Видимер у гміні Антонівка

Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.

Цей фоторепортаж присвячую солдатам Оборонної війни 1939 р., які, повертаючись переможеними, так і не дісталися до рідних домівок.

Організовані групи українців полювали на них. Їх убивали, грабували, били, над ними знущалися. Геноцид розпочався вже тоді. Вони вмирали страшною смертю. Відомим прикладом стало убивство семи солдатів, чиї тіла, зв’язані колючим дротом, витягли з Горині біля Янової Долини. Через Видимер проходила дорога; нею ішли побиті вояки, деякі в самих лише кальсонах, їм помагали чим могли, і вони йшли далі.

Видимер, розміщений біля Антонівки, поблизу німецького поста, який охороняв залізницю, тримався аж до кінця липня 1943 р. Упродовж кількох місяців у лісі коло села будували велике оборонне укриття, яке захистило від нападу все населення.

Після розгрому Гути Степанської сюди численною групою прибули втікачі, а разом із ними й поручник Коханський, який створював перший збройний відділ АК. Гутяни через кілька днів покинули Видимер і перебралися до Антонівки, звідки виїхали на роботи в Німеччину, частина вирушила на Полісся, під захист радянських партизан. Сьогодні важко відтворити тодішню ситуацію і причини, через які гутяни покинули село, але, думаю, жителі Видимера мали оманливу надію, що їм вдасться вціліти. Проте невдовзі й Видимер перестав існувати.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl

UA -