Старий цвинтар у Гуті Степанській

Коли я вперше приїхав до Гути Степанської, місцеві запитували про Едварда Квятковського. Чому не приїжджає, що з ним? Він помер, залишивши по собі добру пам’ять.

Це була людина великого духу, дуже скромна. Хворів, але з великою радістю їздив до Гути Степанської, бо там почувався здоровим. Організував впорядкування старого кладовища та костелу. Я пішов його слідами, тому мені було простіше. Якщо ви будете в Гуті Степанській, пом’яніть Едварда Квятковського.

Землю під кладовище в Гуті Степанській, так само, як і під костел, надав Міхал Савіцький. Великою мірою він робив пожертви на Церкву, так само обдарував його і Бог. Савіцькі покидали Гуту Степанську в тому, що мали на собі. Зараз володіють в Америці більшою кількістю землі, ніж мала колись уся парафія.

У 1922 р. на кладовищі почали ховати померлих. Гута Степанська охоплювала велику площу. Цвинтар швидко заповнювався: за 21 рік його існування там поховали понад 820 осіб, зокрема близько 100 жертв різні. Потім місця забракло.

Із весни 1943 р. не минало дня без похоронів. Убитих звозили зі всієї околиці. Кладовище стало свідком страшних сцен і безмежного розпачу. Похорони відбувалися так часто, що ксьондз лише освячував тіла під костелом, а потім хто міг закопував убитих на цвинтарі. Біля самого кладовища містилося одне з укриттів, де переховувалися від нападів жителі Гути Степанської.

До середини 90-х років цвинтар повністю заріс. Завдяки прихильності місцевої влади та жертовності багатьох людей його вдалося врятувати від забуття. У 1996 р. на кладовищі спорудили хрест-пам’ятник із промовистим написом: «Ісусе, рятуй нас».

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl .