Інтерв’ю

У Володимирі-Волинському й Луцьку відбулися покази фільмів польського режисера Єжи Антчакa. Їх організували 26–27 серпня в рамках фестивалю польських художніх фільмів «Ночі і дні». 

Митець, який нині живе в Лос-Анджелесі, зустрівся з українськими глядачами з обох міст через Skype.

Під час зворушливої зустрічі у Володимирі-Волинському режисер поділився спогадами про своє дитинство, адже він народився в цьому місті і провів тут перші 10 років життя.

«Я з’явився на світ 25 грудня 1929 р. у казармах 23-го піхотного полку у Володимирі-Волинському, де служив мій батько, який був офіцером. У 1939 р. я назавжди залишив це місто, щоби потім бродити світом у пошуках сенсу існування та джерел мистецтва. Результатом цих пошуків стали «Ночі і дні» – фільм про існування, людські долі й долю Польщі», – сказав Єжи Антчак під час з’єднання з Володимиром-Волинським.

У другий день фестивалю ми розмовляли з митцем про справу його життя, тобто про екранізацію роману Марії Домбровської «Ночі і дні», режисерську відвагу та роботу в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.

– Більшу частину професійного життя Ви були режисером, хоча за освітою Ви – актор. Чи стали актором спеціально, щоб пізніше зайнятися режисурою? Чи все ж у процесі акторської роботи визнали, що як режисер зможете дати глядачам більше?

– Обираючи акторство, я із самого початку знав, що це мій шлях до режисури. Я вступив до акторської школи, протягом п’яти років виступав на сцені Театру повшехного, на чолі якого стояла Ядвіга Хойнацька – велика актриса й геніальна наставниця. Вона навчила мене найважливішому – потрібно усвідомлювати те, що я хочу передати моєму глядачеві. Якщо я не налагоджу контакту з ним, все інше не матиме сенсу.

Моя дорога до режисури була дуже послідовною. П’ять років я працював актором, згодом керував студентським театром, потім став директором лодзького театру «7.15». Протягом двох років я працював у великого режисера Казімежа Деймека (народився в 1924 р. у Ковелі, – ред.). Він був генієм, одним із найбільших творців польського театру. Я працював театральним режисером, доки не настала ера телебачення. Саме тоді завершився перший період мого життя.

У 1963 р. Володимир Сокорський (голова Комітету у справах радіо й телебачення, – ред.) запросив мене на телебачення. Почався новий розділ у моїй кар’єрі. Із 1963 до 1972 р., коли я розпочав роботу над «Ночами і днями», тривав золотий період. З’явилося кілька десятків театрів телебачення, я відкривав дорогу молодим режисерам та ставив західні п’єси.

У Театрі телебачення я поставив «Майстра», з якого потім зробив телевізійний фільм, «Постріл» та «Нюрнберзький епілог», який згодом показували в багатьох країнах світу та відзначили десятками нагород.

Antczak wywiad 2

Проте головним моїм твором були «Ночі і дні». Правда полягає в тому, що я підходив до цього фільму повільно. Все це назбирувалося і бродило в мені. Те, що у Володимирі відклалося в моїй пам’яті, ці міські окраїни, луги, житні поля, чебрець, верби, – все це я передав у цьому фільмі. Але в «Ночах і днях» одна тільки природа не мала би сенсу, якби я не мав добрих акторів.

«Ночі і дні» – постійно на екранах, відколи відбулася прем’єра в 1975 р. (згодом стрічку номінували на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою, – ред.). Я зробив дві версії: повнометражний фільм у двох частинах і телесеріал на 12 серій.

– Чи робота над фільмом і над серіалом тривала одночасно?

– Одночасно. Я змінював широкоформатну камеру на камеру для звичайного формату. Акторам потрібно було ще раз зіграти сцену, тому що йшлося вже про інше кадрування. Один тільки Бог знає, яка це була робота. Ніхто в Польщі не вірив, що роман «Ночі і дні» вдасться показати мовою образів.

