Статті

Самуль приїхав до Сошників із Кельце, тобто із «централі». Продав там разом із братом шматок поля, й обидві родини приїхали на Волинь.

Сарненський повіт продавав землю, яку вони недорого купили. Це свіже корчовище після лісу, самі лише пнища на піску.

Відроджена Польща починала трудитися над об’єднанням територій, що належали перед цим трьом різним державам. Зруйнована війною економіка обмежувала можливості розвитку. На все кидали похмуру тінь внутрішня політична криза й міжнаціональні відносини. Польща втиснулася між двома ворожими країнами – Німеччиною і Радянським Союзом, тож мусила боротися за виживання. Життя все ж тривало у своєму ритмі, і згодом в околицях Гути Степанської почали з’являтися колоністи, які шукали на Волині землю обітовану.

Першими землю неподалік Гути Степанської почали продавати євреї з Осови. Треба нагадати про те, що їхні поселення Осова і Зофіївка жили з торгівлі та рільництва. Це було унікальне явище. Євреї володіли полями не тільки по сусідству, але й у віддалених місцевостях. Селяни-боржники, не маючи чим повернути кредити, віддавали їм землю, яка й так невідомо чи була їхньою власністю. Взимку 1921 р. євреї продали землі біля Полянівки, Тхорів і Козля. Щастя купців із «централі» тривало до весни: коли зійшов сніг і розтанула земля, вони побачили «попелицю», на якій нічого не росло. Копнувши трохи глибше, знаходили білу крейду, яку використовували для білення стін.

Самуль (ім’я невідоме) знав, що купує, адже держава нічого не приховувала, і за невеликі гроші придбав кільканадцять гектарів корчовища. У нього підростали сини. У «централі» вони були б злидарями, сюди ж приїхали сповнені надією на краще життя. З ранку до ночі корчували пні й підливали фруктові саджанці, які мали в майбутньому стати джерелом доходів. Ці саджанці були єдиним привезеним на возі багатством. Їхня трагедія почалася, коли весняні бруньки зів’яли, а саджанці всохли. Самуль зневірився, втратив сенс життя й незабаром помер. Далі господарювати взялися сини. Вони зліпили невелику хатину і до кінця бідували, йдучи щосезону в найми. Дещо краще справи пішли в його брата: той саджанці привіз залізницею, бо не мав коня. Половина з них прийнялася й гарно родила.

Доля колоністів була нелегкою. Вони оселилися в чужих для себе краях, переважно далеко від найближчої родини. Щоправда, вони могли отримували допомогу від держави у формі позик під низький відсоток, але більше не було нічого. Однак більшість приїжджих позик не брала через те, що боялася, що потім не буде чим їх повертати. У всьому мусили радити собі самі, розраховувати можна було тільки на допомогу сусідів-поляків. Українці ставилися до них не стільки вороже, скільки цілковито байдуже. Родовиті волиняки не були в захваті, якщо до їхніх дочок пробували залицятися сини колоністів. У більшості вони були бідні, а тоді важливими були посаг, отримане поле, корова, кілька золотих імперіалів. Усе, чого вони досягли, – це пам’ять про спалені обійстя, змарновані надії та спогади про похованих у волинській землі близьких.

Однією з важливих колоній була Галинувка. Землю продавав власник Холоневичів Керн. Туди приїхали колоністи з Лодзі, Кельце та Ілжі. Важко працюючи, за допомогою приязних сусідів, вони привели колонію до розквіту. Історію цієї місцевості я дізнався із розповідей колишніх мешканців: Едварда Померанського, Генрика Весолого, Броніслави Мєрнік та інших.

Згадаю в кількох словах оповідь Казимири Круль, дочки Матеуша. Сім’я була бідна, дітей багато, кожне хоче їсти, а дати немає що. Шматочок поля, на якому конем не можна розвернутися, бо треба зайти на власність сусіда. На додачу неповносправний син Олександр. Тож Матеуш, послухавши сусіда, який їздив оглядати поля на продаж, спакувався і виїхав на Волинь з усією сім’єю.

Прибулих очікували підводи на станції у Клевані – за ними приїхали майбутні сусіди. Ті, що мали гроші, купували старі халупи, які переносили для проживання на перший час, а потім споруджували нові будинки. Однак Круль не мав нічого, тож викопав у землі яму величиною з маленьку кімнату, накрив її дерев’яними балками, присипав землею. Зліпив кухню, змайстрував нари і стіл із кругляків. У стіні викопав ніші замість полиць. Сусіди дали соломи, щоби було на чому спати, тканини на простирадла, старі перини, баняки. Жінка, хвора на сухоти, не мала сил працювати, тож Матеуш був змушений посилати дітей на жебри за їжею. В цій частині розповіді його дочка Казимира, яка все це пригадувала, завжди починала плакати. Люди не відмовляли, були дуже зичливими. Ходили просити навіть українськими селами. Це тривало довго.

Найгірше було восени і взимку: у кухні весь час палили, проте все було вологе, землянка перемокала. Сусіди з жалощів забирали дітей до себе, коли надходили сильні морози. На додачу в 1930 р. жінка Матеуша, Юзефа (1894–1930 рр.), народила сина Мар’яна. Після пологів вона почувалася все гірше, це тривало деякий час, а на лікаря не було грошей.

Хтось із Галинувки забив тривогу, що треба Юзефу відвезти до шпиталя. Антоній Мєрнік (батько вбитого в Катині поручника Війська польського Юзефа Мєрніка) пішов по господарях, зібрав гроші, а Даніель Мєрнік завіз Юзефу до лікарні в Луцьку. Матеуш повернувся додому. Коли за тиждень пішов провідати дружину, її вже поховали за державний кошт. Могили її він ніколи не бачив, а може, й не шукав, вражений горем.

Із допомогою добрих людей Матеуш збудував невеликий дім, але спокійного життя в ньому зазнати не довелося – розпочалася війна. Дочку Гелену (1911–1943 рр.) убили в Берестяному, а неповносправного сина Олександра спалили разом із домом під час нападу 28 березня 1943 р.

Hucianskie 03

Францішек Юцевич, народжений у Сошниках 11 жовтня 1899 р.

Hucianskie 02Leopold

Леопольд Юцевич, народжений 15 листопада 1895 р., батько Вацлави Плошай. Спалений біля свого дому 18 липня 1943 р.

Hucianskie 01

Фруктові дерева в лісі біля Сошників.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦАРСЬКІ ДЕЗЕРТИРИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГОРИНЬ – РІЧКА ГАРНА І СТРАШНА, ЗАВЖДИ БЛИЗЬКА СЕРЦЮ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СВІТОВА ВІЙНА Й ПОВЕРНЕННЯ ВИСОЦЬКИХ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СЕЙМ У ВАВЖИНОВИЧА У ВИРЦІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: САМОЗАХОПЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ І ЛІСОВІ КОНФЛІКТИ

ПОЛЬСЬКЕ ОСАДНИЦТВО В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ НА ВОЛИНІ

ВОЛИНЬ ЯК ХЛІБ НАСУЩНИЙ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1