Головна

13 MW 2.07.2020

LapskyjКінець жовтня запам'ятається непоправною втратою – відходом видатного письменника, перекладача, літературознавця сучасності Остапа Лапського.

Остап Лапський народився 7 липня 1926 року в селянській сім'ї у Гуцьках біля Кобрина на Берестейщині. Більшість свого життя провів у своїй другій домівці – Польщі. Працював викладачем та редактором польського радіо. Писав польською та українською мовами. У 2007 році Остап Лапський був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка. Письменник належав до інтелектуалів Польщі, котрі головним своїм завданням ставили зближення і взаємозбагачення українського та польського народів у спільній європейські сім'ї. У своєму першому номері, що побачив світ у липні 2009 року, «Волинський монітор» писав про цю непересічну особистість.

Яскраво пригадую зустріч із Остапом Лапським десятирічної давності у Варшаві. Понад чотири години письменник розповідав про себе, свою Батьківщину-Україну та Батьківщину-Польщу, мову, релігію, творчість. Із нашої розмови вибрав лише деякі аспекти, які були порушені тоді, а зараз вперше друкуються в Україні. Думаю, і ви знайдете у словах пана Остапа багато цікавого про нього. Схоже, і його світ ловив, проте не впіймав...

Обличчя

Деколи мої вуса, коли ще бороди не було, вже називали Шевченківськими. Коли виросла борода – почали порівнювати із Солженіциним. Були й такі, котрі за зовнішністю вгадували у мені православного. Я залюбки бачу в собі поліського діда. Радо ходив би у полотняних штанях і сорочці з кочкуром, перев'язаний перевеслом. Завжди намагаюся утримувати не лише чистоту душі, а й тіла. Постійно свідомо підредаговую своє обличчя не лише у текстах, а й у фізичному плані. Людина, переймаючись своєю творчістю, уподібнюється до неї.

Прихід у літературу

У генах, напевно, мав щось таке, що сформувало мій поетичний світогляд. Ще з семи років, пасучи худобу, з радістю спостерігав за природою: вітром, травою, сонцем, дощем, блискавицями, посоловілим житом, жайворонком, що висів наді мною. Усе це я полюбив і воно мене сформувало лірично. Здавалося, що моя земля навіки непохитна, але виявилося навпаки – довелося її покидати, їхати у світ. Ще одним джерелом мого приходу в літературу був батько. Він хоч закінчив церковну приходську школу за царя, але був дуже начитаний російською, польською і українською літературами.

Дата

Найважливіша дата у моєму житті, коли у 1952 році став україністом у Варшаві. Відтоді була постійна участь в українському культурно-суспільному товаристві, був одним із засновників «Нашого слова», де став дописувачем і стилістичним редактором. У 1956-1957 роках з'явилися мої римовані вірші, сонети.

Про мову

Щоб бути поетом, потрібно вчитися мови, любити її. Дехто вважає, що можна бути інтелігентом не знаючи мови і розмовляючи суржиком. Я не уявляю поляка, котрий би калічив мову і називав себе інтелігентом. Вважаю, що знаю на 15% українську мову. Завжди прагну надолужувати свої знання. З великою повагою ставлюся до українців у Польщі, котрі прищепили українську мову своїм дітям, і вони понесуть її далі. Лише народ знає свою мову, а одиниця, і поет у тому числі, не може її знати всю.

Про творчість

Взагалі, і створення світу, і кожна творчість, що має шанс тривати, є великою справою і повинні бути обдарованості, котрі її творитимуть. Чи можна розвинути обдарованість? Так, але я не вельми великий прихильник цієї теорії. Знаю, в кого немає музичного слуху, то цього не навчиш. У кого немає слуху до мови, то цього також важко навчити. Повинно бути щось у генах і тоді поет може народитися, скажімо, у концтаборі або, пасучи худобу. А щоб зрозуміти художнє слово, потрібно до нього прийти, як до релігії чи до Бога.

Про поета

Поет повинен бути поетом і мислителем водночас, спиратися на суспільно-політичні події, за щось боротися, мати певний світогляд, який необхідно обмежувати або розширювати. Поет повинен бути відвертим, але й дипломатичним. Одначе й у суперечках з людьми є рушійна сила. Не було б моїх віршів, коли б я зачинився у хаті, нікуди не ходив, нічого не бачив.

Набуток

Коли б не еміграція, я не був би тим, ким є зараз. Маю 5-6 книг, але не можу їх видати, бо не маю спонсора. Однак це навіть краще для мене і спонукує до подальшої праці. Якби мене видали 20-30 років тому, то зараз був би нічим.

Рік тому думав категоріями держави, яка піклується про митців і суспільство. Нині думаю по-іншому. Розумію, що у капіталістичному режимі потрібно самому себе пробивати. Тоді постає питання: «Яка функція держави? Щоб лише утримувати адміністрацію і владу?»

Кажуть, що я плідний. Плідний, бо не лінуюся постійно, навіть уночі, записувати слово, фразу чи речення, які можуть стати початком чогось. Дехто ж шукає великого натхнення.

Про релігію і Бога

Відчуваю, що в мені ще сидить язичник, а Христа, як посередника, я ще не до кінця збагнув. Коли мав важку депресію, то мав різні візії і з дияволом, і з Богом. Однак віра і сила віри врятували мене від хвороби.

Думаю, що поет повинен сам прийти до релігії. Чому діти після 2-3 років занять релігією утікають від неї? Тому що їм зогидли вчителі. Навчати релігії – велика справа. Потрібно бути великим умільцем і навіть Богом, а не «товкти» догми. Тому швидше наблизяться до Бога ті, що не вивчали релігії. Не знаю, чи дійшов до Бога, але намагаюся робити це. Є велика сила, яка підказує мені дорогу. І мені потрібен Бог партнерський, а не той, якого маю боятися.

Україна

Свій ідеал України я виніс із часів окупації і досі борюся за неї. Я за українця з чистою душею. Не можу писати про Хрещатик, Київ чи теперішнє Полісся, бо там не жив. Можу писати про своє давнє дитинство, «потерте хуртовинням, обмите нескінченними дощами». Я повинен свою Батьківщину творити тут: із Білого Бору від інших людей.

Чужий серед своїх

Мене часто запрошують до своєї амбасади білоруси, поляки. Найменше ж потребують українці. Я для них чужий. Може, мовно, оскільки відчувають, що розмовляю по-іншому. Люди бояться слів, правди.

Майбутнє

Я найзорганізованіша людина серед українців у Польщі, хоч не належу до жодної організації. У мене день розрахований на хвилини і секунди. Я порахував тривалість життя Лапських і дійшов висновку, що жити мені залишилося п'ять років. Кожен рік множу на 365 днів – мало залишається!

Упевнений, що до кінця ще не сказав свого слова. Творчість – загадка. Я врятував себе своїми віршами і живу повнотою життя, маю повний комфорт мислення, редагування свого обличчя. Маю, врешті-решт, доступ до України, на відміну від більшості українців!

Віктор ЯРУЧИК,

фото Володимира ПАНЬКІВА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1