Інтерв’ю

Попри те, що у 2021-му все ще існують карантинні обмеження, для української та польської літератур, а також для Тернополя – це рік великого повернення Корнеля Філіповича, класика польської літератури, який народився в цьому місті.

2020 р. польська літературознавиця та письменниця Юстина Соболевська презентувала біографічну книгу «Мирон. Ілля. Корнель. Розповідь про Корнеля Філіповича». 18 червня цього року в рамках проєкту «Рік Корнеля Філіповича» за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку ми презентували під час Мистецького фестивалю «Ї» в Тернополі видані українською біографію та книги Філіповича: «Провінційний роман. Скажи це слово» і «Щоденник антигероя. Сад пана Нічке». З Юстиною Соболевською ми поспілкувалися про особистість Філіповича та написану нею біографію письменника.

– У кожного, хто знає творчість Філіповича, особлива історія знайомства з його книгами. Знаю, що у Вас вона починається ще з дитинства. Якою була Ваша дорога до написання великого біографічного тому про Корнеля Філіповича?

– Я відкрила для себе Філіповича досить рано. Його не дуже знають у Польщі. Він був провінційним письменником. Можливо, провінція нас усіх об’єднує. Він ніколи не був письменником великих міст, адже писав про маленькі містечка та окраїни. Якщо хтось хоче почати подорож у світ Філіповича, то краще розпочати з повісті «Провінційний роман». Описані події могли би відбуватися в Тернополі чи Цешині, чи в іншому невеликому місті.

Першим оповіданням Філіповича, яке я прочитала, або правильніше буде сказати почула, бо його прочитав мені мій батько, була «Недільна мандрівка». Це розповідь про несміливу дівчинку, яка хотіла з кимось познайомитися під час подорожі, але їй це не вдалося. І тут проявляється майстерність Філіповича як письменника, бо це оповідання не про те, що нічого не вдається. Дівчина має надію, що зрештою з кимось познайомиться.

Я не знала, хто написав це оповідання. Я забула про нього, а згодом дізналася, що це Філіпович. Уже в дорослому віці я поїхала у США, в Колумбійський університет, де на факультеті славістики є колекція всіх творів Філіповича. І замість того, щоб читати Філіпа Рота чи інших американських авторів, я читала Філіповича й думала про галицькі краєвиди, як-от тут у вас, та про провінційні містечка.

У Філіповича дуже гарно описані жіночі образи, що не дуже часто трапляється в польській літературі, тим більше, що він писав у 60–70-х рр. Філіпович був пов’язаний із Віславою Шимборською та художницею Марією Яремою. Я люблю свого героя за те, що його завжди притягували сильні особистості.

Віслава Шимборська вважала, що він гідний Нобелівської премії. Вона докладала багато зусиль для того, щоб повернути пам’ять про Філіповича як про прозаїка та поета. Але в 90-х рр. чи на початку 2000-х рр. їй не вдалося цього зробити. Першою ознакою його повернення була публікація листування між ними. Спочатку були листи, а згодом його вірші, написані у 80-х рр., зокрема про те, як легко втратити свободу, почали з’являтися на вулицях. Він став поетом, чию поезію можна було побачити написаною на стінах.

Але не тільки вірші. Виявилося, наприклад, що його тексти про тварин сьогодні звучать актуально, так ніби це писали наші сучасники. За освітою він був біологом і навколишній світ цікавив його найбільше. Тварини в його творах стають основними персонажами і повідомляють найважливіші речі про існування.

Окрім того, в Польщі останні кілька років популярними стають оповідання, а Корнель Філіпович завжди вважався майстром короткої форми. Це все призвело до того, що його знову почали читати. Зараз у Польщі виходить чергова збірка його оповідань.

Sobolewska 3

– У Тернополі, незважаючи на те, що під час Другої світової війни місто зазнало значних руйнувань, усе ж таки збереглися сліди Корнеля Філіповича. Яким був тернопільський слід у творчості Філіповича?

– Безпосередніх його слідів у Тернополі немає, але залишилися місця, пов’язані з його родиною. Сьогодні ми побували біля школи (нині школа № 5), директором якої був Казимир Футима – дідусь Корнеля Філіповича. Цікава історія пов’язана з народженням письменника, адже він з’явився на світ у готелі. Роком раніше дідусь втратив роботу і родина змушена була залишити помешкання.

Є сліди в пам’яті Корнеля Філіповича, який багато писав про дитинство. Його бабуся співала українські народні пісні, вдома завжди було чути українську мову. Це була греко-католицька сім’я. Філіпович під час хрещення отримав імена Мирон-Євстахій, а вдома невідомо чому його називали Ілля.

Родичі зі сторони матері досі мешкають у Львові, але лише діти Філіповича налагодили контакти з ними.

Коли після довгих поневірянь Філіповичі потрапили до Цешина, вони почувалися інакшими, бо розмовляли не так, як місцеві. Спочатку його не сприймали, називали «рус». Родина довго пристосовувалася до нових обставин, але Корнель і так почувався іншим, що для письменника все ж добре, бо Філіпович завжди намагався зрозуміти інакшість.

Цешин був місцем, де мирно співіснували народи й релігії. Для нього це був зразок того, як могла би виглядати Польща, в якій усі живуть у злагоді.

Sobolewska 1

– Ми з Юрком Завадським говорили якось про те, в якому саме готелі міг народитися Корнель Філіпович, і дійшли до думки, що це готель «Поділля». Але це лише наші здогадки. Як, на Вашу думку, життя письменника вплинуло на його творчість? Корнель на власні очі бачив дві війни, був у концтаборах і це відбилося в повістях «Щоденник антигероя» і «Сад пана Нічке».

– Він став письменником після Другої світової війни. Війна сформувала його уявлення про людину. Раніше він належав до середовища краківських авангардних художників, але після війни почав цікавитися темою слабкої людини, яка зламалася. «Щоденник антигероя» шалено критикували після його виходу на початку 60-х рр.

– Чому Філіпович пише про конформіста-колаборанта?

– Це розповідь про людину, яка хоче вижити під час окупації і йде на будь-які компроміси. Філіпович показує, що не кожен може бути героєм. У 60-х рр. це було абсолютно неприйнятно для опису війни, тоді писали або про героїв, або про жертв, а він написав про когось такого. Сьогодні, коли ми читаємо «Щоденник антигероя», бачимо, що це сучасний твір, бо зараз ми часто пишемо про осіб, які не є героями, бо не кожен може стати таким. Я тільки зараз зрозуміла, що його зовсім по-іншому можуть сприймати тут, де війна не залишилася в минулому. Це ви повинні сказати, що він може означати для вас.

– Ми захоплюємося історіями про героїв. Філіпович конкретно показує, що саме людина готова робити щодня, аби боротися за своє життя. Коли я вперше прочитав цю книгу, світ у моїй голові перевернувся, адже дійсність є такою, як він описує. Він показує простих людей. Чому Корнель Філіпович любив найбільше описувати їх у своїх творах?

– Найкраще про це сказав польський літературний критик Артур Сендауер: він описує сірість, а коли ми придивимося, то побачимо веселку. Філіпович вважав, що найважче описати простих людей. Він називав це викликом для письменника і вважав, що це йому не дуже вдається, бо життя набагато складніше за літературу. Він був реалістом, але не забував уроків авангарду. Наприклад, в одному зі своїх відомих оповідань «Фізіологія», написаному після смерті Марії Яреми, він використав усі авангардистські способи, щоб оживити покійну, пробудити, намалювати, зафільмувати. Він використав усі техніки в одному оповіданні.

Це дуже різноманітний письменник. Він не має якогось легко впізнаваного стилю. Дуже різні способи розповіді й дуже різні історії. Є оповідання про дитинство, в яких він описує, як дитина уявляє світ. Він написав багато оповідань про приятелів-євреїв, про те, як вони переховувалися, як їм вдавалося вижити. У нього є багато оповідань про риболовлю, оскільки він був затятим рибалкою. Мені було найважче зрозуміти саме їх, я думала, що це найнудніші його оповідання. Але коли я почитала Оту Павела, зрозуміла, про що йдеться із цим ловінням риби. Це письменник, який займається краєвидами. Віслава Шимборська казала, що полюбила описи природи після того, як почала читати його оповідання.

Sobolewska 4

– Як Ви оцінюєте проговорення творчості Корнеля Філіповича в Польщі і з якого боку він може відкритися як автор для українського читача?

– Ви самі повинні відповісти на друге запитання. Філіпович дійсно актуальний не тільки в Польщі чи Україні, але й в Іспанії та Великій Британії. У Польщі він точно виконує роль автора, що застерігає. Його вірш «Неволя» дуже важливий на тих етапах, коли обмежується свобода. Тоді він стає таємним гімном. Цей вірш розповідає про те, як ми не помічаємо, як поступово втрачаємо свободу і демократію. Тому ми до нього постійно повертаємося і він так багато для нас значить. Філіпович намагався зрозуміти інших: іншу людину, друга, жінку, дитину чи рослину. Ця його увага до іншого виглядає дуже по-сучасному.

Sobolewska 5

Розмовляв Юрій МАТЕВОЩУК
Фото надав автор

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЯЦЕК ДЕНЕЛЬ: «ЛІТЕРАТУРА – ЦЕ ОДНА ЗІ СТЕЖОК, ЯКІ НАС ЄДНАЮТЬ»

МІРОСЛАВ ВЛЕКЛИЙ: «В УКРАЇНІ СТАВЛЯТЬ ІНШІ ЗАПИТАННЯ»

ПРО КНИГИ І НЕ ТІЛЬКИ З МАЦЕЄМ РОБЕРТОМ І КОНРАДОМ ЯНЧУРОЮ

КШИШТОФ ЧИЖЕВСЬКИЙ: «БУДУЙМО ЦЕНТР СВІТУ НА ВЛАСНОМУ ПОДВІР’Ї»

ОСТРОВИ ВІОЛЕТТИ ГЖЕГОЖЕВСЬКОЇ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1