Мапа України

123tom316 червня 1929 року в Луцьку урочисто відкрили Волинський музей. Сьогодні він носить назву Волинський краєзнавчий музей. Це найбільший і найдавніший із нині діючих музеїв області. До наповнення його фондів у міжвоєнний період долучилися, зокрема, Олександр Прусевич, Якуб Гоффман, Адам Войніч, Збігнєв Ревський, Казимір Пшемиський, Юліан Нєць, Йозеф Едвард Дуткевич, Тадеуш Сулімірський, Ян Фітцке.

 

«Otwieram Muzeum Wołyńskie dnia 16 czerwca 1929 r.» – такий напис підготував художник-шрифтовик на титулі унікального документа, яким є «Księga pamiątkowa Muzeum Wołyńskiego przy Wolyńskiem Towarzystwie Krajoznawczem i Opieki nad Zabytkami Przeszłości w Łucku», а президентові Речі Посполитої Ігнацію Мосціцькому, до офіційного візиту на Волинь якого, треба думати, приурочили відкриття Музею, залишилося своїм підписом ствердити цей доконаний факт. Отож, крім усього іншого, у фондах музею зберігається автограф Ігнація Мосціцького, третього президента Речі Посполитої (1926-1939 рр.).

 

28 червня 1929 року о шостій годині вечора освячення Музею здійснив ксьондз Фаустин Лісіцький (він теж залишив скромний автограф на шанобливій відстані від президентового).

 

А далі в довільному порядку залишали свої підписи присутні при освяченні. Їх, підписів владної верхівки Луцька на 1929 рік, – кілька десятків. Серед них – автограф інженера Францішка Ксєнжопольського, директора Волинської дирекції громадських робіт, голови Волинського краєзнавчого товариства, під опікою якого знаходився музей. І лише в кінці параду парафів (розчерків), на звороті титульного листа, скромні підписи майбутніх наукових співробітників музею: природознавця, професора державної гімназії Стефана Мацка і археолога Зигмунда Леського. Тут також підпис Олександра Прусевича, першого директора і кустоша Волинського музею.

 

Олександр Прусевич (21 лютого 1878, село Окопи, нині Борщівського району Тернопільської області – 1944, Львів) – польський історик, етнограф, природознавець, бібліограф, музеєзнавець, дослідник Поділля та Волині.

 

Після закінчення реального училища вступив на геологічний факультет Московського університету, пізніше перейшов на історико-філологічний, захопившись під впливом відомого історика В. Ключевського історією, етнографією. Здобуття вищої освіти припало на 1900-1905 рр. Потім Олександр Прусевич повернувся в Україну. У 1907-1915 роках був головним охоронцем Кам’янець-Подільського давньосховища, викладав історію та географію в чоловічій гімназії та школах міста, крім того, з 1911 до 1916 року завідував бібліотекою й фондами Товариства подільських природодослідників і любителів природи. Став дійсним членом Подільського церковного історико-археологічного товариства. Ще з часу навчання в університеті активно долучився до наукової діяльності. Одним з перших було дослідження «Историческое описание укреплений г. Каменца-Подольского» (1904), невдовзі по тому – «Историко-археологические и этнографические заметки о г. Зиньков Летичевского уезда» та «Очерк истории местного самоуправления на Подолье». Склав «Програму для збирання писанок і вишивок». Вивчав і активно збирав етнографічні матеріали в галузях кушнірства, гончарства, килимарства, лозоплетіння, вишивки і ткацтва. Зібрані матеріали передав до Кам’янець-Подільського історичного музею, а результати досліджень вилились у збірик «Кустарные промыслы Подольской губернии» (1916). У 1915 році вийшла монографія О. Прусевича «Kamieniec-Podolski. Szkic historyczny», яка не втратила актуальності й досі. У 1912-1915 рр. склав і опублікував три випуски «Матеріалів з бібліографії Поділля». Історичне дослідження «Історія пошти на Поділлі» опубліковане у львівському квартальнику «Filatelista» у 1920-х роках, коли Прусевич у Кам’янці вже не жив.

 

Виїхавши з Кам’янця назавжди, О. Прусевич зупинився спочатку у Львові. У 1921 році переїхав до Луцька, де зайняв посаду інспектора кустарних промислів на Волині.

 

У Луцьку О. Прусевич збирає, вивчає і науково опрацьовує зразки народних вишивок і ткацтва, гончарства і художньої обробки дерева. Результатом стала праця «Народні промисли Волині», яка друкувалась у польськомовних періодичних виданнях. У місцевій пресі публікувались підготовлені О. Прусевичем праці «Замки і фортеці на Волині» (1922), «Кляштори католицькі в нинішньому Луцьку» (1922), «Передісторія Волині» (1926).

 

У вересні 1928 року в Луцьку відбулась Рільничо-промислова виставка, в організації і проведенні якої О. Прусевич узяв активну участь. На ній експонувалися вироби 62 народних майстрів Волинського воєводства. Ця виставка стала основою для створення Волинського музею в Луцьку, урочисто відкритого 16 червня 1929 року, а багато предметів з виставки – першими експонатами музею.

 

За рішенням Товариства краєзнавців і охорони пам’яток минулого, під опікою якого знаходився музей, Олександра Миколайовича Прусевича було призначено керівником з одночасним виконанням обов’язків kustosza (хранителя) музею. Він продовжує займатись улюбленою справою, вивчає пам’ятки з різних ділянок історії, етнографії, народно-побутової культури. Як директор музею з обов’язками кустоша організовує обліково-хранительську галузь музейної діяльності.

 

Збереглись перші Інвентарні картки Волинського музею. На звороті в 1940 році друкували інвентарні картки «Волынского Обл. Краеведческого музея».

 

Інвентарі свідчать: у 1929-31 роках Олександр Прусевич передав до музею понад 300 предметів археології, понад 20 предметів посуду (тарілки, чашки, чайники, блюдця) з Баранівки й Городниці; кільканадцять нумізматичних пам’яток; кахлі; предмети військового спорядження (куля, стремено); два фрагменти прикрас з поховання Адама Кисіля з Низкинич, які й досі зберігаються у фондах музею.

 

Незгоди і суперечності між Товариством краєзнавців і О. Прусевичем призвели до того, що 9 листопада 1932 року останнього звільнили з посади.

 

Олександр Прусевич переїхав до Львова. Довгий час був без постійного місця роботи, продовжував займатись улюбленою справою: збирав предмети побуту й етнографії з Галицького Прикарпаття. У 1933 році передав свою величезну колекцію музею Червенських городів з умовою, що до кінця життя буде хранителем відділу етнографії цієї установи з відповідною місячною платнею. Н. Морельовський у праці «Народна вишивка Волині» («Hafty ludowe Wołynia», Rocznik Wołyński, m. VII, c. 280-363) згадує, що О. Прусевич підготував до друку працю на багатому документальному матеріалі, яка стосується народної орнаментики південно-східних земель і наддніпрянської України. Треба думати, ця праця лягла в основу його монографії «Народна вишивка в Україні» – дисертації на здобуття вченого ступеня, надісланої у Всесоюзний комітет у справах вищої школи у Москві, і там загубленої.

 

Важкі умови життя спонукали врешті О. Прусевича до самогубства. Це сталося у 1944 році.

 

Дійову участь у створенні Волинського музею брали:

 

Якуб Гоффман (1896-1964) – громадський діяч, історик, науковець і педагог, дослідник Волині; голова Волинського округу Польської вчительської спілки (1928 – 1935), один із засновників і організаторів Волинського товариства приятелів науки (ВТПН) в Луцьку (1935), редактор «Польського словника біографічного» (1935-1938), редактор і видавець «Рочніка Волинського» (до 1939 року випустив вісім томів). Меценат. Його колекція військових нагород, значків і знаків періоду Першої світової війни і досі експонується і зберігається у ВКМ. Імовірно, колекція писанок, про яку є скупа інформація в інвентарних книгах польського періоду, теж належала Я. Гоффману.

 

Адам Войніч (1864-1955) – луцький лікар і краєзнавець, автор монографії «Луцьк на Волині. Історико-фізіографічний опис» (1922). У 1927 році брав участь у створенні Волинського товариства краєзнавства та опіки над пам’ятками минулого, у 1929 р. – Волинського музею, а з 1930 – Товариства по підтримці народних промислів. Із 1935 р. – член Волинського Товариства Приятелів Наук.

 

Збігнєв Ревський (1905-1989) – історик минулого, реставратор пам’яток культури, дослідник архітектурних пам’яток Волині. У 1938-1939 рр. викладав на курсах Польського краєзнавчого товариства по підготовці екскурсоводів по Луцьку; був членом редакційного комітету місячника «Земля Волинська», присвяченого культурним і краєзнавчим справам Волині.

 

Казимір Пшемиський (1882-1941) – педагог і палеонтолог, дослідник Волині. З вересня 1929 року викладав географію в державній гімназії ім. Костюшка в Луцьку, одночасно до кінця 1929 року виконуючи тимчасово обов’язки директора Волинського музею (за інформацією сина, Владислава Пшемиського, Варшава). Активний член ВТПН, його наукової ради. Разом з Я. Фітцке, З. Леським, С. Мацком брав участь у багатьох експедиціях по Волині. Меценат. Передав до музею багато природничих, археологічних, палеонтологічних матеріалів.

 

Юліан Нєць (1908-1939) – історик, бібліограф, науковець. Із липня 1937 р. – керівник Публічної бібліотеки в Луцьку. Один із засновників ВТПН у Луцьку, його науковий секретар. Товаришував з Я. Фітцке, разом брали участь у багатьох експедиціях. Меценат. Подарував музею багато світлин етнографічного характеру.

 

Відомі прізвища діячів польської культури, які стояли біля витоків Волинського музею. Їхній внесок у розвиток музею підтверджено записами в Інвентарних книгах польського періоду. Серед них:

 

Йозеф Едвард Дуткевич (1903-1968). У 1932-35 рр. в Луцьку виконував обов’язки консерватора пам’яток старовини і керівника відділу мистецтв у Волинському воєводському уряді. Меценат. До музею передав нумізматичну колекцію XVI-XIX ст. – кілька десятків монет Польщі, Росії, Німеччини, Угорщини.

 

Тадеуш Сулімірський (1898-1983) – видатний польський археолог. На запрошення Волинського товариства приятелів науки в 1937-38 рр. професор Сулімірський з ініціативи Яна Фітцке з допомогою Юліана Нєця разом зі студентами і співробітниками Ягеллонського університету у Кракові проводив розвідки на Волині: курган в Комарові Луцького і курган в Бухлові Кременецького повіту (1937); в Заборолі Рівненського і Майдані Моквинському Костопільського повіту (1938). До фондів музею передав кілька сотень неолітичних пам'яток.

 

Серед інших – Анджеєвський і Марковський, які передали колекції монет XVI – XIX ст., Вітвіцький, Годлевський, Клінг, Штейнгель, Войцехівський, Зволінський, Пашкевич, Подгурський, прізвища яких найчастіше зустрічаються в музейних інвентарях.

 

Хто обійняв посаду директора музею (одночасно й кустоша) після переїзду Олександра Прусевича до Львова і займав її в 1932 – 36 рр. – встановити важко через відсутність інформації.

 

В інвентарних книгах 1929-34 рр. часто зустрічається прізвище Беднарського, як особи, що передавала до музейних фондів пам'ятки старовини – окремі одиничні знахідки та цілі колекції.

 

На особливу увагу заслуговують декоративно-ужиткові предмети ХІХ – поч. ХХ ст. – фарфоровий і фаянсовий посуд: тарілки, тарілочки, блюдця, блюда, чашечки з блюдечками, бокали, фруктовниці, салатниці, кухлі, чашки, кавники, молочники, соусники, маслянички, цукорниці, чорнильниці, супниці. Вони були виготовлені у мануфактурах, географія яких дуже широка. Це були мануфактури Баранівки і Цмільова, Полонного і Романівки, Славути і Білотина, Корця і Петербурга, фабрик Кузнєцова і Гарднера, Гіршфельда в Барашах, Зусмана в Городниці. Дві пляшки з гутного скла й донині експонуються в одній із музейних експозицій. Колекція налічувала понад сотню предметів.

 

Ще більшою (з огляду на кількість експонатів) була передана Беднарським нумізматична колекція, яку складали скарби Антонія Пія (81 од. зб.), Марка Аврелія (80 од. зб.), Адріана (20), Фаустини Діви (11), Коммода (26), Кріспіна Августа (11), Фаустини Августи (23), Люція Веруса (15 денаріїв); одиничні екземпляри монет Септимія Севера, Каракалли, Нерви, Сабіни Августи, Траяна, Доміціана, Веспасіана, Нерона (денар 145 – 161 рр.); серед переданих ним візантійських монет було кілька золотих.

