Статті

Пам'ять – це єдина річ, яка залишається на цьому світі після нас. Поки живе пам'ять, живе людина.

Важко назвати українсько-польські стосунки середини минулого століття ідеальними. Ще живі свідки тих жахливих подій і, мабуть, не швидко вдасться загоїти рани. Однак недаремно життєвий досвід нагадує, що без минулого – немає майбутнього. Керуючись цим принципом, українці і поляки будують нові віхи історії стосунків між двома народами.

У нинішньому році у рамках традиційних акцій з відновлення місць поховань, в прагненні віддати належне своїм предкам, зійшлися дві найбільш потужні організації Волині, які репрезентують відносини України та Польщі у нашому регіоні. Нащадки українців, котрі змушені були покинути свої домівки, з товариства «Холмщина» та поляків із Товариства польської культури на Волині ім. Еви Фелінської. Проект бере своє коріння ще від спільних акцій опіки над військовими цвинтарями по обидві сторони Бугу, узаконених на державному рівні. Після тривалої роботи по відновленню місць поховань військових України і Польщі, починаючи з поховань на військових кладовищах у селах Костюхнівка, Каліш, Щепьорно та інших, настав час звернути увагу і на парафіяльні цвинтарі, де поховані звичайні люди. Стан цих кладовищ жахливий, але немає потреби шукати винних, так розпорядилося життя, нам же необхідно виправляти ситуацію.

Із 12 по 22 липня нинішнього року було розпочато новий етап роботи по відновленню українських парафіяльних цвинтарів у Польщі. Група волонтерів нараховувала 13 осіб на чолі з керівником – начальником відділу збереження історичної спадщини Луцької міської ради Сергієм Годлевським. Приємно зазначити, що уся група складалася з молодих людей, котрим небайдужа доля поховань своїх земляків. Вони проміняли літній відпочинок на важку працю.

Як розповідає Сергій Годлевський: «Польська сторона радо зустріла таку ініціативу, запевнивши, що усіляко сприятиме роботі українських волонтерів, бо ж і самі зацікавлені у тому, щоб цвинтарі не заростали бур’яном та лісом, а нагадували нащадкам про своїх пращурів». Проблема занедбаних цвинтарів є спільною для обох народів, бо ж і в нас не одне польське кладовище перетворилося на ліс. Цьогорічний проект набуватиме двостороннього характеру. Якщо раніше у рамках цього проекту лише українці дбали про місця вічного спочинку своїх предків на території Польщі, то у нинішньому році до нього долучаться поляки, відновлюючи польські парафіяльні кладовища на Волині.

Вже на відновленні кладовища в с. Модринь можна було спостерігати, наскільки плідною є співпраця української та польської молоді. Нинішня ґенерація не має між собою тих бар’єрів, які мали наші батьки. Якщо у старшого покоління українців та поляків ще простежується насторожене ставлення один до одного, то серед молоді така проблема відсутня. Нам сьогодні немає що ділити, всі тверезомислячі розуміють необхідність цивілізованого європейського вибору для України та роль Польщі в реалізації цих планів.

P1010225

Розповідаючи про проект потрібно згадати, що завдяки йому в Грубешівському повіті вже стоїть не один відновлений український парафіяльний цвинтар. За 9 років було очищено, відбудовано та доведено до належного вигляду українські поховання у Холмі та Мірче, в Ласкові, Верешині, Смолигові, Вишневі та інших населених пунктах. У нинішньому році постало з руїн ще одне кладовище – у селі Модринь.

«Коли ми підійшли до цих лісових заростей, ніщо не вказувало на хоча б якісь ознаки того, що цього місця колись торкалася рука людини, – розповідає учасник проекту Максим Воскресенський. – Перша думка, яка закрадалась: Невже невеличкій «купці» людей під силу відчистити цей цвинтар площею майже півгектара від дерев, лози, бур'яну, підняти усі пам’ятники та довести їх до ладу?».

Дійсно, те, що було зроблено під палючим сонцем, в умовах високої вологості та температури за настільки короткий період часу (акція тривала лише тиждень), вражає.

«Багато чим ми зобов’язані нашим польським друзям, які з першого дня відгукнулися на наше прохання допомогти. Вони надали нам потрібну техніку та не цуралися разом із усіма прибирати кладовище», – зазначила волонтерка з Луцька Катерина Назарук.

Після очищення від лісу кладовище навіювало гнітюче враження, на ньому лежало багато розбитих пам’ятників. Однак через кілька днів воно знову набуло свого традиційного сакрального вигляду.

У будь-якій справі основне – результат. Не дивлячись на усі негативні моменти, наприклад, відсутність фінансування, комфорту, важкі погодні умови, сьогодні на території Польщі одним українським місцем пам'яті стало більше. Ще одне кладовище упорядковано, але скільки подібних ще знаходиться у руїнах, порахувати важко. На жаль, сьогодні як для польської так і для української влади та політикуму такі речі не є пріоритетними. Важко згадати хоча б одну програму зі збереження чи відновлення місць поховань звичайних людей, яка була б прийнята на державному рівні України чи Польщі.

Вирішенням цієї проблеми могло б стати підписання двосторонніх угод, які б забезпечували охорону та відновлення парафіяльних цвинтарів по обидва боки Бугу із достатнім фінансуванням таких заходів. Але станом на нинішній день ніщо не вказує на те, що у найближчому майбутньому такі угоди будуть підписані і розпочнеться масштабна робота з відновлення українських та польських парафіяльних кладовищ. У такій ситуації доводиться розраховувати лише на пошук приватного фінансування. На щастя, знаходяться добрі люди, котрі вважають за потрібне підтримати ентузіастів у їхньому прагненні змінити ситуацію, проте таких випадків катастрофічно мало.

Українцям ніколи не був притаманний песимізм. Я теж висловлюю щире сподівання, що рано чи пізно як на території Польщі, так і на території України не буде жодного занедбаного кладовища. Адже прийдешні покоління повинні пам’ятати чиї вони нащадки і гідно нести пам'ять із собою по життю.

Євгеній КОМАРОВ

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1