Статті

Граф Станіслав-Гжегож Ворцель, маршалок шляхти Волинської губернії, власник Степані з 23 прилеглими селами, був для місцевої шляхти прикладом для наслідування. У Степані донині збереглася зведена ним гробниця.

У липні 1779 р. відома багатовіковими традиціями волинська шляхта, що осіла навколо Степані, отримала свого керманича й опікуна. Саме тоді сини померлого двома роками раніше графа Станіслава Ворцеля, підстолія великого литовського, чоловіка Теклі Дунін-Борковської, поділили його маєтки, отримані в 1776 р. за дарчою великого коронного крайчого Юзефа Потоцького.

Син Станіслава Ворцеля Леон-Медард отримав Костопіль і 13 навколишніх сіл. Натомість Станіслав-Гжегож, кавалер орденів Білого орла і Святого Станіслава, одержав Степань із 23 прилеглими селами. Він одружився з Дукляною Моравською – дочкою Теофілії Радзівіл, племінницею князя Кароля-Станіслава Радзівіла на прізвисько «Пане коханку», яка мала величезний посаг. Невеличкий убогий замок у Степані за рахунок її приданого став розкішною магнатською резиденцією. У них було двоє синів: Ігнацій і Миколай.

Граф Станіслав-Гжегож Ворцель підтримував Конституцію 3 Травня 1791 р., того ж року уклав із селянами революційний як на ті часи Зносицький договір, який регулював усі повинності, данину, спадкування землі, належні від кожного господаря оплати. Договір запроваджував теж сільську судову систему, визначав способи апеляції, регулював розмір і тип тілесних покарань і т. п. Виконавши умови, селянин ставав умовно вільним. Із того моменту в парафіяльних книгах селян, досі кріпаків, називали «вільноживучими». Тих, хто походив із шляхти, записували як «вільнонароджених». У житті сільської бідноти небагато змінилося, проте вона отримала зафіксовані права, яких із часом почала вимагати дотримуватися й добиватися нових. Ворцель збирався також утворити громадські комори для збіжжя, запровадити страхування хат і майна від вогню. Проте на перешкоді стали політичні події: польська держава, територія якої значно зменшилася після першого поділу, занепадала.

Worcell

Граф Станіслав-Гжегож Ворцель. Портрет був опублікований у книзі Богуслава Лімановського «Станіслав Ворцель. Біографія»

Тарговицька конфедерація, війна з Росією і другий поділ Речі Посполитої в 1793 р. визначили плин тодішнього життя. Внаслідок цих подій Степань на 125 років перейшла під російське панування. Катерина ІІ вела політику винищення католицизму і польськості. Після смерті цариці в 1796 р. на трон зійшов її син Павло І. Польська шляхта радісно вітала його панування, адже той звільнив в’язнів, вірнопідданим повернув конфісковану землю, додав навіть нової, дозволив повернутися з вигнання учасникам Костюшківського повстання. Розділяв чуже і правив не своїм (divide et impera).

Тож серед заможної волинської шляхти запанували незрозумілі веселощі – постійно тривали бали, бенкети й гучні розваги. Головнокомандувач, великий князь Костянтин Павлович відвідував магнатські і шляхетські доми. Патріотична бідна шляхта, яка з несмаком сприймала поведінку заможних, вбачала у Ворцелі єдино можливий приклад для наслідування. Граф не брав участі в розвагах, що відбувалися на могилі Батьківщини. Своїм авторитетом він підтримував дух шляхти і зміцнював її патріотизм. Вона мала в ньому свого оборонця, не схиляючи голів.

Після відставки маршалка волинської шляхти, графа Юзефа Ілінського у 1802 р. відбулися вибори його наступника. Пан Коженьовський, маршалок овруцький, був головним претендентом на правонаступництво. Він приймав шляхту, поїв, розсипався в люб’язностях. Проте і вельможні гуляки, і патріотично налаштована бідна шляхта на виборах мали лише по одному «хрестику». Поведінка графа Ворцеля, відомого бездоганною репутацією, здобула «хрестики» шляхти. Одразу після початку виборів маршалок Марцін Букар віддав голоси житомирської шляхти Ворцелю, за ним пішли наступні. Цар Олександр І утвердив графа Ворцеля на найвищій посаді маршалка шляхти Волинської губернії.

Численні починання, пов’язані з виконанням функції маршалка, вимагали від Ворцеля великих фінансових витрат, через це він із великими труднощами завершив будівництво костелу в Степані. І саме в цей період серце графа Ворцеля полонила зірка Наполеона. У 1808 р. він залишив посаду, оскільки не міг «двом панам служити»: незалежній Речі Посполитій та цареві. Патріотична шляхта з надією чекала війни і відродження Польщі, а граф Ворцель за кожної нагоди підтримував її дух.

Особисте життя графа Ворцеля складалося не зовсім вдало. Він розлучився із дружиною Дуклянною. У другому шлюбі графа Ворцеля і Анни Топер, дочки банкіра з Варшави, народилися в 1799 р. двоє синів: Станіслав-Габріель і Александр. Александр помер ще в дитячому віці; Станіслав-Габріель, вихований матір’ю, гувернантом-французом Галлі і ксьондзом Хорошинським, став ревним католиком і зразковим громадянином. Освіту отримав у Кременці, належав до Товариства нероб (літературне ліберальне просвітницьке товариство, – прим. перекл.), став глашатаєм утопічного соціалізму. У 1820 р. одружився з Саломеєю Кошовською, з якою мав сина Станіслава-Ієроніма. Той, однак, не пішов слідами великих предків.

Перша польська наполеонівська війна в 1806–1807 рр. та створення Варшавського князівства пробудили надії поляків повернути втрачену незалежність. Ворцель вірив, що наступна війна буде вирішальною. Напад Наполеона на Росію в 1812 р., який іще називають другою польською війною, мав увінчатися відродженням Речі Посполитої.

Проте велика армія пішла в обійми російської зими й загинула. Надії поляків, пов’язані з Наполеоном, згасли разом із його падінням. Цар Олександр І Павлович у 1815 р. став королем Польщі. Морок неволі огорнув весь польський народ.

Проте граф Станіслав-Гжегож Ворцель не втрачав надії, брав активну участь у підготовці до польського повстання. Щоби вдосконалитися духовно і запровадити братерство різних релігій, народів і поглядів, вступив до масонської ложі. На цвинтарі у Степані він звів гробницю-піраміду, вхід до костелу прикрасив всевидячим оком та символами вільномулярства.

Worzell 00

Worzell 02

Worzell 05

Гробниця-піраміда Ворцелів у Степані. Фото 2011 р.

Тоді він зазнав тяжкого удару: сина Миколая за діяльність у Патріотичному товаристві позбавили шляхетства і засудили до 15-річної дійсної військової служби рядовим солдатом. Службу він закінчив у 1843 р. і повернувся до Степані вже після смерті батька.

Початок Листопадового повстання в 1830 р. знову пробудив надію. Проте серед керівників повстання існували великі розбіжності: одні хотіли готуватися до війни, а другі прагнули змусити царя піти на поступки й закінчити повстання. Однак коли в січні 1831 р. був проголошений акт детронізації царя Миколая І Романова з польського трону, російські війська на початку лютого увійшли до Конгресового королівства. Розпочалася кривава війна.

На Волині російські сили були дуже слабкими, перемогти їх було б неважко, але диктатор повстання Юзеф Хлопіцький не дозволив його учасникам вторгнутися в Литву та на Волинь. Він хотів зберегти добрі стосунки з царем як королем Польщі і змусити його дотримуватися конституції, якій він раніше присягнув.

Натомість розпочати повстання на Волині закликав генерал Юзеф Дверницький. Граф Станіслав-Гжегож Ворцель був гарячим прихильником активних дій, аби таким чином відтягнути на себе частину військ, які боролися з повстанськими силами в «конгресовій» частині. Проте магнати не спішили із приєднанням до повстання, вичікували.

Коли у квітні 1831 р. корпус генерала Дверницького переправлявся через Буг, у нього було багато противників із предводителем дворянства Яном Скшинецьким на чолі. Ворцель, не чекаючи на інших, організував шляхту і виступив у похід, аби зайняти Ковель. Проте повернувся з маршу, адже з ним пішла ледве жменька околичної шляхти. З усних розповідей знаємо, що це були «сусіди» із району шляхетських сіл Майдану: Гута (Гута Степанська), Слобода-Вирківська і Слобода-Омелянська. Селяни до перебігу повстання були байдужі: Сейм під час засідань так і не зміг прийняти ключове рішення про їхнє звільнення. Далі на перешкоді стали землевласники, які боялися грабежів і заколотів. Дбаючи про власні інтереси, вони не пішли за прикладом графа Ворцеля.

Невтомно збільшуючи свій повстанський загін, граф Ворцель перейшов до урочища Черевахи між річками Турією і Стоходом. Там він чекав на прихід частини Францішека Годебського. Загін збільшився до понад 1000 повстанців, із них 200 кінноти. Перед поразкою біля Рафалівки повстанці здобули Ковель, а в ньому військові склади. Після розгрому тільки граф Ворцель не відмовився від боротьби: зібрав уцілілих і вичікував у лісах біля Рафалівки.

Загін Кароля Ружицького, який проходив із боку Житомира через Горинь у напрямку Бугу, забрав недобитків, загалом близько 80 повстанців. Із цією групою вирушив син Станіслава-Гжегожа Ворцеля, граф Станіслав-Габріель Ворцель, депутат повстанського сейму від Рівненського повіту. Він назавжди покинув Волинь, востаннє попрощавшись із батьком. До самої смерті чекали на нього поневіряння в еміграції.

Маршалок, граф Ворцель повернувся із найвірнішою шляхтою до Степані й розпустив уцілілих по домівках. За кілька місяців повстання було придушене. Цар безжально покарав учасників. Та й свої не мали пощади до переможених. Їх звинуватили в усіх нещастях, ставили під сумнів сенс програної боротьби, дорікали великою кількістю жертв, на очільників обрушилася хвиля злобної критики. До того Папа Григорій XVI в енцикліці «Cum primum» наказав учасникам повстання дотримуватися послуху земній владі й осудив їх.

Завдяки графу Ворцелю волинська шляхта не постраждала через участь у повстанні. Всю провину він узяв на себе, підкупивши царських урядовців і поліціянтів. Кілька поколінь шляхти вдячно про це пам’ятали. Щоби рятувати сім’ї, тоді фальшували дати смерті полеглих, а про участь у повстанні ніхто ще довгі роки не наважувався говорити.

Землю і маєток графа Ворцеля конфіскували. Він разом із родиною поселився в хаті біля палацу в Степані, жив у постійних нестатках. До кінця життя графа Ворцеля оточувала пошана як ворогів, так і братів-шляхтичів. Він помер після 1840 р., його дружина Анна – кільканадцятьма роками пізніше. Останнім із роду Ворцелів у Степані проживав Миколай Ворцель, син Станіслава-Гжегожа Ворцеля від першого шлюбу. Помер він приблизно у 1872 р.

Син маршалка Станіслав-Габріель скитався Європою. Жив у великих нестатках, вряди-годи отримуючи допомогу від жінки й сина Станіслава-Ієроніма, російського сенатора, які не надто цікавилися його долею і скрутою.

Граф Станіслав-Габріель Ворцель, кавалер ордену Virtuti Militari, яким нагороджували найдоблесніших на полі слави, помер 3 лютого 1857 р. Поховали його в Лондоні на кладовищі Хайгейт у 60-му кварталі. Він лежить у склепі разом із таким же емігрантом Войцехом Дарашем, на похоронах якого виголошував промову і з яким ділив жебрацький хліб вигнанців. Гробниця міститься на пагорбі Білого орла, там стоїть промовиста скульптура – орел дістається із-під могильної плити.

Як будете проїздом у Степані, зверніть свій погляд на руїни гробниці-піраміди Ворцеля, згадайте про цей славний рід, про великих патріотів, які своє життя і статки пожертвували Вітчизні. Як на Наполеона біля єгипетських пірамід, так і на вас «два століття зі Степанської піраміди дивляться».

Своєю присутністю гробниця єднає часи минулі із сьогоденням. Рятуйте піраміду, символ Степані, бо руйнування її вже близьке! Скелет її ще не розпався повністю, підтриманий колишньою величчю, він все ще чекає, щоб над ним змилосердилися. Це вже останній шанс на порятунок. Нехай прийдешні покоління успадкують магію, яку вона несе.

Worzell 01

Worzell 03

Worzell 04

Гробниця-піраміда Ворцелів у Степані. Фото 2011 р.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЄВРЕЇ – НАШІ СПОКОНВІЧНІ СУСІДИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА З БІЛЬШОВИКАМИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОСТЕЛ У КАЗИМИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПЕРЕЇЗДИ ЗА ВЕЛИКУ ВОДУ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОЛОНІЇ В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦАРСЬКІ ДЕЗЕРТИРИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГОРИНЬ – РІЧКА ГАРНА І СТРАШНА, ЗАВЖДИ БЛИЗЬКА СЕРЦЮ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СВІТОВА ВІЙНА Й ПОВЕРНЕННЯ ВИСОЦЬКИХ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СЕЙМ У ВАВЖИНОВИЧА У ВИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САМОЗАХОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ І ЛІСОВІ КОНФЛІКТИ

ПОЛЬСЬКЕ ОСАДНИЦТВО В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ НА ВОЛИНІ

ВОЛИНЬ ЯК ХЛІБ НАСУЩНИЙ 

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1