 

29 грудня 1933 року Беднарський передав орден «Virtuti Militari» 1831 року, періоду Листопадового повстання; 15 квітня 1933 р. – плакетку з портретом Юзефа Пілсудського, Георгіївський хрест (Росія), жетони і значки періоду Першої світової війни. Загалом колекція медальєрного мистецтва Польщі, Австрії, Італії, Франції, Німеччини налічувала біля 30 одиниць.

 

Із серпня 1936 року науковим співробітником у Волинському краєзнавчому музеї працював Ян Фітцке. Його основним заняттям була археологія. Із початку 1937 року він займав посаду кустоша, очолював нумізматичний відділ, а також здійснював загальне керівництво музеєм.

 

Ян Юзеф Фітцке – головний хранитель Волинського музею у 1937 – 1939 роках, дослідник праісторії Волині, археолог. Народився 12 січня 1909 року у Гдові Мисленського повіту Краківського воєводства. Археологією зацікавився, навчаючись у гімназії. Брав участь у розкопках у Сандомирському повіті, часто відвідував Археологічний музей Польської академії в Кракові. На 1929-33 рр. припадає його навчання у Ягеллонському університеті м. Кракова. Тема магістерської роботи молодого вченого – «Неоліт у краківських печерах». Із 1930 р. Ян Фітцке – член Польського археологічного товариства, співробітник його видань «Огляд археологічний» і «З глибини віків». Часто бере участь у розкопках, багато друкується.

 

Ян Фітцке, молодий, енергійний і дуже активний, не лише копав, шукав, досліджував, але й встигав ділитися своїми здобутками у галузі вивчення багатьох аспектів минулого Волині з краєзнавцями, любителями історії, пересічними громадянами через пресу, зокрема, «Ilustrowany Kurier Codzienny», «Wiadomości Archeologiczne», «Kurjer Turystyczny», «Barwa i Broń», «Ziemia Wołyńska» та інші за 1936-1939 рр.

 

У збірнику «Археологічна спадщина Яна Фітцке» (Луцьк, видавництво обласної друкарні, 2005. – 488 с.), укладеному групою науковців України і Польщі за загальною редакцією кандидата історичних наук Г.В. Охріменка, подано перелік праць археолога, керівника і головного хранителя Волинського музею Яна Фітцке і самі праці в перекладі українською О. Златогорського і Г. Охріменка.

 

У період життя і праці на Волині Ян Фітцке написав докторську дисертацію, але захистити її не встиг – почалася Друга світова війна. Одна з укладачів згаданого вище збірника, Марія Магдалена Бломбергова, зазначає, що докторська дисертація, яка є цінним підсумком археологічних досліджень Яна Фітцке, збереглася в рукописі. Пані Бломбергова подала також скупі дані про трагічну долю праісторика, яку він розділив із тисячами своїх співвітчизників: «У серпні 1939 [Ян Фітцке, – авт.] був мобілізований як підпоручик 4-го полку підхалянських стрільців. Після 17 вересня був полонений Червоною Армією, а близько 10 листопада опинився в Козельську. Загинув у Катині. В 1943 році був ексгумований та ідентифікований на підставі знайдених у кишені мундира документів, поштівки та карток із записами. Зареєстрований в ексгумаційному списку під номером 2482. Прізвище його занесено також в так звані списки вивезених, переданих президентом М. Горбачовим. Уміщений у списку № 036/3, без дати загибелі, ст. 54 – 546, позиція 50. Зміст запису: «Ян Фітцке, народився 12.01.1909, номер теки 2521». На листі № 3613 поряд з Яном Фітцке записаний Болеслав Якубович, який вів записник, де читаємо: «01.30 годин, поїзд рушив. 12 год. Смоленськ».

 

Із різних джерел знаємо, що всі, хто писав, що знаходиться в Смоленську, в той самий день закінчили своє земне життя в Катинському лісі.

 

Аналізуючи ексгумаційні сторінки та документи, подані М. Горбачовим, а також збираючи інформацію із записів, виявлених у могилах у Катині, припускаємо, що Ян Фітцке був розстріляний у Катині між 20-24 квітня 1940 р.».

 

Колектив музею на той час був невеликий. Природничий відділ очолював професор державної гімназії Стефан Мацко, археологічний – співробітник музею Зигмунд Леський, етнографічним завідував професор державної гімназії Олександр Яворчак, історико-мистецьким – недавній випускник Варшавського університету, науковий співробітник музею Анатолій Дублянський.

