Антонівка на Горині

Коли в 1903 р. імператор Росії наказав прокласти залізницю з Києва до Ковеля, історія Антонівки кардинально змінилася. Мале, бідне й усіма забуте село виграло в лотерею, зокрема, завдяки власнику Городця Камілю де Пурбе.

Спочатку передбачалося, що залізнична колія проляже неподалік фільварку, але це було невигідно Камілю де Пурбе, тому він підкупив інженерів, щоб ті запланували шлях через Антонівку. Вони змінили розташування станції, розмістивши її, попри воєнний план Росії, на іншому березі Горині. Оскільки колія мала пролягти через угіддя деяких селян, розгорівся конфлікт, який так і не вдалося владнати, бо незабаром розпочалася Перша світова війна.

Про де Пурбе мазури, споконвічні мешканці Волині польського походження, згадували по-різному. Єднали їх спільні земля й доля, а ділили права і статки. Також розгорталися затяті конфлікти щодо прав власності, які були неврегульованими ще з XIX ст.

Коли один із мешканців Городця попросив Каміля де Пурбе стати хресним батьком, той не відмовив, однак подарував лише 50 грошів. Обурена хресна мати запитала, чому той дав так мало грошей. Він відповів: «Якби я дав більше, мене би всі брали за хресного батька».

Як мазурам, так і де Пурбе не випало жити в спокійні часи. Своїх синів він виховав патріотами: Каміль і Здіслав загинули у боротьбі за незалежність Польщі.

У 1925 р. за кошти Каміля де Пурбе в Антонівці побудували прекрасний костел Святого Антонія в підкарпатському стилі та плебанію, але через економію на проектах Пурбе конфліктував із дирекцією публічних робіт у Бресті.

Костел в Антонівці розібрали після війни. Плебанія збереглася. Нині там медпункт. На кладовищі, перші поховання на якому зʼявилися ще за часів Каміля де Пурбе, ще й досі хоронять померлих, а колишні нагробки руйнуються. Закликаю мешканців зупинити цей процес і зберегти старі польські та воєнні поховання 1916 р. Звертаюся також до власника території, на якій знаходився костел, із проханням дозволити поставити там хрест.

Плебанія в Антонівці