– Маестро, до цього часу ніхто в це не вірить. Я сам пробував прочитати цю нудну, на мою думку, книгу і весь час міркував, як Антчаку вдалося зробити художній фільм на основі цих розповідей. Це те, що Ви сказали, – дар від Бога, майстерність світового рівня.

– Навіть сьогодні, коли відкриваю цю книгу, не розумію, як я на це наважився. Це з мого боку була шалена відвага. Як пурист я вірний ідеї твору. Не можна його деформувати, надавати йому своє бачення. Я попросив відому дослідницю прози Марії Домбровської бути моїм консультантом. Перше запитання, яке вона мені поставила: «Чи Ви писатимете діалоги?» Я відповів, що звичайно, адже там десятки сторінок діалогів! На що вона скривилася і сказала: «Мова Марисі – це дуже делікатна матерія. Мені важно уявити, як ви різатимете її діалоги й описи».

Я побачив, що пахне смертю. Наступного дня купив найбільший кошик квітів, який тільки був, і відіслав його із запискою: «Сердечно дякую, але, здається, я був би нелояльний щодо Марії, якби противився її задуму. Я мушу йти цією дорогою». І це була межа відваги.

Коли я писав сценарій, у чорному розпачі кігтями виривав ці діалоги. Я думав: «Господи, я вбиваю Домбровську. Але я мушу це робити!»

Я син офіцера. Мій батько був на полі бою в 1914 р., 1918 р., 1920 р. і 1939 р. Під час окупації він був інспектором Армії Крайової. Він навчив мене двох речей. По-перше, відвага – це основа життя, але вона не може бути шаленою. Відвага – це усвідомлення того, що я можу загинути. Хоробра людина вмирає тільки один раз, боягуз – 100 разів. По-друге, тобі ніщо не належить, ти сам мусиш усе зробити і не можеш вимагати від своїх підлеглих того, чого сам не здатен виконати. Коли на зйомках «Ночей і днів» падав дощ, я одягав плащ і стояв під дощем у болоті разом зі своїми людьми.

Кажуть, що потрібно посадити дерево й побудувати дім. Я посадив багато дерев і збудував дім у вигляді «Ночей і днів». Це книга польського дому, в якій усе починалося й завершувалося, книга про труднощі існування, кохання, зокрема й невзаємне. Чому цей фільм так дивляться? Бо кожен знаходить у ньому частинку своєї душі.

Antczak wywiad 1

– Як відреагували Ваші колеги і друзі, коли Ви хотіли в Театрі телебачення в екранізації «Вірної ріки» поєднати театральну виставу із сюжетними вставками? Мабуть, до Вас цього ніхто не робив. Напевно, не було легко?

– У мене не було із цим проблем. Можливо, я вмію переконувати. Очевидно, багато значать гроші. Ідея ідеєю, але знімання у фільмі оплачують інакше. На телебаченні це були копійки, там заробляли одну десяту від того, що в кіно. До того ж колектив бачив результати. Ані знімальної групи, ані глядача не вдасться надурити. Тому, беручись за якусь справу, я запитую себе, чи сам хотів би це подивитися?

– Як Ви потрапили на роботу до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі?

– UCLA (англ. University of California, Los Angeles, – ред.) – це один із найбільших університетів світу. Тут навчаються 40 тис. студентів. Коли в цьому виші шукають професора, то в багатьох періодичних виданнях публікують оголошення про вакансію. Від кандидата вимагають фільми, рецензії, визнання та вільне володіння англійською мовою. Коли я це прочитав, сказав Ядвізі (Ядвіга Баранська – дружина Єжи Антчака, виконавиця головної жіночої ролі у фільмі «Ночі і дні», – ред.), що моє знання мови не дозволить мені отримати цю посаду. На що Баранська сказала: «Єжи, ти виграєш».

Уявіть собі, було 60 кандидатів. Після першого сита нас залишилося 30, після другого – 10, а на завершення – троє. У великому залі перед Сенатом університету та 20 студентами я представив своє портфоліо. Я показав їм «Нюрнберзький епілог», отримав найвищі бали і мене взяли на роботу в цей виш.

Я був співтворцем кіношколи в UCLA та програми навчання в ній. До кожного студента в мене був особливий ключ. Після аудиторних занять я проводив із ними зустрічі наодинці, коли міг сказати їм те, чого не міг собі дозволити у присутності інших. Формулювання зауважень у навчанні – це основа всього. Людину можна ними відкрити або знищити.

Я працював у цьому університеті протягом 25 років. Вони промайнули як один день. Там я залишив своє серце. Мої студенти до цього дня дзвонять до мене. «Єжи, як ти показав би цю сцену?» – питають. Чи може бути більша нагорода, ніж пам’ять?

Antczak wywiad 3

– Чому Ви не зняли жодного фільму у США?

– Тричі я міг зняти фільм в Америці і тричі Бог цього не дозволив.

Першу можливість я мав, коли мені запропонували зняти фільм про Христа. Потрібно було тільки підправити сценарій. Я використав тоді такий прийом, що Христос відсутній, ми відчуваємо тільки Його руку, дихання і загалом Його присутність. У нас було вже все готове, але саме в цей час Скорсезе зняв фільм «Остання спокуса Христа», який викликав релігійні протести у всьому світі. Продюсер сказав тоді, що робити фільм про Христа зараз було б самогубством. Ми відклали його, не дивлячись на те, що в нас був винятковий сценарій.

На пропозицію зняти другий фільм – «Сто індіанців» – я відповів відмовою. У присутності продюсера я сказав, що його може зробити тільки американець.

Була також третя пропозиція – художній фільм «Маестро». Я написав сценарій для повнометражного фільму, ми мали актора на головну роль, гроші, все. Раптом до мене дзвонить продюсер і каже, що Джон, який повинен був зіграти головну роль, потрапив до лікарні після того, як ущент згорів його дім.

Так виглядали мої кінопригоди. На початку 90-х рр. я повернувся до Польщі, зняв «Даму з камеліями», а потім стрічку «Шопен. Бажання любові».

Коли я приїхав до Польщі, щоб знімати «Шопена», мені спочатку не вдалося знайти фінансування. Всі мені відмовили. Я спакувався і сказав Ядвізі: «Бог хотів, щоб я виграв світовий конкурс на професуру мовою, яка була мені чужа і яку я змушений був вивчити. Повертаємося, навчатиму американських дітей знімати кіно». Наступного дня задзвонив телефон: «Алло, це секретарка голови правління банку PKO BP». Я подумав: «Матір Божа, може, в мене є якась заборгованість перед банком?»

Приходимо з Ядвігою, а Генрика Перонкевич (голова правління банку PKO BP, – ред.) каже: «Я чула, що ви хочете зняти «Шопена». Я профінансую, прошу подати кошторис». Це було диво. На сьогодні «Шопена» продали до понад 40 країн світу.

Antczak wywiad 4

– Пишучи сценарій до фільму «Шопен. Бажання любові», Ви разом із дружиною прочитали все про композитора – листи, документи, матеріали.

– Зараз я пишу книгу про те, як сестра Шопена привезла до Польщі його серце. Вона вийде у 2022 р. до дня народження композитора. Я закриваю в ній величезний розділ в історії Польщі. Ніхто й ніколи до цього часу не показав життя Шопена через призму польської історії. Він був не тільки композитором, який писав музику і слухав, як у полі співають цвіркуни. Шопен був дуже сильно пов’язаний із політикою і добре знав, що діється в Польщі.

Завершуючи розмову, Єжи Антчак запропонував провести наступну зустріч після виходу книги про Фридерика Шопена. Він додав: «Із відстані багатьох тисяч миль хочу привітати поляків та моїх приятелів українців, яких я люблю як братів».

Розмовляв Пьотр СТЕЛЬМАЩУК,
Товариство транскордонної інтеграції «Єднає нас Буг»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ Й ЛУЦЬКУ ВІДБУЛИСЯ ПОКАЗИ ФІЛЬМІВ ЄЖИ АНТЧАКА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1