 

На особливу увагу заслуговує діяльність ботаніка Стефана Мацка (1899-1967), який у 1932-39 р. жив і працював у Луцьку, викладав природничі дисципліни в гімназії ім. Тадеуша Костюшка, завідував відділом природи Волинського музею і був членом наукової ради ВТПН. Гербарій рослин, зібраних ним, налічує понад 2900 листів, а разом з невизначеними (мохи і лишайники, 176 листів) – понад 3000. Географія пошуків – Волинська, Тернопільська області, Татри і Бескиди у Польщі. Серед зібраних ним є й рідкісні види рослин. Колекція й нині зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею.

 

Невеликі кошти, що виділялися владою на утримання музею, йшли в основному на придбання експонатів та науково-дослідницьку діяльність. Упродовж 1936-1939 рр. Ян Фітцке з колегами проводив розкопки у багатьох населених пунктах Волині, в результаті яких музейні фонди суттєво поповнювалися новими надходженнями. Етнографічні експедиції проводилися паралельно або в поєднанні з археологічними. Вони дали багато цінних предметів, найкращі з яких доповнювали діючі експозиції. Не всі ці експонати, на жаль, пережили війну, але добре збереглась колекція зразків вишивок і народних тканих орнаментів, виготовлених на замовлення науковців музею майстринями Волинського Полісся. Формується наукова бібліотека; про це свідчать книги зі старими інвентарними номерами, частина з яких передана на зберігання до фондів музею.

 

Першим музейним приміщенням був будинок «у провулку від вул. Ягелонської № 91» (за М. Орловичем). Цей будинок, очевидно, не зберігся.

 

Про друге музейне приміщення свідчить Анатолій Дублянський, який працював науковим співробітником музею у 1938-41 рр.: «… навчаючись у гімназії (…), я радо відвідував уже тоді музей у Луцьку, що знаходився на початку в одному з будинків на Замковій площі біля замку Любарта в одній чи двох кімнатах, а завідуючим ним був якийсь оригінальний чоловік, що, як я тоді зрозумів, мав зацікавлення до етнографії, зокрема до селянського жіночого одягу. Оповідали, що він часом одягався в цей одяг, звичайно, лише в музеї». (Із листа Анатолія Дублянського до Анатолія Силюка з Нового Ульма (Німеччина) 26.08.1994 р.).

 

Якщо взяти до уваги рік закінчення А. Дублянським гімназії (1930-ий), то можна зробити висновок, що Волинський музей «у провулку від вул. Ягелонської, 91» містився дуже короткий час, а далі перейшов у будинок «nа dziedzińcu zamku» (як свідчить відома світлина фотографа А. Лукашевського і спогади А. Дублянського). У колишньому будинку, відомому як «шляхетський», крім музею, розташувалось і займало більшу його частину Волинське краєзнавче товариство.

 

А. Дублянський дає характеристику директору музею О. Прусевичу як людині, закоханій в етнографію. А те, що він називає місцем розташування музею будинок «на Замковій площі біля замку Любарта», то це, ймовірно, тому, що колишній шляхетський будинок у ті роки не мав з тильного боку замкової стіни, і його було добре видно саме із Замкової площі.

 

Упродовж довгої історії будинок використовувався для різних потреб, – як адміністративний, житловий. Із 1973 року, з невеликою перервою на початку 1980-х, у ньому розташувався Художній відділ Волинського краєзнавчого музею.

 

Третім музейним приміщенням у 1933 році стала частина будинку – чотири кімнати на орендних умовах – по вул. Сенкевича, 31 (пізніше цей будинок мав номер 35, нинішня його адреса – Богдана Хмельницького, 12). Як свідчив А. Дублянський, музей знаходився «в домі між домом лікаря Ліпінського, поляка, брата ідеолога українського гетьманства В'ячеслава Липинського, і будинком, що за польської влади було кіном «Чари», а далі нижче був тоді театр». Той будинок добре зберігся до наших днів. У той час для музею планували збудувати спеціальне приміщення. Ескіз загального вигляду планованої споруди зберігається у фондах музею.

 

Із вересня 1939 року почався новий етап музейної історії.

 

Наталія ПУШКАР, Ілона НЕСТОРУК

Будинок, у яком...
Вулиця Листопад...
Теренкур у коло...
Окружне земельн...
Будинок Волинсь...

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Конкурси, фестивалі, заходи

 

gaude2017

 

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1