Новий цвинтар у Степані

Цей фоторепортаж я присвячую пам’яті поручника Владислава Даховського – керівника школи в Степані, одного з кількох офіцерів родом зі Степані та околиць, убитих у Катині. Місцем його спочинку мав стати цей цвинтар, а не яма смерті в Катинському лісі.

Коли Даховські в серпні 1939 р. поїхали на море, Владислав із тривогою спостерігав за військовим транспортом на станціях, які вони минали. Це не обіцяло нічого хорошого. Ще у травні міністр закордонних справ Юзеф Бек сказав: «Мир – річ цінна й бажана. Наше покоління, постраждале у війнах, безумовно, заслуговує на мир. Але мир, як і майже всі справи цього світу, має свою ціну. Високу, але розумну. Ми в Польщі не знаємо поняття миру будь-якою ціною. Є лише одна річ у житті людей, націй та держав, яка є безцінною. Це честь».

Остання щаслива спільна сімейна відпустка швидко закінчилася. Поручник Даховський, вийшовши на залізничній станції в Малинську, отримав наказ негайної мобілізації. Він відвіз сім’ю до Степані, одягнув мундир, попрощався і більше вже ніколи не повернувся. Даховський ще встиг написати лист із табору в Козельську, наступного вже не було. Однієї ночі прийшли совєти і вивезли його сім’ю до Казахстану. Сусіди робили вигляд, що нічого не знають і нічого не чують.

На новому цвинтарі у Степані хоронили поляків з усієї великої степанської парафії. Спочивають на ньому теж жертви бандерівських злочинів. Хрест на цвинтарі встановили й обгородили колишні парафіяни, в основному зі Степані й Гути Степанської, під керівництвом генерала Чеслава Пьотровського в 1998 р.

Текст і фото 1–9: Януш ГОРОШКЕВИЧ
Фото 10–11 із родинного архіву Пьотра Даховського, сина Владислава Даховського

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl .