Статті

Нові радянські щасливі часи, що розпочалися восени 1939 р., заполонили багатьох. Хто зорієнтувався, швидко заготовив деревину на будинок, доки нові господарі не заборонили й самі інтенсивно не почали різати ліс. Навіть тютюн можна було саджати, ніхто не карав.

Зелений мундир акцизника і темно-синій поліціянта відійшли в історію. Соціальне шумовиння з полегшенням зітхнуло. Розквітло теж самогоноваріння, яке ретельно приховували за Польщі. Проте воно невдовзі вщухло з огляду на обов’язкові поставки жита. Не стало головного складника. Комори швидко опустіли, а люди постали перед вибором: або пити, або їсти.

Політруки запроваджували нові звичаї та невтомно агітували. Ці функції у Фольварку, Остах і Янівці (нині Іванівка в Сарненському районі на Рівненщині) виконував Лухнов. Приїжджаючи до Фольварка, він мав велику гризоту – придорожній хрест не давав йому спокою. Лухнов обміркував, що буде, якщо начальство сюди завітає і побачить на його території такий знак. Так далі бути не могло. Хрест, який встановили під час місій (у католицьких парафіях – період інтенсивної молитви й релігійних практик, – прим. перекл.) у 1938 р., став перешкодою, яку треба було усунути. Проте сам хреста не чіпав. На вечірніх зборах Лухнов переконував, що хрест не може знаходитися біля школи, бо це прояв відсталості й поганий приклад для дітей. Політрук шукав добровольця, натякаючи на особливе ставлення в майбутньому. Мар’ян Фелінський, сільський непотріб, зобов’язався викопати хреста. Збирався зробити це на другий день, бо було вже пізно.

Проте не встиг. Коли зранку прийшов із помічником виконати завдання, хреста вже не було. Залізничник Станіслав Фелінський, щоб урятувати хрест, посеред ночі його викопав, відкрутив поперечину і разом зі шкільним возним заховав його на горищі школи. Ось так хрест безперервно опікувався дітьми. Невдовзі після цього Станіслава арештували й вивезли в Сибір. Причиною став донос сусіда про те, що той негативно висловлювався про радянську владу і ставив під сумнів дієвість жовтневих виборів.

Huta265 3

Станіслав Фелінський. Вивезений у Сибір

Huta265 4

Станіслав Фелінський і його дружина Антоніна Копій. 1921 р.

Лухнов не з’ясовував, де дівся хрест. Важливо, що його вже не було, тож він не підважував ідей, які проповідували учням у школі, а дорослим на зборах. Старші мудрі люди, які контактували з Лухновим (йому було 40 років), стверджували, що це був не якийсь там паскуда, а непогана людина, тільки змушена совєтами так діяти. Хреста боявся, бо не хотів, аби Ісус бачив, що він робить і говорить. На запитання про Голодомор в Україні відповідав, що це неправда. Проте поцілував скибку хліба, коли та в нього випала з рук. Одного разу жінка секретаря Куницького обшукала кишені його шинелі, зацікавлена тим, що з них стирчить. Вони були повні засушених окрайців і хлібних скоринок.

Як уже хреста в селі не стало, то диявол добряче втрутився в поведінку окремих осіб. Колонією розійшлася чутка, що один чоловік убив свою дружину. Сам він стверджував, що жінка померла. Це здивувало всіх, адже вона була молода і здорова.

Ядвіга, дружина Мар’яна Фелінського, після розлучення з Джевецьким і повторного «одруження» з чоловіком, вирушила в турне околицями. Особливо уподобала вона українські села, де її вважали «досвідченою бабою з переривання вагітності». Її продовжував возити Мечислав Джевецький, хоч вони вже й не були подружжям.

Huta265 2

Полковник Чеслав Рудницький розповідав про аборти те, що чув від матері

Люди, обурені вчинками Ядвіги, лихословили і кляли її. Вона ж була впевнена у своїй безкарності, адже всі співучасники воліли мовчати. Аж восени 1940 р. знайшлася рада і на її вчинки. Цьому посприяла смерть Розалії Х., якій Ядвіга зробила аборт. Батько Розалії, Ієронім, нічого про це не знав. Коли дочка вже не могла встати, її сильно лихоманило, він відвіз її до лікарні в Сарнах. Там лікарі сказали, що загальне зараження незворотне й відправили хвору додому. Дорогою назад жінка померла.

Тоді від дружини він дізнався правду. Звинуватив її в тому, що це вона намовила дочку на аборт, розгнівався і, незважаючи на наслідки, пішов у Сарни, де в НКВС доніс про те, що сталося. Офіцер написав рапорт, подякував і закінчив провадження словами: «Товаришу, повертайтеся додому, робітничо-селянська влада займеться справою». Кільканадцять днів нічого не відбувалося. Ядвіга, провівши про всяк випадок кілька ночей поза господарством, заспокоїлася й повернулася додому.

