Казимирка: місце костелу

Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.

Цей фоторепортаж присвячую покійній Христині Влощинській із Гути Степанської, українці родом із Новосілок біля Чорторийська.

Про паломництва до Казимирки (нині село Кузьмівка Сарненського району Рівненської області) розповів мені її син Зенон, нині теж уже покійний, який брав у них участь разом із мамою. У цих історіях – безмежжя уповання та віри, збиті коліна й лежання хрестом перед Божою Матір’ю.

Антоній Влощинський був найбіднішим у Гуті Степанській – хата з колод, шпарини у стінах, самі злидні. Коли він привіз до села майбутню дружину Христину, вона сказала: «Але й тут у вас багатство».

До чудотворної ікони Матері Божої Казимирецької йшли в паломництвах щороку тисячі вірян. Відпусти відбувалися 15 серпня в день Успіння Пресвятої Діви Марії (Матері Божої Зільної за польською традицією) та 8 вересня у день Різдва Богородиці (Матері Божої Посівної).

Перший дерев’яний костел у Казимирці збудували в 1629 р. Його спалили татари в 1665 р. Потім у 1670 р. спорудили муровану каплицю, яку в 1770 р. перебудували на костел. У його вівтарі знаходилася копія ікони Богородиці, привезеної зі Святої Землі князем Радзівілом «Сиріткою», оригінал якої містився в олицькій колегіаті.

Казимирка була українським селом. До католицької парафії належали навколишні села; в 1938 р. вона нараховувала 3940 парафіян. З огляду на небезпеку парох у 1943 р. перебрався до Карачуна. Невдовзі після цього було організовано виїзд за дзвонами до костелу в Казимирці, їх зняли й заховали. Дзвони не знайшли й досі, попри те, що є різні оповіді щодо цього. Костел після війни розібрали.

Текст і фото: Януш Горошкевич

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl