Статті

Оборона Гути Степанської – це великий героїзм сотень осіб, які боролися за життя власне і рідних. Розмовляючи з іще живими бандерівцями, які здобували Гуту, я питав їх: «Що би ви зробили з поляками, якби змогли подолати оборону?»

Вони одностайно відповідали, що не знали, що би сталося і чи не повторилася би Янова Долина, Острівки чи, може, Паросля.

Небагато бракувало, щоб так сталося. Лише стійкість кількох оборонців змогла у критичний момент вберегти Гуту від поразки. Щоб належно їх ушанувати, почну із передвоєнного періоду.

У колонії Ладеса на початку 20-х рр. поселилася прибула із «централі» сім’я Ткачиків – батьки, дочка і четверо синів. Жили вони у великій бідності, як і багато колоністів. Злидні стали ще більшими, коли передчасно помер батько. Найстарший із братів, Болеслав, одружився з донькою сусіда Щепковського. Інші холостякували – бідняка ніхто не хотів бачити зятем. Щоби вижити, ходили по людях, шукали роботу, якої не було. Як вдавалося, то крали, наприклад, сніпки скошеного жита. Страшна бідність змушувала боротися за життя.

Однієї неділі вони в білий день скоїли зухвалу крадіжку в сусідній Галинувці. Брати зрізали сливку з плодами і понесли її в ліс, щоб обірвати. Власник, Станіслав Померанський, якого покликав син Едвард, вирушив слідом за ними. Коли побачив, хто це, пішов просто до їхнього брата Болека. Обидва чекали на повернення злодіїв. Болеслав уболівав над вчинком братів, жалівся на бідність і просив вибачення. Мати, вдова, заливалася слізьми, що виховала таких злодіїв і за що Бог її так покарав.

Коли повернулися, Болек наказав їм стати в кутку навколішки з піднятими руками. Він вів слідство, а брати, передчуваючи, що їх чекає, просили прощення. Коли нарешті Владислав зізнався, що це він зрізав дерево, Болеслав його сильно побив. Тоді вже і Станіслав Померанський просив, щоб їм вибачити, бо нічого не сталося – то лише сливка, в нього ще є. Збитки хлопці відробили, сумлінно працюючи в полі, а між сім’ями зав’язалася дружба.

30 Huta 1

У центрі стоїть Едвард Померанський. Довоєнне фото.
Світлину надав Гжегож Наумович

Під час підготовки до оборони Гути призначали людей на укріплені сектори. Важливу роль тоді відіграв син Померанського, Францішек, член конспіративного «Віяла» (пол. Wachlarz – диверсійна організація польського підпілля, – прим. перекл.), якому в підпіллі в період німецької окупації надали чин підпоручика. Під час Першої світової війни його кілька разів відзначали за героїзм на фронті. Францішек узяв із собою всіх братів Ткачиків до 2-го сектора, тобто в бункер біля санаторію «Солоне болото». Знав, що це відважні чоловіки, які вміють обходитися зі зброєю, тож міг на них розрахувати, а вони його дуже поважали.

30 Huta 4 00

Десь тут був бункер 2-го сектора оборони Гути Степанської

30 Huta 5

Справа територія, яка була закріплена за 2-им сектором

30 Huta 6

Територія біля «Солоного болота», яку обороняв 2-ий сектор

Напад бандерівців виглядав страшно. У відблисках пожеж у поодиноких підпалених будинках було видно безкраю масу українських селян. Вони йшли як повільна навала, в руках тримали вила, сокири, прикріплені до древка загострені прути. Вигуки «Ура, ура! Різати ляхів! Ура, ура!» паралізували оборонців.

Командир 2-го сектора заборонив стріляти з віддалі, а тим часом маса селян заливала луки над річкою Голубицею. Коли вони були вже на відстані менше 200 метрів, хтось із оборонців кинувся навтьоки, а за ним рушила більшість із кількадесятиособового складу захисників бункера. Страх має великі очі – він підняв до втечі також братів Ткачиків.

Реакція Францішека Померанського була рішучою. Він закликав із проханням в голосі: «Болеку! Верніться, ми справимося! Заверни всіх, бо нас повбивають!» Той послухав, привів до тями братів, наказав, щоб разом із ним гвинтівками зі вже зведеними курками завертали втікачів, і вони йому скорилися. Одночасно Янек Дроздовський почав обстрілювати з легкого кулемета атаку бандерівського війська. Брати Ткачики повернули втікачів назад на їхні позиції. З кожним пострілом страх відступав, до того ж на позиції поверталися ті, що встигли втекти раніше. Напад тривав ще якийсь час, але селяни швидко залягли, а в кінці втекли в темряву. Лише тоді Франек Померанський подякував Ткачикам словами: «Болеку, без тебе і братів було би вже по Гуті». А той відповів: «Якби не сором, що ти про нас погано подумаєш, жодна сила не втримала би мене від утечі, так я боявся».

Ніхто вже не думав про втечу, захисники зрозуміли, з ким мають діло. Бандерівці, які вже кілька місяців нападали й мордували безборонних, а також сокирники, які йшли за ними, не були вже такі страшні. Одна справа вбити когось безборонного вночі, а зовсім інша напасти на озброєного – тут потрібна була відвага, а її в них не було.

У період загрози нападів по всій околиці поляки встановлювали хрести. Вони за Божим заступництвом мали захистити людей від лиха. На свята чекали з надією, яку покладали на Боже Провидіння, не пропускали жодного з них. Проте в часи бандерівських нападів свята асоціювалися з більшою загрозою. У свято Благовіщення Господнього 25 березня бандерівці напали на колонії та села навколо Деражного, у Страсний тиждень підірвали костел у Степані й винищили мешканців Янової Долини. Співпадіння важливих свят – Різдва Йоана Хрестителя і Божого Тіла 24 червня, свято Апостолів Петра і Павла 29 червня, відпуст Пресвятого Серця Господа Ісуса 2 липня здавалися ідеальними датами для бандерівського нападу.

30 Huta 8

Місце, де стояв костел у Гуті Степанській

Неперервна низка подій, які в червні 1943 р. відбувалися в Гуті Степанській та в околиці, віщувала наближення невблаганного кінця. Все почалося з того, що оборонці зловили дев’ятьох озброєних радянських партизанів, про яких подумали, що це бандерівці. Їх пробували віддати в руки німців. Через кілька днів після цього зі сторони Стидина через Омелянку увійшов німецький загін Вермахту і зупинився в «Солоному болоті». Німці патрулювали територію, а на другий день відійшли до Степані. Їхній прихід був дуже тривожним сигналом.

Через тиждень, 16 червня, для Гути Степанської настав «судний день». Село оточив пацифікаційний німецький батальйон. Хто міг, утік із села, зброю поховали і всі з неспокоєм очікували наступних подій. Німецькі солдати чекали на наказ про пацифікацію. В домі органіста Францішека Юзюка засідав військовий трибунал. Німці звинувачували гутян у підтримці радянських партизанів, переховуванні євреїв, володінні холодною та автоматичною зброєю, в нападах на українські села, підтримці радіозв’язку з Лондоном та отриманні скинутого з літаків озброєння. За все це селу загрожувало повне знищення зі стратою населення.

Головним захисником виступив отець Броніслав Джепецький, який чудово володів німецькою мовою. Він один за одним спростовував усі звинувачення, вказуючи на українську провокацію. Трибунал не прийняв рішення про пацифікацію, проте так до кінця й не повірив поясненням і остеріг перед допомогою партизанам, сказавши: «Наступного разу пацифікація відбудеться без суду».

Відходячи, німці радили покинути село і пропонували охочим охорону по дорозі до станції. Нагодою скористалися кільканадцять сімей, переважно втікачів з інших сіл. Зокрема, село покинув командир 6-го сектора оборони Леон Крокус, на місце якого призначили Едварда Померанського.

Після відходу німців у Гуті запанувала атмосфера великої набожності й ожила надія на виживання. Священники, молячись із вірянами, закликали решту життя дотримуватися суворого посту в середу перед октавою Божого тіла (октава – в католицькій традиції період, у який входить сама урочистість та сім наступних після неї днів, – прим. перекл.). Інтенцією цього посту був порятунок від рук бандерівських убивць. Для того, щоб увіковічити порятунок села і задля охорони від банд, через кілька днів встановили три хрести з написом «Ісусе, порятуй нас». Хрест біля «Солоного болота» стоїть і понині, він наочний свідок знищення села.

Потім відбулася процесія Божого Тіла, яка пройшла в атмосфері великого страху, адже розійшовся поголос, що під час процесії бандерівці мають напасти на Гуту. Командування було готове до їхнього нападу, але для заспокоєння населення захисники показово укріплювали сектори оборони, а чоловіки, які досі не були в резервному загоні, повинні були мати при собі піки для оборони. На щастя, процесія відбулася без інцидентів.

Останньою урочистістю і прощальним святом був парафіяльний відпуст Пресвятого Серця Господа Ісуса 2 липня. Через кілька днів по радіо надійшла звістка про смерть головнокомандувача польських Збройних сил, генерала Владислава Сікорського. З боку українських сіл було чути гучні звуки радісної музики.

Попри все кожен черговий день приносив оманливу надію на те, що ситуація заспокоїться: адже українці мусять, як і ми, косити своє збіжжя. Перед 11 липня приязні українці повідомляли, що бандерівці відійшли. Зв’язку зі світом не було, ніхто не знав про масові вбивства у віддалених повітах: Володимирському, Горохівському, Ковельському та Луцькому.

Надію остуджувала лише гутянська кінна розвідка – дані про переміщення бандерівських частин під Гуту Степанську забирали спокій.

Напад розпочався 16 липня, тобто на свято Матері Божої Скапулярію. З огляду на те, що оборонні позиції були приготовані раніше, атаки відбивали з невеликими втратами. Бункери навколо Гути чудово пройшли іспит, град куль не завдавав великих збитків. Для захисту кількох тисяч людей укріпили двоповерхову муровану школу, в ній облаштували шпиталь і місце для матерів із малими дітьми. На шкільному подвір’ї, огородженому металевою сіткою, викопали чималі земляні схрони, в які могла поміститися велика кількість людей. Проте командування оборони не передбачило напливу втікачів із району Вирки. Коли вони прийшли, довелося копати чергові схрони. Роботи йшли дуже швидко і вже через кілька годин усі знайшли собі місце у схронах. Проте вони не були захищені згори, берегли лише від куль. Бандерівці під час нападу використовували теж міномет, і кожен вибух викликав страх. Так минула жахлива ніч нападу. Нарешті бої припинилися.

30 Huta 3

Тут стояла школа, укріплена фортифікаційними спорудами, навколо були розташовані схрони для населення

30 Huta 7

Дуб біля «Солоного болота». У 2009 р. він мав 146 річних кілець

Ранок 17 липня розпочався спокійно. Бандерівці відійшли до Рудні й там готувалися до наступної атаки, стягуючи додаткові сили з навколишніх сіл. Зганяли знову місцевих українських селян, які всупереч наказам розійшлися по домах. Частина цих людей прибула під Гуту не з власної волі, а з примусу, бандерівці пригнали їх під дулами рушниць.

У цей час гутяни почали збирати трупи в околиці, в місцях, до яких можна було безпечно дійти. Від сторони Закусця привезли 10 тіл, кільканадцять з-за річки Голубиці, кільканадцять із Кам’янки Нової. 5 заколотих витягли зі схрону Алоїза Савіцького, зокрема жінку Антонія Скшибальського Геновефу і 9-місячного Людвіка. Привезли вбитих дочок Гієроніма Конверського, Яніну і Ванду, вбитого під час розвідувального рейду Суліковського з Борової, бабцю Михаліну Кучинську, сільську знахарку й акушерку, та десятки інших.

Убитих звозили з боку Омелянки, Седлиська і Вирки. Проте старалися не віддалятися, щоб у кожен момент можна було втекти до Гути. Скільки загиблих не привезли, важко сказати, але їх точно було багато. Про долю багатьох людей і цілих сімей так ніколи й не вдалося довідатися. У братській могилі поклали одночасно понад 100 осіб.

30 Huta 9

Тут похоронили понад 100 жертв бандерівського нападу, що відбувся 17 липня 1943 р.

Ніч 17 липня пройшла в запеклих боях. Бандерівці під час однієї атаки вдерлися під сам Народний дім, який містився за 100 м від костелу, втікати не було куди. Одна з жінок поклала обік себе малих дітей і сказала: «Нехай нас уб’ють разом під костелом». Ці слова закарбувалися в пам’яті Мирослава Чарнецького, який там лежав і чекав на смерть. Гутяни героїчно відбили тоді й цю атаку.

Серед бандерівців було дуже багато чужих, які взагалі не знали місцевості. Захисники Гути, не вірячи власним очам, спостерігали, які ті, зробивши коло, обстрілювали одне одно. Двоє бандерівців заблукали вночі і пройшли спокійно між оборонцями аж до самого костелу, де їх і схопили. Ніхто би їх не помітив, якби не закочений лівий рукав як розпізнавальний знак.

