Статті

Останню звістку від рідних Едвард Барановський отримав у серпні 1940 р. Із лютого 1940 р. до квітня 1941 р. сім’я взводного одержувала від нього щомісяця один-два листи. 

Ми представляємо Вам третю і заключну частину розповіді про Едварда Барановського, полоненого Будівництва № 1 НКВС (раніше ми опублікували першу і другу частини статті Міхала Рицая, – ред.)

Із листування Едварда Барановського відомо, що його родичі, як близькі, так і далекі, регулярно намагалися надсилати йому листи. Проте, як і багато інших ув’язнених, він перестав отримувати повідомлення з-поза меж табору. Попри це, в наступні місяці Гертруда Барановська та її батько регулярно писали до взводного, що підтверджують збережені листи, написані в жовтні 1940 р. – січні 1941 р. Ці листи не дійшли до Едварда Барановського. Німецька пошта повернула їх відправникам. Можливо, частину листів затримували енкаведисти, які керували табором. Це була для них звичайна практика.

У згаданих листах Віктор Козлік підтверджував побоювання свого зятя про негаразди, які торкнулися його родини. Двоє його племінників, Тадеуш і Станіслав Дембінські, були заарештовані й відправлені німецькою владою до концентраційного табору «Аушвіц». Юзефа Козліка, швагра взводного, який перебував тоді в Україні, заарештував НКВС, більше про його долю родина нічого не знала. Німецька влада затримувала й інших членів родини Едварда Барановського, але незабаром їх звільнили.

В останньому збереженому листі від 10 січня 1941 р. Віктор Козлік написав, що Станіслав Дембінський загинув у таборі, а Тадеуш ще там перебував. У той час родину взводного відвідав інший полонений із табірного пункту в Гощі – звільнений німець Карл Костка. Він розповів родичам Едварда Барановського про життя в полоні.

У січні 1941 р. Едвард Барановський відправив ще одне повідомлення своїй сім’ї:

«Цього року я пишу Вам перший лист, а в грудні писав два рази, тільки чи отримуєте Ви мої листи? Моя кохана Трудю, із серпня я не одержав ані від Тебе, ані від когось іншого з родини жодної звістки, тому після отримання цього листа відпиши мені одразу. (...) Я сподіваюся, що Твій лист до мене дійде. А тепер я доповім Тобі, що я, дякувати Богу, здоровий і добре почуваюся. Вже місяць не ходжу на роботу, тому відпочиваю, але дуже нудьгую. Хоча ми живемо по-вифлеємськи – у стометровій стайні, у нас відносно тепло, тому що палимо в буржуйках. Зима в нас ще тримається, бувають сильні завірюхи, а морози сягають 30 градусів. Як на нинішні часи, я не можу скаржитися на життя, у мене достатньо хліба, а ще у мене є тут один колега по фаху, який походить із цих місць і часто отримує пакунки від родини, якими я нерідко користуюся. Загалом їжею та газетами ми задоволені (…)». 15 січня 1941 р., Тулиголове.

Baranowski 01

Листівка від 15 січня 1941 р.

«Пакунок від Тебе, відправлений, мабуть, у листопаді, я отримав 18 січня цього року. Я пишу ймовірну дату відправлення, оскільки мені не вручили поштового повідомлення, тому [точної] дати відправлення не знаю. Оскільки я не отримав жодного листа, перерахую те, що було в цій посилці. А це 5 торбинок цукерок, 2 торбинки печива, 4 пачки пряників, 1 мішечок тютюну, а в ньому 3 пачки сигаретного паперу. Я хотів би щиро подякувати Вам за цей пакунок, бо ж це, мабуть, мій Рисьо поділився з татком солодощами, які він мав би одержати під новорічну ялинку. Моя люба Трудю, Ти не уявляєш, скільки радості мені принесла ця посилка, особливо тепер, коли листи зовсім не доходять. Усі мені тут заздрять, що я отримав від Тебе вже три посилки, а інші – нічого (…)». 19 січня 1941 р., Тулиголове.

«Пишу до Тебе, Трудю, вдруге з нового місця, тому на випадок, якщо перша листівка не дійшла, повторю, що 13 лютого цього року мене переселили до іншого табору в місті Зборові, що на відстані 35 км від Тернополя, 85 км за Львовом. До цього табору перевели також моїх колишніх товаришів із Гощі, зокрема Гонтажа Казімєжа, зятя пані Гробож зі Згожельця, яку Ти знаєш. Нас тут 11 прикордонників, тому ми рятуємося й заспокоюємо одне одного як можемо. Поки що в новому таборі я не ходжу на роботу, але коли зійде сніг, нас точно всіх поженуть. Однак як буде тепліше, то вже буде легше. Робота така ж, як і в попередніх місцях. (…). У цьому таборі вже була лікарська комісія, яка, попри мою грижу, направила мене на нормальну роботу, при чому мені наказали за власні гроші придбати пояс на грижу, який коштує 8 рублів, тому що моя грижа насправді досить мала (до 5 см довжини у правому паху). Зрозуміло, що я мушу щось робити, але уникатиму важчої роботи, особливо носіння тягарів. Якщо колись щасливо повернуся до свого дому, то піду на операцію, яка має бути досить легкою, і знову буду здоровим, як і раніше. Найголовніше – щасливо дочекатися цього кінця, якого сьогодні ще не можна передбачити. Якби ще сюди доходили листи, щоби час від часу мати новини про те, як Ви там живете, чи здорові Ви і т. д. Тим часом уже сьомий місяць я не отримую ані слова від когось із родини, а це для нас найгірше. Я зі свого боку усіма способами намагаюся, щоб мої листи до Вас доходили і пишу до Тебе, моя Трудю, щонайменше 2 рази на місяць, але чи доходять мої листи? Відпиши мені на таку адресу: Тернопільське воєводство, місто Зборів, Табір військовополонених, Едвард Барановський. А якщо відправлятимеш посилку, то адресуй так: Західна Україна, Львів, поштова скринька № 231, група 5. Я забув Тобі написати раніше, що ще до мого від’їзду з Гощі туди сестрою милосердя прибули Чеська Рихтер, колишня кухарка Юзефа, та вдова з Міколова, що була в жалобі (...). Після її приїзду я через три дні поїхав. Уявіть собі: товариші розповідають мені зараз, що вона стала справжньою каргою, зробила багато злого друзям, кілька осіб через неї потрапили до в’язниці. (…) Ви не уявляєте, як я за Вами сумую, вже минуло півтора року, відколи я Вас бачив востаннє, а коли ж я побачу Вас знову? Рисьо ще не забув про мене? Бо я постійно тільки про Вас і думаю. Моя кохана Трудю, цього місяця будуть Твої іменини, тому хоча б у листі надсилаю тобі мої найсердечніші побажання. (…) На завершення цього листа я надсилаю усім сердечні вітання, а Тебе та Рися, мої кохані, цілую та обіймаю незліченну кількість разів. Будьте здорові! Із любов’ю та сумом за Вами, Едек». 8 березня 1941 р., Зборів.

У таборі в Зборові перебували близько 500 ув’язнених.

«Із лютого я пишу до Тебе, кохана Дружино, вже вчетверте, але ще з вересня я не мав від Тебе жодної звістки. Якщо Ти писала до мене, то, може, зараз щось до мене дійде, бо кілька товаришів отримували на днях кілька листів із тих місць, деякі написані навіть у березні. (…) Я, дякувати Богові, почуваюся здоровим, а головне, не відчуваю поки голоду. Вже два тижні я ходжу на роботу, але працюю на простіших роботах з огляду на мою недугу. Дошкуляє нам тільки погана погоду. Наприклад, сьогодні снігопад і мороз, як у січні, але, мабуть, це скоро закінчиться і нам буде трохи легше. Так, надходять другі свята, які нам буде ще сумніше і важче пережити. На минулі свята ми ділилися одним яйцем на п’ятьох, а на ці, може, десь дістанемо кілька яєць, то й будуть на всіх. У вільний час я постійно думаю про Вас і почуваюся дуже щасливим, коли мені хтось насниться, хоча останнім часом Ви мені снитеся рідко. (…) Загалом, ми всі не втрачаємо надії, що все закінчиться добре, можливо, ще цього року. Тому і Ви тримайтеся, як тільки можете, не хвилюйтеся за мене, я, з Божою поміччю, все витримаю і повернуся до Вас. На завершення бажаю Вам здоров’я і сили, щоби витримати ці погані часи (...)». 10 квітня 1941 р., Зборів.

Baranowski 02

Лист від 10 квітня 1941 р.

