інших осадах.

Фольварк оточили через два тижні, у Провідну неділю 2 травня. Німці надійшли з боку Остів, розвернулися й оточили колонію. Дехто втік, проте багато хто не встиг цього зробити. Спочатку вони зігнали усіх чоловіків і наказали їм копати окопи, в які вони затягли три легких гармати і встановили кулемети, побоюючись нападу. Потім зібрали жінок і дітей – тих, хто не сховався, наприклад, на горищі або в соломі. Разом із чоловіками закрили їх у школі і тримали як заручників.

Обшукуючи в пошуках харчів будинки, німці наткнулися на гвинтівку, яка стояла за шафою Рудницького. Разом із нею забрали Анастазія і привели до командування. Із цього моменту щастя почало усміхатися жителям колонії. Анастазія побачив солдат, котрий упізнав його як сусіда з Копачівки. Це був німець, якого виселили до Рейху, як і інших місцевих німців, у січні 1940 р. Він пішов з арештованим до командування, щоби заступитися за нього. Мабуть, він був кимось значним у німецьких шерегах, бо говорив за Анастазія. Принесену гвинтівку демонстративно поклав на порозі і скочив на неї, погнувши дуло. Врешті командир наказав підсудного відпустити.

Три дні німці чекали на приїзд суду, не поспішаючи з відходом. Коли той урешті з’явився, почалося засідання. Привели солдата, котрий утік. Саме його свідчення стали вирішальними в тому, що німці відмовилися від пацифікації. Проте вони поставили умову, що мають забрати останки солдата. Волею-неволею Мар’ян Фелінський, змушений громадою, показав місце, де їх заховали. Тіло, що вже почало розкладатися, він сам відвіз до Довгого, звідки прийшов солдат. Німці як «відшкодування» забрали двох великих волів, наловили курей, обшукали комори й покинули Фольварок.

Проте затишшя не тривало довго – вже за тиждень, 12 травня, бандерівці вимордували сусіднє село Угли, розташоване за лісом. Спалили теж хати поляків у Костянтинівці, дощенту згоріли Малий Радзєж і присілок Матиящиківка. Великий Радзєж захищала самооборона, тому він тимчасово уцілів. Ці події в околиці стали останнім сигналом для виїзду з Фольварка. Населення масово покидало колонію й займало будинки євреїв у Сарнах. Проте в місті панував голод, потрібно було вертатися за їжею в село.

Спочатку із великою обережністю проїжджали через українські Орлівку і Костянтинівку, заселені після спалення тільки українцями. Проте значних труднощів не виникало, за винятком того, що в Анастазія Шумського під Сарнами немісцеві українці відібрали коней. Навколишні українці ставилися до поляків добре, у найгіршому випадку – байдуже. Тож із кожним тижнем люди їздили все сміливіше, аж дійшло до того, що неодноразово діти самі керували фурманками. Усе більше господарів ночували у Фольварку, де у стайнях залишилася їхня худоба.

У середині липня через колонію проїхали поодинокі фурманки з утікачами з Гути Степанської і Вирки. Наприкінці липня були спалені останні польські колонії за Горинню, біля Антонівки. У цілій околиці зникло багато польських поселень, вони залишилися тільки біля Сарн і німецьких постів, які охороняли залізницю. А Фольварка бандерівці не чіпали. Чому? Жителі висували різні припущення. Приязно налаштовані українці, які часто-густо належали до бандерівців, а всі – до Самооборонних кущових відділів, стверджували, що вбивають ті, хто зі Львова й Тернополя, а найгірші ті, хто зі Станіславова (тепер Івано-Франківськ). Місцеві бандерівці запевняли, що не чіпатимуть Фольварка, бо там живуть «добрі люди». Не дуже вірилося тим запевненням, але люди мусили втішати себе обіцянками. Іншого виходу не було.

Одразу після здобуття бандерівцями Гути Степанської і Вирки розпочалися жнива. Поля сусідніх Углів стояли нескошені. Українці не їхали їх косити. Тоді поляки з Фольварка, а також значна частина жителів Сарн кинулися косити збіжжя. Ніхто не перешкоджав жнивам. Сабіна Джевецька і Мар’ян Фелінський не з потреби, а із захланності теж поїхали косити. Звозили все до стодоли. Як дійшло до поділу, колишнє «подружжя», а тепер спільники посварилися за те, чого не сіяли, але зібрали.

Сабіна, не даючи собі ради з Мар’яном, зі злості пішла до Сарн і розповіла в гестапо, яку роль у вбивстві солдата відіграв Мар’ян. Вказала теж місце, де той перебуває. Німці негайно його арештували. Опам’ятавшись, Сабіна знову пішла в гестапо, аби попросити звільнити Мар’яна. Німець запитав ввічливо: «Хочеш приєднатися до нього?» Через три дні Анна Савицька, дівоче прізвище Куницька, яка жила в Сарнах, побачила, як о п’ятій ранку на кузов вантажівки німці садили двох зв’язаних людей. Одним із них був Мар’ян. Повезли їх до єврейських ям смерті, де й убили. Анна чекала, коли приїде вантажівка. Як приїхала, то з кузова солдат скинув одяг убитих. Упізнала червоний светр із манжетами, який належав Мар’яну.

Huta 35 01

Праворуч розташовувався куток Фелінських. Вид на нього зі сторони городецького лісу

Після війни брат Мар’яна, Зигмунт, хотів заявити на Сабіну за те, що та співпрацювала з німцями. Приїхав під Славно, куди переселили багатьох колишніх жителів Фольварка. Ніхто не погодився давати свідчення. Одна з моїх співрозмовниць, наочний свідок, сказала: «Як жив, так і скінчив». (Першу частину історій із Фольварка можна прочитати тут,  другу – тут, третю – тут, продовження тут).

Huta 35 02

За хрестом був куток Фелінських

Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЖАЛЮГІДНІ ЖНИВА В САРНАХ І ДОРОГА ДО СМЕРТІ МАР’ЯНА ФЕЛІНСЬКОГО

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЄВРЕЇ – НАШІ СПОКОНВІЧНІ СУСІДИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СУД НАД ЯДВІГОЮ ФЕЛІНСЬКОЮ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЛЮБОВНІ КЛОПОТИ У ФОЛЬВАРКУ БІЛЯ ОСТІВ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПОЛІЦІЯНТИ І ЗЛОЧИНЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ОБОРОНА ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: АЗОР – СОБАКА ПЬОТРА БЖОЗОВСЬКОГО ІЗ СЕДЛИСЬКА

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЕПІДЕМІЇ, ЩО СПУСТОШУВАЛИ ВОЛИНЬ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1