Коли вже здавалося, що справі кінець, усе змінилося. Совєти оголосили чергові сільські збори з обов’язковою присутністю всіх жителів. Як завжди за таких обставин люди сходилися до школи. Цього разу, як ніколи раніше, політрук приїхав у мундирі НКВС. Разом з іншими, які теж були у формі, лише один – в цивільному, приніс друкарську машинку. Це викликало підозру в Мечислава Джевецького, який побоювався неприємностей, адже саме він возив Ядвігу. Про всяк випадок він сів в останньому ряді, одразу біля дверей. Упевнившись, що всі присутні, Лухнов, зазвичай лагідний, став якимось суворим. Він оголосив, що до колонії приїхав суд, який розглядатиме справу, заявлену громадянином. Це здивувало присутніх. Тоді суддя зачитав скаргу на Ядвігу. Джевецький, не чекаючи, доки той дочитає, рачки покинув залу, а за ним – чоловік Ядвіги, Мар’ян.

Суддя, закінчивши, закликав підійти Ядвігу Фелінську і Мечислава Джевецького, якого вже не було в залі. Діти, які зібралися під школою, негайно розбіглися по домах, інформуючи літніх людей: «Буде суд над Ядвігою і Мечиславом». Баби й діди чимскоріш попрямували на збори, хоча їх звільнили від обов’язку ходити на такі зібрання.

Суд проходив по-людськи, ніхто на Ядвігу не кричав. Суддя ставив питання ніби під час звичайної розмови. Не так, як за Польщі, коли все було дуже строго, а покарання – суворе. Та й Бога не треба було брати у свідки своїй правдомовності. Несподівано через натовп продерся 10-річний Евгеніуш Фелінський, став захеканий перед судом і сказав: «Бабця Каміла просила передати, щоби без неї не починати, вона зараз прийде». Це викликало сміх серед присутніх. Головуючий на засіданні великодушно посміхнувся і наказав: «Будєм ждать». Це ще більше всіх розвеселило. Заспокоєна цим Ядвіга не надто переймалася ситуацією, в якій опинилася. Здавалося, що все буде добре. Суд навіть не заборонив курити тютюн, через що залу оповив міцний дим.

Ядвігу допитували далі. На запитання слідчого, як вона робила аборти, та, нічого не приховуючи, сказала: «Достатньо дроту з веретена». Потім заслухали свідків, які детально описали, що робила Ядвіга. Привели навіть українок із Кричильська, Городця та інших сіл, аби вони свідчили у справі. Загал, однак, не вимагав покарати Ядвігу, а радше, щоб їй заборонили подальшу діяльність. Ішлося про кровні узи: якось недобре було налаштовувати суд проти родички. Суддя лагідно диктував, лише стук машинки провіщав, що все це не закінчиться зовсім безкарно.

Дійшло до оголошення вироку. Джевецького шукали, щоб привести до суду. Ядвіга отримала 8 років заслання в Сибір. У неї з’явилася недовіра в очах, коли її підвели до воза, який разом із судом забрав її просто із засідання в Сибір.

Ядвігу вивезли, про неї не було жодної звістки до 1946 р. Мар’яна, її чоловіка, вбили німці в 1943 р. (про це я розповім у наступній частині). Джевецький же був змушений переховуватися аж до приходу німців у 1941 р. Найгірше було взимку. Чоловік сидів по стодолах і стайнях, час від часу заходив до Гжегожа Куницького, секретаря колонії, щоби поїсти й погрітися. Одного разу його там застав Лухнов. Разом їли й пили самогон за одним столом. Лухнов запитував: «Чи не бачили Джевецького, чи не заходив він до когось по ночах?» Куницький відповідав: «Ми його не бачили, і він не приходить ні до кого ані вдень, ані вночі». Наляканий Джевецький міг лише спостерігати, як політрук записує щось у блокнот. Після вечері Лухнов встав, подякував за гостину, наказав, щоб його негайно повідомили, якщо з’явиться розшукуваний. Його очі затрималися на окрайці хліба: «Дайте, товаришу, щоб він у вас не змарнувався». Сховав хліб до кишені й вийшов. (Першу частину історій із Фольварка можна прочитати тут. Продовження тут).

Huta265 1

Гелена і Гжегож Куницькі з родиною. Післявоєнне фото

Huta265 5

Фольварок. За кільканадцять метрів від хреста знаходилася школа

Huta265 6

Радісна атмосфера під час встановлення хреста у Фольварку

Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЛЮБОВНІ КЛОПОТИ У ФОЛЬВАРКУ БІЛЯ ОСТІВ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПОЛІЦІЯНТИ І ЗЛОЧИНЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ОБОРОНА ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: АЗОР – СОБАКА ПЬОТРА БЖОЗОВСЬКОГО ІЗ СЕДЛИСЬКА

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЕПІДЕМІЇ, ЩО СПУСТОШУВАЛИ ВОЛИНЬ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОВТУН У ВОЛОССІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВОРОЖБА ЦИГАНКИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА, СОЛДАТИ І ЗЛОЩАСНІ ГРОШІ

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1