Статті

За Польщі, коли панувала темнота, одного холостяка з Омелянки зводили з майбутньою дружиною свати. Тож із молодою він нечасто бачився до весілля.

Шлюб відбувся осіннього пополудня, в гутянському костелі свічки не надто розганяли морок. Після шлюбу всі направилися на гулянку до хати, вже темніло, гасові лампи (п’ятки) теж давали небагато світла. Лише на наступний день чоловік побачив дружину при денному світлі.

Це була не та, яку йому сватали, а якась інша, підмінена, негарна. Але що було робити? Жили разом, але чоловік завжди випоминав, що не ту йому показували перед весіллям. Також цим виправдовував своє пияцтво. Казав: «П’ю з горя».

Усе змінилося за совєтів, коли настало їхнє світло. Поодинокі наївні повірили в їхні облудні ідеали. Нові часи принесли нечувані покращення: швидкі шлюби, швидкі розлучення й сиротинці для небажаних після розпаду подружжя дітей. А на додачу ще й ксьондз не мав права голосу, та й навіть він міг завести сім’ю. Деяким здавалося: «Гуляй, душа, пекла немає».

Броніслав Дзєканський із Фольварка (Немовицька гміна, нині Сарненський район на Рівненщині, – ред.) залицявся до панни Рудніцької на колонії Прурва, на другому березі Горині. Його брат Теофіл шукав собі дівчат по сусідству. Чоловік Юзефи К. довго не повертався з війни, тож Теофіл почав упадати за нею, що викликало загальний осуд – чоловік на війні, а вона гуляє. Власне, він ходив до її сестри Калинки, але молодиця йому більше припала до вподоби. Калинка через це впала в розпач, весь час сиділа на криниці, доки не збожеволіла. Коли дівчина померла, люди говорили, що отруїлася. Ніхто, однак, чуток не розслідував: померла, то й поховали, і справі кінець.

Huta 32 1

Зліва направо: Броніслав Дзєканський, Мальвіна Фелінська, неідентифікована особа, Адам Фелінський. 1944 р. Фото надала Валерія Шумська (після війни вийшла заміж за Броніслава Дзєканського)

Матір хлопців Дзєканських Емілія, дівоче прізвище Верпулевська, вибрала для Броніслава дівчину з Прурви. Та була працьовита, поворотка, прибирала, готувала і ткала полотно. Ідеальна була б дружина і невістка, але не склалося. Броніслав спочатку залюбки ходив на побачення, а з часом, попри наполягання матері, – неохоче. Йшов і швидко повертався. Але матір прагнула оженити сина й таки досягла свого. Домовилися про весілля, запросили гостей. Вози – оздоблені брички – чекали знаку, щоб виїжджати. Гості з нетерплячкою поглядали на двері, а молодого все не було. Нарешті пішли за ним і виявилося, що той ще раніше втік через вікно до городецького лісу.

Huta 32 3

Фольварк. Колишній куток Дзєканських. Вдалечині – городецький ліс

Huta 32 4

Фольварк. Тут стояли будинки Дзєканських

Що було робити? Все було приготоване: у Прурві чекали на весільний обід, ксьондз у Володимирці і музики оплачені, страви вже на столах. «Який сором», – сказав староста, відкорковуючи літрову пляшку горілки. Частуючи гостей, ходив і повторював: «Що ж робити?» І тоді хтось підкинув ідею: «Нехай Теофіл замість брата ожениться, не буде тоді до Юзьки лазити». Ідея була настільки вдалою, що у хлопця й не поцікавилися його думкою, та він і не протестував.

Товариш-ксьондз лише поміняв ім’я і дав шлюб. Під ранок гості роз’їхалися. А на другий день Теофіл, на горе матері, повернувся додому. Справа швидко прояснилася. Наречена була дівчуром, мала жіночі й чоловічі органи. Саме це й вигнало до лісу Бронека, а Теофіла пригнало після шлюбу додому. Тож люди в селі мали про що говорити.

Аж тут раптом, як грім із ясного неба, нова звістка – двом господарям набридли їхні дружини, тому вони вирішили помінятися.

Перший – Мечислав Джевецький, приймак (так називали того, хто селився в жінчиній хаті) в Сабіни, дочки Ожеховського. Відомо, хто такий приймак – голодранець без дому, бо чоловік завжди приводив дружину до себе, а не навпаки. Найкращою характеристикою був вислів: «З приймака пес і собака». А приймаки відповідали: «Приймацький хліб жебрацький». Жінка Мечислава Сабіна була гарна, метка, до того ж вправно вела торгівлю м’ясом у Сарнах, яка приносила великі прибутки.

