Козлє у гміні Сильне

Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.

Цей фоторепортаж присвячую Хелені Мрозінській, дочці Казимира Басінського, яка народилася в колонії Козлє 1925 р.

Хелена має чудову пам’ять і поділилася своїми спогадами. Вона розповіла про долю села Козлє та його околиць, а також про трагедію, яка сталася на її очах. Це безцінне документальне свідчення про трагедію волинських сіл.

Фортунат Пшибишевський із сином Яном і зятем Вацлавом Колодинським поїхав працювати на поле в колонії Дольна Діброва біля Деражного. Вирушаючи, чоловіки забули взяти хліб, що за народним повір’ям неодмінно віщувало біду. Раніше вони перебралися до Гути Степанської зі страху перед вбивствами, які охопили всі околиці. Коли поверталися лісовою дорогою, зять здалеку впізнав знайомих українців. Не чекаючи, він зіскочив із воза і втік у кущі. Фортунат не мав змоги втекти, а, може, не вірив, що знайомі заподіють йому кривду. Ян залишився із батьком. Утікаючи, зять почув постріл. Він побіг у Козлє до Басінського, батька Хелени.

Наступного дня Балагани (вуличне прізвисько, справжнє прізвище невідоме, – авт.) з Білого Поля поїхали, щоби привезти вбитих. Нападники застрелили Фортуната, а Яна зарубали сокирою. Басінський у стодолі змайстрував прості труни. Поклали їх на віз і повезли до Гути Степанської. Тоді Хелена востаннє бачила свій дім. Вони втекли з Козля, йдучи за трунами. Вже здалека гутяни впізнали коней Басінського. Діти вбитого Фортуната вибігли назустріч, бо хотіли розпитати в дядька, чому їх тато не повертається.

Козлє поляки теж покинули. Від рук бандерівців загалом там загинули 10 осіб.

Українці спалили покинуту колонію на початку липня 1943 р. Раніше вони розікрали все, що могли, порозбирали і хати.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl