Головна

MW nr 1 13.01.2021

Ramska 2Сьогодні гостем «Волинського Монітора» є Яся Рамська – волонтер Європейської волонтерської служби (EVS) у Любліні.

 

- Ясю, як Ти стала волонтером Європейської волонтерської служби?

- Щоб потрапити на EVS, потрібно зайти на сайт Європейської комісії або на сайт Європейської волонтерської служби, знайти там всю необхідну інформацію, написати проект і подати заявку. Коли я подавала заявку, до кінця не уявляла, чим буду займатися. Про програму довідалася від особи, котра прийшла до мене на ефір на радіо «Луцьк».

- Ти в Польщі тільки три місяці…

- Так. І перебуватиму там до кінця вересня.

- Три місяці тому було інше життя?

- Що стосується роботи, абсолютно інше.

- Як у Тебе зі знанням польської мови?

- Моя велика помилка, що я перед від’їздом не хотіла відвідувати курси польської мови. Я знаю українську, англійську, російську і думала, що якось собі пораджу, а потім почну вчити.

Перше, що мене вразило, коли приїхала до Польщі, це те, що коли я зверталася до поляків, то чула у відповідь: «Не розумію української, не розумію російської, не розумію англійської». Але ж якщо дуже захотіти, можна порозумітися, наприклад, за допомогою жестів, малюнків і т.д.

Тепер мені стало легше давати собі раду з мовою.

- Чим займаєшся в Польщі?

- У Фундації духовної культури пограниччя, греко-католицькій організації, до якої приходить більшість українців у Любліні, я організовую різноманітні імпрези для української громади.

У нас є загальний план роботи. Це, наприклад, заходи, пов’язані зі святами. Але є також щоденна робота фундації. Одного дня хтось проводить заняття з англійської, наступного – я проводжу кіноклуб для жінок і т.д.

Окрім цього, я працюю з особами із обмеженими можливостями у римо-католицькій фундації. Зустрічаюся з ними приблизно два рази на місяць.

- До фундації приходить етнічна українська громада, яка згуртувалася історично, чи це «новоприбулі» українці?

- У цій громаді є і українці, котрі там живуть віддавна, є і новоприбулі студенти тощо.

Ramska foto

- Українці цікаві полякам?

- У Польщі відбувається дуже багато концертів українських гуртів, виступають українські театри. На вистави та концерти приходить багато людей. Одним з аспектів моєї роботи є розповіді про українську культуру, наприклад, в гімназіях, ліцеях, на тренінгах для іноземців.

- Які стереотипи існують у польській та українській свідомості щодо поляків та українців? Чи мала Ти з цього приводу якісь неприємні ситуації?

- У мене були такі випадки, коли казали, що українська пані приїжджає до Польщі, щоб мити «кєлішкі». Це, наприклад, я чула від поліцейського. Був випадок, коли я зі своєю подругою розмовляла українською, а хлопці, які йшли назустріч, казали в наш бік «к...ва українка» і тому подібне.

Про поляків я чула тільки один український стереотип, що польські жінки дуже некрасиві. Коли я приїхала до Польщі, то зрозуміла, що він абсолютно неправдивий.

- Я знаю, що польки вважаються одними з найкрасивіших жінок у світі.

- Якщо говорити про зовнішню оболонку, мені дуже подобається, що люди в Європі, не тільки в Польщі, менше дбають про те, скільки брендів, срібла чи золота на себе начепити. Люди одягаються стильно, але просто. Дуже рідко можна побачити у морозну пору чи під час ожеледиці жінку на 20-сантиметрових підборах і з голим пупом, бо це просто елементарно незручно.

- Ще якісь стереотипи…?

- Я тільки можу розповісти, що казали поляки про стереотипи, які існують у світі про них. Наприклад, що у Польщі немає світла і води, що з поляками не можна мати справи, якщо мова йде про гроші. Але про Україну теж так часто думають. Хоча я зіткнулася і з тим, що люди вірять в українську європейськість. Наприклад, я мала справу з однією пані, бабуся якої походила із Жовкви. Вона казала, що дуже хоче поїхати на свою історичну батьківщину, але не хоче робити паспорт, чекає, коли Україна вступить до ЄС.

В одній із гімназій і на тренінгу у Варшаві, де були іноземці з різних країн, я намагалася розповісти про стереотипи в світі щодо України. Я звертала увагу присутніх на те, що ми не Азія, що російська – це не наша державна мова, що наші кістки не заражені радіацією, що ми не п’ємо горілку і не їмо сало кожного дня, що у нас сніг не йде цілий рік. Люди послухали про ті стереотипи і сказали: «Повірте, ми про вас так не думали». Тобто ми самі про себе думаємо ось так і самі про себе такі стереотипи поширюємо.

- Яся, а Тобі не здається, що ми культивуємо в собі певний національний мазохізм, чим користуються наші північні сусіди, підкреслюючи та модеруючи нашу національну немічність?

- Думаю, що, у першу чергу, ми собі самі нав’язуємо такі стереотипи. А хтось сильніший завжди користується слабкими сторонами іншого.

- Яке Твоє бачення польського та українського шляху до Європи?

- На перший погляд, ми дуже близькі, тому що, особисто для мене, немає якоїсь разючої різниці, якщо не роздумувати про деталі. З іншого боку, різниця дуже велика, починаючи, наприклад, з розкладу транспорту, із цін на продукти. В європейських країнах ти не повинен за речі першої необхідності, ту ж їжу, для прикладу, платити шалені гроші, як у нас.

За три місяці я у Любліні була на більшій кількості культурних заходів, ніж у Луцьку за рік, тому що там їх більше і не потрібно платити шалені гроші, щоб піти на якийсь концерт.

- Що в Україні заважає молодим людям бути самостійними у своєму виборі?

- Та нічого не заважає, тільки якісь комплекси, стереотипи, лінь і відсутність мотивації. Людей часто влаштовує схема «робота-дім-робота». Багато людей в Україні про такі програми, як EVS чи подібні, просто не знають. Тому ми нещодавно у Любліні провели зустріч, на якій про них розповідали.

- Які плани на найближчий час?

- Мені цікаво бути волонтером. Подобається те, що в Польщі менше формалізму. В Україні, коли ти хочеш щось зробити, тобі потрібно піти до свого керівника і аргументувати йому, що ти хочеш провести якусь акцію. Найчастіше ставлення таке: «А воно тобі треба?». А якщо це ще й державна служба, то потрібно пройти багато кіл пекла, щоб щось зробити. А в Польщі, якщо ти маєш якусь ідею, якщо вона розумна, не божевільна, адекватна, то ти маєш усі можливості, щоб втілити її в життя і тобі будуть усі допомагати в цьому.

Щодо планів, то скажу, що хочу повернутися додому. Але чим буду займатися, не можу сказати. Наразі намагаюся про це не думати.

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1