Лист від 10 квітня 1941 р. був останньою звісткою, яка дійшла родині від Едварда Барановського з табору. 15 травня 1941 р. табірний пункт у Зборові ліквідували, а через п’ять тижнів почалася операція «Барбаросса». У результаті швидкого наступу німецьких військ радянська влада була змушена евакуювати полонених із Будівництва № 1 НКВС. Енкаведисти гнали колони польських молодших офіцерів і рядових углиб СРСР. Полонені, яких підганяли озброєні наглядачі із собаками, отримували мізерні пайки та ночували в полі. Виснажені двома роками невільницької праці, вони неминуче втрачали сили. Тих солдатів, які не витримували смертоносних темпів евакуації, наглядачі після проходження колони вбивали. Для інших полонених найбільшою загрозою були нальоти авіації Люфтваффе. До десятків загиблих і вбитих у неволі приєдналися сотні військових, які померли або були вбиті під час евакуації.

Едвард Барановський пережив описані події та дочекався Угоди Сікорського-Майського, яка поклала край неволі, чого так чекали полонені. 2 вересня 1941 р. в Тоцькому Едвард Барановський вступив до сформованих Польських збройних сил на території СРСР. 9 вересня 1941 р. він отримав свідоцтво про приналежність до Польської армії в СРСР у званні взводного.

Baranowski 03

Свідоцтво про приналежність взводного Едварда Барановського до Польської армії в СРСР

20 січня 1942 р. йому видали військове посвідчення, в якому зазначалося, що взводний Барановський служив у штабній роті Польських збройних сил на посаді молодшого офіцера. У липні 1942 р. він служив у Головному штабі командування Польських збройних сил у Янгіюлі (зараз територія Узбекистану), також на посаді молодшого офіцера обліку. 14 серпня 1942 р. його перевели на активну військову службу. 11 жовтня 1943 р. одержав звання сержанта. На той час він служив у Головному штабі командування Польської армії на Сході.

Baranowski 04

Військове посвідчення взводного Польських збройних сил на території СРСР Едварда Барановського

Baranowski 05

Витяг із наказу командування Польської армії на Сході про надання Едварду Барановському звання сержанта-взводного

У 1944–1945 рр. сержант Барановський служив у штабних ротах, спочатку в Польській армії на Сході, згодом у 3-му польському корпусі, потім у Командуванні військовими підрозділами на Середньому Сході. Коли 8 травня 1945 р. в Європі завершилися бої, Едварду Барановському було 42 роки. Він закінчив службу 23 квітня 1946 р. Його останнім підрозділом був Господарський взвод Польового командування об’єднаних служб. У липні 1946 р. він вирушив з Англії кораблем на Батьківщину. 17 липня 1946 р. перейшов у підпорядкування Державного відділу репатріації в Гданську. Однак поневіряння Едварда Барановського закінчилися лише 20 липня 1946 р., коли він повернувся в Свєнтохловіце, де на нього чекали дружина і син, яких він залишив майже сім років, коли пішов захищати свою країну. Дорога назад вела його через три континенти, радянські трудові табори, хвороби і голод, але бажання, яке сержант стільки разів повторював у листах і молитвах, здійснилося – йому судилося знову побачити своїх близьких.

Baranowski 06

Едвард Барановський, сержант Польської армії на Сході

Після війни Едвард Барановський знову став охоронцем, цього разу в Кооперативі ветеранів захисту власності та різних послуг, де також працював старшим економістом. Гертруда Барановська знову втратила свій магазин, цього разу через комуністичне законодавство. За участь у Третьому Сілезькому повстанні її відзначили Сілезьким повстанським хрестом. Ришарда Барановського спочатку не прийняли до університету через те, що батько служив в Армії Андерса, тому він пішов до армії, а вже потім вивчав хімію у Вищій школі педагогіки в Катовіце. З 1960 р. працював у Сілезькому політехнічному університеті, де став професором. Хоча Едвард Барановський повернувся на Батьківщину, якою на той час керували комуністи і яка все менше нагадувала країну, котру він залишив у 1939 р., він ніколи не втрачав любові, віри й надії, що дали йому силу «пережити ці погані часи».

Baranowski 07

Сержант Едвард Барановський

Едвард Барановський помер 12 січня 1973 р. в Свєнтохловіцах.

Міхал РИЦАЙ
Фото із сімейного архіву надав автор

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЛИСТИ ЕДВАРДА БАРАНОВСЬКОГО З ТАБОРУ: ПЕРША ЗВІСТКА. ЧАСТИНА 1

ЛИСТИ ЕДВАРДА БАРАНОВСЬКОГО З ТАБОРУ: УМОВИ В ТАБОРАХ У ГОЩІ Й ТУЛИГОЛОВОМУ. ЧАСТИНА 2

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1