Коли через нестачу амуніції було прийняте рішення покинути Гуту Степанську 18 липня 1943 р., перед костелом зібралося кількасот фурманок, напханих людьми, формувалася колонна для відходу. Ранкова самовільна панічна втеча близько 1000 осіб у напрямку Рафалівки закінчилася трагічно на мосту за Виркою. Командування вжило рішучих заходів, щоби успішно вивести населення. Вози розташовували по кілька в ряд, розставляли озброєну охорону, яка була готова відбити можливу атаку. Чекали на наказ про відхід.

О 13.00 ущух гамір, натовп почав ставати навколішки, а очі стривожених людей звернулися в сторону костелу. На віз забрався отець Броніслав Джепецький, який уділив усім генеральної абсолюції (в католицизмі – загальне прощення гріхів перед смертельною загрозою, – прим. перекл.), закінчивши словами: «Нехай вас благословить всемогутній Бог: Отець, і Син, і Святий Дух». На зібраних зійшла віра у щасливий порятунок, а розгорнуті й піднесені хоругви вказували дорогу.

У той час із боку «Солоного болота» пішла чергова атака, проте самооборона, яку підтримало близько 500 чоловіків, озброєних косами, відбила її. Бандерівці й селяни кинулися навтьоки, а оборонці приєдналися до колони, що відходила. Одночасно розпочалася гроза з блискавками, яка йшла за тими, хто покидав Гуту, ніби захищаючи їхні тили. Так гутяни вирушили в невідоме, назавжди покидаючи рідну землю.

Перед цим гутянам заборонили забирати із собою домашніх тварин, щоб не гальмувати рух колони. І тоді сталася неймовірна річ: біля колони зібралися всі випущені на волю корови, які передчували свою долю. Вони пішли за колоною до кінця села, а потім зупинилися. Багато свідків говорили, що з їхніх очей лилися сльози, і ще далеко було чути їхнє благальне мукання. Так само численні навколишні лелеки ще до цього, як ніби переживаючи за долю свого потомства, поводилися якось неприродньо. Вони ніби намагалися раніше навчити літати своїх пташенят і покинути гнізда, що містилися на солом’яних стріхах.

Бандерівці обережно увійшли до покинутої Гути. На досаду місцевих українських селян, вони не дозволили їм грабувати село. Грабували самі й великодушно роздавали по селах злиденні переможницькі трофеї. У наступні дні впустили селян, щоб вони могли зібрати недоїдки, покривавлені подушки, старі каструлі, підгорілі меблі та зловити якусь звірину.

Костел підпалили 19 липня на світанку. Село однак не палили, воно так і стояло пограбоване до приходу Червоної армії в січні 1944 р. Тоді українці з Великого й Малого Вербча та Кричильська почали заселяти обійстя. На це бандерівці не могли дозволити і в березні 1944 р. спалили дощенту майже всі будинки. Кілька домів бандерівці розібрали для себе. Великий і малий дзвони місцеві забрали до Великого Стидина й закопали. Так вони пролежали до 1991 р., а зараз дзвонять у тамтешній дзвіниці.

Таким був кінець польської Гути Степанської.

Серед знайомих мені захисників села, вже немає жодного живого. Я возносив за них молитви, коли вони помирали. Нещодавно помер і мій приятель, бандерівець Олексій із Рівненщини. Невдовзі повмирають ті, хто тоді ще був дитиною. Пам’ять про Волинь відійде разом із ними й тільки при нагоді річниці чи виборів повернеться на мить, а потім згасне, як лампада на могилі.

30 Huta 2

Едвард Померанський. Фото надав Гжегож Наумович

30 Huta 11

Інформаційна дошка на Могилі невідомого солдата. На цих дошках згадані найвідоміші польські місця пам’яті, а також місця бойової слави Війська Польського

30 Huta 10

Януш Горошкевич біля Могили невідомого солдата у Варшаві. На інформаційній дошці видніються Гута Степанська і Вирка

30 Huta 12

Посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький, консул РП у Луцьку Пьотр Матусяк та отець Степан Шомонка зі Степані в Гуті Степанській. 12 липня 2020 р. Фото: Ambasada RP w Kijowie

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: АЗОР – СОБАКА ПЬОТРА БЖОЗОВСЬКОГО ІЗ СЕДЛИСЬКА

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЕПІДЕМІЇ, ЩО СПУСТОШУВАЛИ ВОЛИНЬ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОВТУН У ВОЛОССІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВОРОЖБА ЦИГАНКИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА, СОЛДАТИ І ЗЛОЩАСНІ ГРОШІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЗА НИМИ ПРИЇХАЛИ ВНОЧІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САНАТОРІЙ «СОЛОНЕ БОЛОТО» – ТЕМНА СТОРОНА МЕДАЛІ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1