Новини

У Луцьку показали монодраму «Записки офіцера Червоної Армії» за мотивами однойменного роману Сергіуша П’ясецького. Після спектаклю відбулися презентація українського видання роману та дискусія з глядачами, яку провели виконавець головної – і єдиної – ролі Кшиштоф Лавнічак та Андрій Бондар, перекладач книги.

Уперше в ролі молодшого лейтенанта Червоної Армії Михаїла Зубова, «захисника й рятівника пролетаріату від польського буржуазного ярма», Кшиштоф Лавнічак вийшов на підмостки Драматичного театру імені Олександра Венгерки в Білостоці ще в 1992 р. Із тих пір монодрама «Записки офіцера Червоної Армії» з успіхом пройшла на сценах багатьох європейських країн та Сполучених Штатів Америки. В Україні актор виступав уперше. 31 серпня відеозапис вистави показали в Рівному, а 9 вересня її вже у виконанні Кшиштофа Лавнічака переглянули лучани у стінах Волинського обласного театру ляльок.

oficer 1

oficer 2

oficer 3

У п’єсі йдеться про те, як молодий радянський офіцер, сформований комуністичною пропагандою, потрапляє на «звільнені» Радянським Союзом у 1939 р. території. Типовий совок, абсолютно нездатний мислити самостійно, зіткнувся із західним світом, що призвело до багатьох комічних ситуацій. Але за гротескною, гумористичною формою пригод героя постає трагічна дійсність людей, які потрапили під колеса безжальної тоталітарної машини. Одразу потрібно зауважити, що книга, за мотивами якої створений спектакль, охоплює набагато більший часовий проміжок і, природно, містить більше ліній, сюжетів, аспектів.

Як розповів Кшиштоф Лавнічак, йому, молодому акторові, було спочатку лячно навіть підступитися до вистави, адже це була його перша монодрама в професійній кар’єрі.

«Прем’єра тривала 2 години 10 хвилин. З роками я, вже свідомо, скорочував п’єсу – до 1 години 45 хвилин. Понад дві години – це дуже важко для сприймання глядачем. І коли спектакль потрапив на сцени, виявилося, хоч і театральний колектив на це не розраховував, що це успіх. Я граю його вже майже 30 років», – згадав актор.

oficer 8

oficer 9

oficer 10

oficer 11

oficer 13

На запитання модератора зустрічі, волинського краєзнавця Олександра Котиса, про реакцію глядачів у Вільнюсі (дія книжки частково, а п’єси повністю відбувається в цьому місті) Кшиштоф Лавнічак відповів: «Це було через кілька років після прем’єри, тоді, коли Литва трансформувалася, тож суспільство тоді ще якось не визначилося – воно ще було налякане, але вже хотіло свободи. Вільнюсці не знали, чи сміятися, чи плакати. Вони просто мовчали. Я у своєму акторському марнославстві (іронізує, – авт.) очікував аплодисментів, але їх не було. Гадаю, вони ще не вміли насолоджуватися свободою. А те, що вони винесли зі спектаклю, – це їхнє».

«Це ніби комедія. Ми повинні сміятися… Я грав колись цей спектакль для студентів-юристів. Звісно, студенти – це молодь, вони сприймають його в міру своїх знань історії. Зал розважається, сміється. Після спектаклю до мене за куліси підійшов старший чоловік із такою широкою, радісною усмішкою, аби подякувати мені за спектакль. І тут раптово – плач. Я не знаю, як реагувати. Він врешті заспокоївся і каже: «Знаєте, я, дивлячись спектакль, теж сміявся, але як ішов сюди до вас, до пам’яті повернулося все, що пережили я і моя сім’я». Це був декан юридичного факультету Білостоцького університету. Виявилося, що згодом цей спектакль надихнув його написати книжку спогадів про долю своєї сім’ї», – продовжив актор.

Потім Кшиштоф Лавнічак і глядачі дискутували про різне сприйняття глядачами монодрами.

«Кожен візьме із цього спектаклю стільки, скільки може взяти, скільки хоче взяти. Не буду брикатися з конем і доводити, що рація на моєму боці. У цій виставі стільки шухляд, стільки полиць, що кожен для себе знайде відповідну частину, яку прийме або відкине», – підсумував Кшиштоф Лавнічак.

Скажу відверто, що на початку, коли на сцену вийшов актор у віці, який мав зображати двадцятирічного молодика-офіцера, особливого захвату я не відчув. Ще й погони на шинелі, яких станом на 1939 р. бути не могло (про це потім слушно заявив хтось із глядачів), і не зовсім обґрунтована для мене пісня «Варяг» на фоні. А ще – стілець, який стояв біля столу спинкою до глядацького залу. Проте все змінила майстерність актора: вже за кілька хвилин Михаїл Зубов «помолодшав» на очах, а на стільці я «побачив» учительку, в якої квартирував герой. Тільки тоді зрозумів, чому той стілець так стояв. А ще одну «шухляду», про яку говорив Лавнічак, я відкрив уже після завершення дійства, коли побачив пусту сцену після вистави – зразковий порядок винайнятої кімнати офіцер за півтори години зруйнував, перетворивши його на знайомий усім, хто жив у Радянському Союзі, бардак.

