Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем
Сьогоднішній фоторепортаж я присвячую євреєві Срулю з Осови. Він був незаможним торговцем, який своїм скриплячим від старості возом їздив усіма цими бідними, але прекрасними дорогами.
Із розповідей Тата я уявляю цього сивого коня, який, прив’язаний біля возу, стежив, щоб ніхто до нього не наближався. Дітей, які хотіли заглянути під полотнище, відлякував клацанням зубів. Потім прийшли «совєти», і Сруль мандрував із полотнищем на спині, бо коня у нього забрали в колгосп. При німцях він уже тільки крадькома приходив купити їжу, а потім просто просив, хто що дасть, бо не мав навіть на що обміняти. Його ніколи не відпускали з порожніми руками. Він завжди говорив, що віддасть, коли війна закінчиться. Всіх євреїв з Осови погнали у напрямку Вільчого, Козля й далі, на смерть. Сруль ніколи більше не приходив. Його бракувало, бо він був таким близьким. Він так хотів жити.
Колонія перестала існувати в криваву ніч із 16 на 17 липня 1943 р.
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
