Степань на Горині: місце костелу Святого Архангела Михаїла

Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.

У квітні 1943 р. бандерівці підірвали в підземеллях костелу у Степані артснаряди. Стіни святині вкрилися тріщинами. Ксьондзу Фаустину Лісіцькому вдалося перед цим втекти до Гути Степанської. Після війни костел розібрали, а на його місці побудували лікарню.

Цей фоторепортаж я присвячую Ірині Гольонко-Закшевській (1923 р. н.), доньці царського офіцера Андрія Більченка. Мало хто так любив Степань і постійно за ним сумував.

Протягом кількох років батько Ірини лікував населення Степані та околиць, а вона сама ходила там до школи. Коли в 1997 р. приїхала відвідати ці землі, запитала літнього українця про свого знайомого зі Степані, Женю (1923 р. н.). Той по великому секрету розповів про його долю.

Українець Волошин одружився з Хеленою Калюс із Дворця. У них був син Женя. Жили собі спокійно. Їхні нещастя розпочалися з настанням бандерівських часів. Син долучився до бандерівців і став агресивним. Котрогось разу прийшов додому з гвинтівкою і заявив батьку, що вб’є матір. Батько, щоб урятувати дружину, сказав: «Залиш її, я вночі її сам задушу. Скажемо, що померла». Син погодився. Волошин переправив дружину човном на другий берег Горині. Вона подалася до Малинська. Наступного дня Женя повернувся із наказом убити батька. Той, коли побачив сина, перехрестився і почав молитися. Так застала його смерть.

Після п’ятнадцяти років ув’язнення Женя повернувся до Степані, одружився. Через людський осуд втік до Рівного. Життя в нього не склалося.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl