Статті

Волинь без євреїв була б як степанські луки без Горині – здавалося, що вони назавжди залишаться часткою цього краю. Але Горинь плине, а їх тут уже немає.

Виведені на другий берег річки, застигли в ямах смерті. Залишили після себе тільки спогади.


У ярмарковий день славним містечком Степань ходили члени синагогального комітету, просили милостиню для своїх убогих співбратів. Заходили в кожну єврейську крамничку, що тулилися одна біля одної на ринку. Скрипучі дерев’яні тротуари вздовж їхніх магазинів провіщали рух у ґешефті. Однак часто тут панувала тиша, яка гнітила крамарів, що стояли перед ними. Не було кого запросити зайти до магазину, не було кому ані запропонувати новий товар, ані нагадати про старий борг.

Коли закінчувався ярмарок на ринку, між фурманок вирушали двоє євреїв, брат і сестра. Їхніх імен ніхто з гутян не запам’ятав. Неодружені, завжди бідно вдягнені, вони знімали куток у сестри Рухлі, бездітної вдови. Збирали на землі для своєї кози рештки сіна, яке не з’їли коні. Стара, як і вони, коза була їхнім єдиним статком і годувальницею. Мали ще брата Натана, якого звали Сруль. Про нього вони самі говорили: «Брату пощастило, тримає крамницю на Вільчому».

Єврейська торгівля відбувалася за неписаними законами і звичаями. Євреї зі Степані вели стаціонарну торгівлю, а також торгівлю на рознос і виїзну. В усталений звичаями час вирушали в дорогу, причому в інші дні, ніж євреї з Осови та Рафалівки. Попри те, що не конкурували між собою, все одно прихід в один день разом з іншими до вбогого села не обіцяв навіть мізерного прибутку. Вони не конкурували, бо осівські євреї займалися переважно ремеслом, послугами, особливо кравецтвом, позичали теж гроші. Натомість євреї з Рафалівки приходили купувати сільськогосподарську продукцію, фрукти, гриби, птицю й худобу на заріз, використовуючи залізничну станцію для подальшого транспортування і продажу в «централі».

Як годинниковий механізм функціонувала єврейська громада між нашими селами. Пружину накручували періоди появи готівки після лісових та польових робіт, жнив, свят, отримання зарплатні службовцями, поліціянтами, учителями, ветеранами. Однак, як завжди, головним годувальником був ліс: чорниці і гриби були як манна небесна на продаж. Вивезення до Олики краденого будівельного лісу теж покращувало фінансовий баланс. Робочих місць було мало, люди ж хотіли жити краще, тому радили собі як могли.

Дещо заможнішою групою в єврейській громаді були деякі крамарі, які мали власні магазини. Вони підтримували одне одного як могли, ефективно конкурували з нечисленними польськими крамницями, які починали з’являтися все частіше.

За життя Пілсудського у єврейській громаді панував спокій, а от після його смерті стали побоюватися лиха. Неабиякого розголосу набули слова прем’єра Славоя Складковського про необхідність конкурувати з євреями. Запанували думки, що це обмежить свободу євреїв, висуваючи на перший план польську торгівлю шляхом розподілу концесії на тютюн, алкоголь, сірники. Говорили, що він збирається йти слідами Гітлера, й це викликало повсюдний неспокій серед євреїв. На хвилі фашизму і до Польщі дійшли звістки з Німеччини про Кришталеву ніч, концентраційні табори і єврейські погроми. А про погроми в Росії, за царя, оповідали колись давно старші гутяни. Тож як мали не боятися? Діти у школі безкарно дошкуляли своїм однокласникам-євреям. Модним стало нічого не купувати у єврея, особливо пропагували таку позицію ті, що мали постійний дохід. Заборговані перед євреями, а також сільські злидарі воліли сидіти тихо. Навіть свічок до першого Причастя для своїх дітей у єврея не купували.

У Гуті Степанській нараховувалося 10 єврейських сімей, із гутянами вони жили у взаємовигідному симбіозі. Близькі й одночасно далекі їхні віра, звичаї та життя були незрозумілими для сусідів. Одні не цікавилися іншими, другі не мали потреби пояснювати хитросплетіння своєї релігії. Дорослих поєднували справи, діти разом ходили до школи і спільно бавилися. Шабат нагадував про відмінності. Релігійні закони, яких дотримувалися євреї, виходили поза межі розуміння Яника Лібери. Допіру батьків ремінь втовкмачив йому, що не треба заважати, коли вони моляться чи святкують.

Прихід совєтів у 1939 р. деяким євреям закаламутив у головах. Вони використали свої «п’ять хвилин»: віддячили полякам, записалися до міліції і дружба закінчилася.

Щодня, якщо цього не забороняла Мойсеєва віра, вирушала Рухля зі Степані, у клунку на плечах несла товар на продаж. Це був різний дріб’язок: галантерея, голки-нитки і порошки від будь-якого болю. Дорога її вела через Кам’янку до Гути Степанської, потім до Омелянки, Лядів – і на ніч додому. Наступного дня ішла на Яполоть, Стидин, Мидськ, дорогою в когось ночувала. І так щодня до нових сіл. Направляючись у Вільче, ночувала у брата Натана. Люди завжди щось купували, замовляли, міняли, дехто платив, інші брали в кредит. Через багато років Рухля почала возити товар на невеликому чотириколісному візку. Мордувалася з ним на піщанистих дорогах, але й товару могла взяти трохи більше. Заздрісні жінки з Омелянки казали: «Але ж ти, Рухля, розбагатіла». Та з притиском відповідала: «Хто робить, той має». І далі тягла свій злиденний магазин на колесах.

У Вільчому її брат Натан орендував світлицю під магазин у вдови Нарцизи Хоронжичевської. Сама вона жила з дітьми в кухні. Світлиця була і магазином, і житлом для його дружини (її імені ніхто не пам’ятає), сина Залмана і дочок Естери та Лейли. Цей магазинчик виглядав так само, як і все село: бідний і пустий, мало хто до нього заглядав – не було грошей, та й товару було дуже мало. Навіть запаху домашньої їжі не було чути, а діти єврея постійно чекали на скромний харч у вдови, яка й сама нічого не мала. Разом сушили пирій, терли його і додавали, як пекли чорний хліб. Коли Гжибовський за гроші дружини Валентини з дому Копіїв почав торгувати в селі, єврей перестав «тримати магазин», зібрав свою сім’ю, вкинув у мішок усе, що лишилося, й усі, голі й босі, пішли невідомо куди. Хтось, здається, бачив Натана за совєтів, той нібито керував кооперативом у Костополі, був добре вдягнений і не було схоже, що він голодує.

Книга волинських євреїв уже дописувалася, але вони про це ще не знали.

HutOpow 11 Sarny 01

Дорога до Омелянки

HutOpow 11 Sarny 02

На могилі євреїв у Сарнах

HutOpow 11 Sarny 03

Ліс у Сарнах поблизу могили євреїв

HutOpow 11 Stepan 01

HutOpow 11 Stepan 02

Пам’ятний знак на братській могилі євреїв у Степані

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА З БІЛЬШОВИКАМИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОСТЕЛ У КАЗИМИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПЕРЕЇЗДИ ЗА ВЕЛИКУ ВОДУ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОЛОНІЇ В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦАРСЬКІ ДЕЗЕРТИРИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГОРИНЬ – РІЧКА ГАРНА І СТРАШНА, ЗАВЖДИ БЛИЗЬКА СЕРЦЮ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СВІТОВА ВІЙНА Й ПОВЕРНЕННЯ ВИСОЦЬКИХ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СЕЙМ У ВАВЖИНОВИЧА У ВИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САМОЗАХОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ І ЛІСОВІ КОНФЛІКТИ

ПОЛЬСЬКЕ ОСАДНИЦТВО В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ НА ВОЛИНІ

ВОЛИНЬ ЯК ХЛІБ НАСУЩНИЙ 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1