«Обвинувачується в тому, що служив у польській поліції», – таку графу можна побачити у спеціальному формулярі, на якому слідчі НКВС оформляли обвинувальний висновок. Є такий документ й у справі рівненського поліціянта Адама Здолинського.
Глядачі визнали його найкращим режисером 90-х рр. Своє рішення обґрунтували тим, що він зняв чудові екшн-фільми, в яких за видимим насильством, брутальністю і кров’ю приховується потреба великої любові.
Сімейними спогадами про життя на Хмельниччині, заслання її родини до Казахстану та повернення в Україну ділиться Галина Вітяк із Польського центру культури і освіти імені професора Мечислава Кромпця в Тернополі.
Скільки ж я знаю жінок, які одночасно варять суп, смажать млинці, обговорюють телефоном нове замовлення на проєкт саду й, окрім цього, періодично піднімають малолітнє чадо, яке, репетуючи внебоголос, вимагає, щоб його взяли на руки.
Марцін Вальчак, герой нашого чергового нарису, до Другої світової війни працював старшим поліціянтом 2-го комісаріату поліції в Лодзі.
Католицькі некрополі в Золочівці, Журавниках та Голобах упорядкували. Прибирання тривало тут протягом кількох останніх місяців у рамках проєкту «Забуті цвинтарі Волині». У ньому брали участь волонтери з України та Польщі.
У центрі Каменя-Каширського, поблизу приміщення міської ради, зустрічаюся з Людмилою Арсенюк, що свого часу працювала тут на різних адміністративних посадах. Нині вона – найактивніша представниця польської громади міста.
Серед лауреатів цьогорічної нагороди «Semper Fidelis», вручення якої відбулося минулого місяця в Королівському замку у Варшаві, був священник із Волині – ксьондз-канонік Ян Бурас.
Слідчий НКВС СРСР Лєнський одразу висунув вирок Юзефу Брощику. На титульній сторінці кримінальної справи він написав: «П’ять років виправно-трудових таборів». Проте під час короткого слідства, що тривало 18–24 грудня, енкаведист збільшив термін ув’язнення.
Одна моя далека добре освічена знайома завжди всім і всюди з марсовою міною повторювала, що до її кухні не мають права заходити собаки й чоловіки. Щоправда, ця черговість була справою випадку і, попри багаторазове вислуховування цієї життєвої максими, вона все одно кожного разу викликала в мене легке збентеження.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
