Головна

MW nr 22 25.11.2021

Півстоліття тому відомий польський співак Чеслав Нємен адресував нам своє послання: «Надійшов уже час, найкращий час, ненависть знищити в собі».

Нині я запитую себе: невже звернення Чеслава Нємена так і залишиться «гласом волаючого в пустелі»?

Через сімдесят років після трагічних подій на Волині такою пустелею може стати наше пограниччя народів і культур, яке намагаються перетворити на ще один кавалок «русскаго мира». І який же тоді сенс мого життя та життів тих сотень і тисяч українців та поляків, котрі з доброї волі, без примусу вкладали свій хист, свою душу у творення нових, добропорядних і добросердечних взаємин на цих, за висловом Тімоті Снайдера, «скривавлених землях» Європи?

Мій дідусь Корній Ворон, повернувшись із родиною на Холмщину після депортації 1914 року, відстоював незалежність Польщі в радянсько-польській війні рядовим 34 полку піхоти (травень 1919-травень 1921). Його родину вдруге позбавили батьківщини після 9 вересня 1944 року. Щоб не загинути у спустошеному війною степу на Херсонщині, вони запрягли корову і з іншими вигнанцями вирушили у зворотному напрямку. Вкотре довелося починати своє життя на новому місці. Перш, ніж стяглися на свою власну оселю, жили в хаті чехів, яких не хотіли бачити на Волині «треті совєти». Півстоліття я слухав спогади про їхню «малу батьківщину», де їх уже ніхто не чекав, тільки могили рідних, які позаростали чагарником серед лісу.

У 1993 р., після меморіальних урочистостей у Явожно, після зустрічей із депутатом Сейму Володимиром Мокрим та тодішнім головою Об’єднання українців у Польщі Юрієм Рейтом, я привселюдно звернувся до волинських істориків із проханням дослідити невідомі сторінки історії українців та поляків періоду Другої світової війни.

Відповіді на багато питань ми сподівалися отримати у процесі реалізації національного проекту «Реабілітовані історією. Волинська область» від дослідників новітньої історії, котрі отримали доступ до архівів СБУ та МВС. Тоді ж команда Представника Президента України у Волинській області підтримала ініційоване поляками облаштування цвинтаря вояків 27 Дивізії АК у Засмиках та запропоноване волинянами відзначення 50-річчя УПА.

І крига, здавалося, скресла. Невдовзі два ветеранські середовища за посередництвом українських та польських істориків почали діалог у рамках серії наукових конференцій «Україна-Польща. Важкі питання», регулярно виходили матеріали конференцій українською та польською мовами. Коли в 2003 р. українська влада дала доручення вшанувати пам’ять польських жертв конфлікту, створивши меморіал, я запропонував продовжувати процес примирення і єднання під омофором Чудотворної ікони Холмської Богородиці – святині віруючих усіх християнських конфесій. Архітектор Яким Сеник підтримав мою ідею і його колеги зафіксували її в образі «ротонди миру». Якби була на те добра воля українців і поляків, міг би повстати поліконфесійний храм-музей Холмської Богородиці. Але цього не сталося.

У моїй пам’яті живе пам’ять моїх батьків, а досвід кількох поколінь нашої родини вчить толерантності і поваги до людської гідності. І коли мені бракує мотивації, як ось тепер, після всіх цих зловісних липневих перипетій, я звертаюся до Чеслава Нємена, котрий промовляє до совісті українців і поляків з не меншою силою, ніж у 1967 р.: «Надійшов уже час, найкращий час, ненависть знищити в собі».

У 1987 р. разом із керівником Молодіжної агенції культури в Замості Леонардом Марчуком ми розпочали організовувати українсько-польські «Музичні діалоги над Бугом». У серпні 1991-го вони стали першою міжнародною мистецькою імпрезою незалежної України, проведеною на польській землі. Працюючи заступником Представника Президента з гуманітарних питань, я ініціював приєднання волинян до проекту «Поліське літо з фольклором» (1994 р.), який реалізували Януш Каліновський та Юрій Войнаровський. Мені довелося також організовувати перший візит ректора Волинського державного університету ім. Лесі Українки А.Свідзинського до Люблінського університету імені Марії Кюрі-Склодовської. На початку 90-х ми сформулювали засади регіональної гуманітарної політики, де культурна інтеграція прикордонних територій стала одним із найголовніших пріоритетів. Нині цей пріоритет активно підтримують програма співробітництва «Польща-Білорусь-Україна» та Генеральне консульство РП у Луцьку.

У нас немає іншого виходу, як нарощувати позитивні аспекти нашого добросусідства, підтримувати існуючі спільні проекти, пускати в роботу нові. Так, як, наприклад, це роблять упродовж 25 років директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк та директор Музею Замойських Анджей Урбаньскі.

Я переконаний, наше майбутнє знаходиться в руках митців і творців, людей спроможних оцінити багатонаціональний та поліконфесійний дух пограниччя і надбання попередніх поколінь. Наше пограниччя стало джерелом натхнення для Фредеріка Шопена, Юзефа Крашевського, Оскара Кольберга, В’ячеслава Липинського, Ігоря Стравінського. «Волинська епітафія» у виконанні Люблінського симфонічного оркестру в костелі Св. ап. Петра і Павла в Луцьку теж підтверджує тезу про те, що мистецтво здатне нас примирити. Слова політиків у цій ситуації втрачають своє значення.

Василь ВОРОН

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1