Статті

Світанок в іще сонній Гуті Степанській не віщував великого переполоху, який незабаром мав статися. Пастухи, які гнали корів, підняли на ноги жителів села, і ті юрмою побігли до річки Голубиці.

Там дід Ян Колодинський із сусідньої Кам’янки стояв босоніж у льодяній воді. Одягнений був лише в нічну сорочку. «Діду, що ви робите?» – гукали цікаві. «Хочу захворіти, щоби швидко померти. Мене ошукали», – відповів той.

Храмовий празник у день Пресвятого Серця Господа Ісуса спроваджував до Гути всіх парафіян, їхніх рідних, крамарів, фіглярів, жебраків і, звичайно, злодіїв. Червневі дні сприяли святкуванню, весна квітчала луки, які вже ось-ось із радістю треба було косити.

Після празника фіглярі заїхали до Колодинського на нічліг. Ще під костелом домовилися про щедру плату і деталі проживання. Коли квартиранти, а було їх кілька, наїлися й напилися, замість того, щоб іти спати, попросили дати пару загадкових речей. Їм були потрібні лопата, кирка, гасова лампа – збиралися щось десь відшукати. Коли йшли оте щось викопувати, Колодинський демонстративно вклався спати, щоб обдурити фіглярів, а потім крадькома пішов за ними слідом. За Гутою містилися ще здавна насипані відвали шлаків залізної руди і саме в такому відвалі фіглярі після тривалого копання знайшли те, що хотіли продемонструвати захованому Колодинському. «Золото, золото, американські золоті долари! Яке щастя, що ми їх знайшли», – гукали. Потім тихо повернулися до хати, щоби не розбудити господаря.

Після багатого сніданку, закропленого самогоном, Колодинський впросив нічних роботяг, щоб ті розповіли, що викопали. Під величезним секретом вони довірили йому свої таємницю і клопіт, чекали на пораду й допомогу, адже відкопали трофейне американське золото, сховане під час війни царським офіцером. Не знали, що з ним зробити, бо зараз в обігу золоті рублі, а не золоті долари. «Що робити, кому продати?» – питали Колодинського. Американські золоті монети цінніші, в них більша вага, але тут ніхто на них не знається, тож важко буде їх продати. Мабуть, треба поїхати до Львова і там у багатих євреїв обміняти з великими збитками на рублі.

Довше Колодинський слухати не міг. Усе сходилося: тут квартирували царські офіцери, про воєнні трофеї теж чутки ходили. Натомість ті, хто вертався з Америки, розповідали про золото, гори американського золота. Дід не витримав і розказав, що має золоті рублі і може обміняти їх один до одного. Він уявляв, який великий зиск його очікує, як за імперіали отримає важчі і цінніші долари. Фіглярі довго вагалися, рахували збитки, говорили, що у Вільні можна з великим прибутком продати все і що з Малинська ходить потяг і, може, треба їхати. Наляканий можливістю від’їзду золота із шукачами, Колодинський наполягав на обміні і врешті таки досяг свого. Десятирублівки, які збирали ще його діди і прадіди, пішли на обмін за важчі, хоча й невеликі, американські п’ятидоларові монети.

Восени, коли єврей скуповував пір’я і ночував у Колодинського, той попросив оцінити золото. Невтішний вердикт підтвердив золотар зі Степані – сплав міді із цинком, нічого не вартий. Ось так золото допровадило Колодинського до річки.

Huta 25 5 Golubica1

Huta 25 5 Golubica3

Річка Голубиця

Скільки разів згадую покійну Ірену, дочку Анджея Бельченка, стільки разів пригадується мені ця історія, яку вона з великими веселощами розповідала. Як дочка офіцера, фельдшера хірургії, дипломованого в Москві в царські часи, вона завжди перебувала в центрі обміну інформацією. Всі відвідувачі вели довгі розмови з її батьком, а вона слухала.

Одного разу, завершуючи розмову, сказала: «А ще, якщо маєш час, розповім тобі про бабусю Кошатницю». Не знала імені, лише пам’ятала, як її в селі називали – Кошатниця. Вона годувала бездомних котів, які бігали всюди перед нею і за нею, а також прикрашала околичні придорожні хрести. Була вона самотня, невисока, дещо згорблена. Бельченко завжди зачіпав приязну бабуню, коли вона йшла селом, і розговорював її.

Одного разу Кошатниця не зупинилася, а швидко пішла на поліцейський пост. Фельдшера зацікавило, чого старенька туди попрямувала. Повернувшись, та сказала, що в неї пропав один кіт, тому вона повідомила про це поліцію. Комендант Кухарек обіцяв негайно відрядити постових на ретельні пошуки. Упродовж двох наступних днів бабуся три рази на день ходила питати, чи знайшли кота. Комендант запевнював, що шукають всюди, але ніде не можуть знайти. Через три дні стара йде з торбою в руці. «Що ви там несете?» – запитав зацікавлений Бельченко. І справа прояснилася: «Кота несу в поліцію». Із цими словами витягує з торбини чотирилапого, всенького в сажі. Кіт сидів у димарі і не міг вилізти. «Несу показати комендантові. Нехай знає, як його поліціянти шукають».

Huta 25 1 Krzyz

Хрест на виїзді з Гути Степанської

Huta 25 2 Droga

Дорога на Степань, а праворуч – на Ляди

Ірена розповідала силу-силенну різних оповідок, ніби читала з грубезної книги, і треба було її слухати, щоб зрозуміти красу розповіді, інтонації, те, як вона жартувала чи викликала у слухача страх за допомогою промовлених слів.

«Ну, ще на кінець одну коротку розповідь, якщо маєш час». – «Маю».

Товари в крамницях, такі, як тютюн, сірники, алкоголь, запальнички, сахарин та ще дещо, підлягали суворим акцизам. Проте повсюдно торгівці продавали контрабандні товари з радянської Росії, особливо вище перераховані. Поліція нещадно боролася із цим явищем, перевірки траплялися часто, ще й проводили їх чужі поліціянти.

Одного разу ці чужі поліціянти розминулися на дорозі з Едзьом, який приходив із колонії Ляди за контрабандним товаром. Він був старим холостяком на утриманні матері-кравчині, трохи відсталим, а в його устах постійно диміла цигарка. До Гути і назад він завжди йшов серединою дороги, а фурманки були змушені оминати його обочиною. Побачивши поліціянтів на велосипедах, він негайно розвернувся і чимскоріш рушив вслід за ними. Доки добрався до крамниці знайомого торговця, поліціянти вже виходили, впевнені, що той нічого нелегального не продає. Едзьо, захеканий, просто на бігу почав виправдовувати продавця: «Цей пан нічого нелегально не продає: ні сірників, ні сахарину, ні цигарок». Ошелешений поліціянт, побачивши напхані пачками кишені, сказав: «Ага, ну бо ви все щойно купили».

Почервонілому продавцю й розвеселеним поліціянтам не залишалося нічого іншого, як тільки спостерігати, як Едзьо вперше повертається додому навпростець, навіть розливи на луках не могли його зупинити.

Huta 25 3 posterunek

Тут у Гуті був пост поліції

Huta 25 4 patrol

Поліцейський патруль на велосипедах у Фольварку біля Сарн

Huta 25 6 dab

Дуб біля школи – один з останніх свідків польської Гути

Huta 25 5 Golubica2

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КАТИНЬ – НЕОЧІКУВАНИЙ ЗЛОЧИН

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА, СОЛДАТИ І ЗЛОЩАСНІ ГРОШІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЗА НИМИ ПРИЇХАЛИ ВНОЧІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САНАТОРІЙ «СОЛОНЕ БОЛОТО» – ТЕМНА СТОРОНА МЕДАЛІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПЕРЕДНОВОК І ВОЛИНСЬКІ ЗЛИДНІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ШКІЛЬНИЙ БАЛ У ВИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА З БІЛЬШОВИКАМИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПЕРЕЇЗДИ ЗА ВЕЛИКУ ВОДУ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОЛОНІЇ В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦАРСЬКІ ДЕЗЕРТИРИ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1