Huta 32 2

Мечислав Джевецький тримає на руках дитину (неідентифікована). Сарни, 1944 р.
Фото надала Валерія Шумська, позначена підписом «Ja»

Другий – Мар’ян Фелінський, родом з Остів, теж приймак. Він одружився з Ядвігою, в дівоцтві Фелінською, і не мав у селі гарної репутації. Ядвігу знали в околицях як знахарку, яка робила аборти. Багато жінок через це померли (покійний полковник Чеслав Рудницький розповідав мені, що його матір назвала йому прізвища дев’яти таких жінок).

Отож, прийшли чоловіки до секретаря Куницького в сільраду з проханням про розлучення. Не мусили йти далеко – всього лиш до другої половини Сабіниної хати, яку її сестра Домініка здавала сім’ї Гжегожа Куницького. Житло використовували для потреб родини та як приймальню. Озвучили своє прохання, чим збили з пантелику присутніх. На щастя, там знаходився сільський політрук Лухнов, який негайно підтримав майбутніх розлучених. Він назвав їх прогресивними, а такі потрібні країні. Секретар після наради з головою сільради, котрий був неписьменним (саме такі були оплотом радянської влади), наказав прийти наступного дня з дружинами. Лухнов диктував, а секретар писав, так і підготували документи про розлучення і шлюбні свідоцтва. Написані папери Лухнов кілька разів перевірив, щоби все було, як треба, а потім, задоволений собою, наказав поставити самовар. Доки політрук закип’ятив воду і попив чайку з блюдця, звістка розійшлася по селу.

Розлучення пройшло без ексцесів, але зі шлюбом не заладилося. Жінка секретаря Куницького Гелена, дівоче прізвище Шумська, яку розвеселила ситуація, вилізла на крісло й віником благословила «молодят». Це викликало вибух сміху в кількох жінок, які сиділи в сільраді з ранку, очікуючи на церемонію. Все це бачили також діти секретаря, а його дочка Кристина (1929 р. н., померла у 2019 р.) через багато десятків років мені про це розповіла.

Джевецький привів Ядвігу до хати колишньої вже дружини Сабіни. Його теща, сердита на дочку, залишилася із зятем. Усе це тривало два тижні. Ядвіга була задоволена, адже вскочила на вищий рівень життя, Сабіну ж блохи і злиденна хата довели до відчайдушного вчинку. Вона звернулася до сільради з проханням про розлучення і повторний шлюб із Джевецьким. Вона вигнала Ядвігу зі свого ліжка і вже не вернулася до Мар’яна.

«Молодятам» нічого не залишалося робити, як повернутися назад у другу половину хати й попросити про розлучення. Все пройшло б тихо, а документи спалили б, якби не Лухнов. Вони знову звернулися до нього із запитанням: «Що робити?» Той був не дуже задоволений, але коли його пригостили самогоном, злагіднів і наказав дати розлучення, резюмувавши: «Темнота, треба їх ідейно просвіщати».

Однак він не заспокоївся і повідомив про справу місцеву газету, в результаті чого вийшла стаття «Швидке міняйло». Газету в село принесла дружина полковника із Сарн, який перебував у радянському полоні. Вона приносила одяг і вимінювала його на харч. Потім люди говорили, що її арештували разом із дітьми і вивезли.

У селі якийсь час із розлученими було спокійно. Проте невдовзі вони знову взялися за старе: Джевецький далі возив Ядвігу, а Сабіна їздила торгувати з Мар’яном, доки все не скінчилося погано. Але про це я розповім уже в наступній частині гутянських оповідей.

Huta 32 5

Тут був Фольварк. Вид зі сторони городецького лісу. У колонії жили понад 60 сімей

Huta 32 6

Освячення хреста у Фольварку. Справа колись була школа

Huta 32 7

Напис на хресті у Фольварку

Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПОЛІЦІЯНТИ І ЗЛОЧИНЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ОБОРОНА ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: АЗОР – СОБАКА ПЬОТРА БЖОЗОВСЬКОГО ІЗ СЕДЛИСЬКА

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЕПІДЕМІЇ, ЩО СПУСТОШУВАЛИ ВОЛИНЬ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОВТУН У ВОЛОССІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВОРОЖБА ЦИГАНКИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА, СОЛДАТИ І ЗЛОЩАСНІ ГРОШІ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1