Поділився своїми міркуваннями й Андрій Бондар, який переклав «Записки офіцера Червоної Армії» українською мовою.

oficer 12

oficer 14

На запитання про враження від книги і те, чи складно було перекладати, він відповів: «Такі речі перекладати дуже важко морально. Вони потім на досить довго залишають відбиток. Це той випадок, коли ніби книга досить проста – оголений прийом, немає нічого літературно складного, стилістично невибаглива. В цьому її головна принада, вона зроблена для читача. Технічно перекладати було неважко. Але емоційно книжка була дуже непростою».

Розмірковуючи про актуальність твору, перекладач, зокрема, сказав: «Для українських письменників це дуже добрий приклад того, як на важкі, головні питання теперішнього дня можна відповідати в художньому вигляді. Так можна писати про війну і так треба писати про війну. Ми зараз воюємо. Книжка – це зброя в нашій війні, нам потрібна масова література про війну, і для мене «Записки» – це дуже гарний приклад того, як твориться масова література про війну. Говорячи про Другу світову, нам треба тримати в голові те, що зараз відбувається на сході України, і це з нами буде відбуватися далі. […] Сухий осад для мене після цієї книжки – нічого великою мірою не змінилося, фашизм існує надалі».

Переклад і видання українською мовою книги Сергіуша П’ясецького «Записки офіцера Червоної Армії» були ініційовані Генеральним консульством Республіки Польща в Луцьку, яке реалізувало проєкт та організувало показ однойменної монодрами в Україні. На презентації всі охочі безплатно отримали примірник книги та могли поспілкуватися з виконавцем ролі Зубова Кшиштофом Лавнічаком і перекладачем Андрієм Бондарем.

oficer 4

oficer 5

Мені вдалося взяти бліц-інтерв’ю у втомленого актора, якого не хотіли відпускати глядачі.

– Ви вже на початку вистави були повністю мокрим. Чи не втрачаєте вагу на сцені?
– Близько трьох кілограмів кожного разу.

– Чи глядачі в різних країнах відрізняються емоційно?
– Відрізняються. Ви, глядачі, тут, у Луцьку, спочатку були дуже обережні.

– А як Ви ставитеся до свого персонажа? Чи за стільки років Ви з ним подружилися чи зненавиділи його?
– Я завжди відповідаю так: я – професійний актор. Я не можу повністю ототожнюватися з героями, бо так і до шизофренії недалеко (сміється, – авт.).

oficer 6

oficer 7

Ім’я автора «Записок офіцера Червоної Армії» Сергіуша П’ясецького практично незнане українському читачеві, що й недивно, адже донедавна і в Польщі його творчість була відома лише професіональним літературознавцям. І це попри те, що доробок П’ясецького нараховує понад два десятки книг. Однозначне несприйняття автором комуністичної ідеології зробило неможливим видання його книг у комуністичній Польщі.

Більшість його творів – автобіографічні, а біографію він мав дуже нетривіальну. Нешлюбний син, малолітній злочинець, потім солдат, борець за незалежність рідної Білорусі, учасник оборони Варшави. Після війни, залишившись фактично без освіти і жодних перспектив, продовжив свою довоєнну діяльність: карткове шулерство, підробка банківських чеків і навіть розповсюдження порнографії. Знаючи досконало білоруську та російську мови (остання була для нього рідною) і набувши унікального досвіду в злочинному середовищі, у 1922 р. він почав працювати на польську розвідку. А ще паралельно займався контрабандою, бо зарплата розвідника його не влаштовувала. Приохотився до наркотиків, за що його вигнали з розвідки. Повернувся до гоп-стопу, а після грабунку потяга потрапив у в’язницю. Врятувало розвідницьке минуле – смертний вирок замінили на 15 років ув’язнення.

Саме в найстрогішій в’язниці міжвоєнної Польщі, на Святому Хресті, П’ясецький і став письменником. Тут він вивчив до пуття польську мову і написав перші три книги. Дві з них затримала цензура, а «Улюбленець Великої Ведмедиці», створений на основі контрабандистського минулого, одразу став бестселером. Книгу переклали кількома мовами, а на захист автора виступив цілий пантеон польських письменників. Невдовзі П’ясецького амністували, він вилікувався від туберкульозу, зайнявся письменництвом. Його книжки мали неабияку популярність. Під час Другої світової війни він знову повернувся до розвідницької професії в рядах Армії Крайової, провів низку блискучих операцій, був нагороджений. Після війни втік із Польщі, опинився у Великобританії. Продовжував писати, здебільшого політичну публіцистику, звісно, антикомуністичну. Через це навіть не йшлося про те, щоби видати в Польщі будь-що, що вийшло з-під його пера. Помер Сергіуш П’ясецький від раку у віці 63 років 12 вересня 1964 р. у Великобританії. На мармуровій плиті на кладовищі в Гастінгсі викарбуване сузір’я Великої Ведмедиці. Не кожен письменник може похвалитися такою біографією, чи не так?

Текст і фото: Анатолій ОЛІХ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1