Статті

«Пазли складаються…» – подумала я, коли, працюючи над черговим біографічним нарисом, відкрила анкету арештованого Станіслава Цали.

Станіслав Цала народився 1906 р. у селі Місє Люблінського воєводства в багатодітній робітничій родині Франца (1870 р. н.) і Магдалени (1871 р. н.) Цалів. Станіслав мав брата Франца (1902 р. н.), сестер Марію (1894 р. н., у шлюбі Гускова) та Гонорату (рік народження невідомий, у шлюбі Кубальська). Відомо, що Франц Цала напередодні Другої світової війни працював залізничником на станції Лукув.

У семирічному віці Станіслава Цалу віддали на навчання до початкової школи в місті Єнакієве (тоді Російська імперія, нині Донецька область в Україні). Нам невідомо, коли і за яких обставин родина Цала переїхала до Росії. 1917 р. хлопець вступив до гімназії в Маріуполі. Наступного року він переїхав до Польщі, поселився в селі Бжозовіца Люблінського воєводства (у справі не уточнено, про яку Бжозовіцу йде мова – Велику чи Малу), а 1920 р. вступив до підготовчої школи в Тшебєшові Люблінського воєводства, в якій навчалися майбутні студенти семінарії. У 1922–1928 рр. Станіслав вчився в учительській гімназії в Урсинові під Варшавою.

1928 р. молодого вчителя призвали на строкову службу до Війська Польського. Спочатку Станіслав Цала потрапив на 11-місячні курси у школу підхорунжих. Наступних чотири місяці він у званні підофіцера служив у 25-му піхотному полку в Пьотркові-Трибунальському в Лодзькому воєводстві. Демобілізувавшись у вересні 1929 р., Станіслав відразу вступив в Академію фізичного виховання у Варшаві, яку закінчив у 1931 р.

Першим місцем роботи Станіслава Цали була гімназія у Володимирі-Волинському. У 1935 р. він переїхав до Здолбунова, де працював учителем фізкультури одночасно в кількох навчальних закладах.

Як офіцера резерву 30 серпня 1939 р. Станіслава Цалу мобілізували у 98-й піхотний полк. Червона армія роззброїла цей підрозділ 22 вересня біля Львова. Станіслав не потрапив до радянського полону, оскільки його як жителя східних воєводств Польщі відпустили додому.

У Здолбунові Станіслав Цала мешкав разом із дружиною Вацлавою Антонівною (1911 р. н.) на вулиці 1 Травня, 28. На момент арешту доньці Станіслава і Вацлави виповнився один місяць. Таку інформацію ми знайшли в анкеті арештованого, але на першому допиті, датованому 2 січня 1940 р., у графі «Состав семьи» зазначено: «Женат, детей не имею».

Про Вацлаву Цалову я дізналася ще у 2008 р., опрацьовуючи анкети громадян Польщі, що зберігаються в Інституті Гувера у США. В анкеті Вацлави, фрагменти якої чотири роки тому я опублікувала у «Волинському моніторі», йшлося про її чоловіка, арештованого НКВС. Тоді я відразу взялася за пошуки його архівно-слідчої справи. Однак через плутанину з прізвищами (чоловік Цала, дружина Цалова) мені так і не вдалося її знайти. А тепер ці пазли людських доль, роз’єднаних війною, склалися.

9 грудня 1939 р. Здолбунівський повітовий відділ НКВС арештував Станіслава Цалу.

Слідчі НКВС під час допитів часто цікавилися політичною приналежністю в’язнів, даючи в протоколах власні характеристики політичних течій міжвоєнної Польщі. Зокрема, на допиті 21 березня 1940 р. слідчий Климов запитував, чи Станіслав Цала був «членом фашистской националистической организации О. З. Н.» Почувши заперечну відповідь, слідчий наполягав, аби в’язень дав правдиві свідчення і таки підтвердив свою діяльність у зазначеній організації.

Cala 2

Станіслава Цалу звинуватили також у співпраці з польськими розвідувальними органами. За словами слідчого, вчитель «роз’їжджав Здолбунівським повітом з метою збору розвідувальних даних», оскільки в минулому служив у Корпусі охорони прикордоння й був офіцером резерву. Натомість підслідний запевняв, що його поїздки повітом мали виключно професійний характер. Як представник Здолбунівського повітового комітету фізкультури Станіслав Цала здійснював перевірку й налагодження належного фізичного виховання учнів та молоді, що входили до різних спортивних громадських організацій.

Під час слідства з’ясувалося, що Станіслав Цала був головою (за його словами, тимчасовим) Союзу резервістів на Здолбунівщині. Разом із ним до керівного складу організації входили Юзеф Перунський, Ян Худик, Станіслав Маковський та Юрій Івінський. Виконуючи свої основні завдання, Станіслав Цала регулярно проводив збори, опікувався матеріальним становищем родин членів організації, які перебували у скрутному матеріальному становищі, а також проводив тактичні заняття зі стрільби. Станіслав мав дозвіл на носіння зброї та володів браунінгом.

Енкаведисти традиційно звинувачували вчителів польських шкіл у знущаннях над представниками національних меншин. Зауважимо, що такі звинувачення висували на основі показів свідків, іноді такими свідками були діти. У випадку зі Станіславом Цалою підставою для звинувачень стали свідчення Нахмана Ройтенберга. За його словами, в жовтні 1938 р. він ішов біля дому Станіслава. Побачивши Нахмана, Станіслав вибіг із дому, показав йому «фігуру з п’яти пальців» і плюнув у його бік. Обурившись вчинку вчителя, Нахман Ройтенберг пішов до директора гімназії, щоб поскаржитися, однак того на місці не було. Знайомі Нахмана вмовили його залишити цю справу, оскільки, на їхню думку, винним усе одно зробили би його.

Начальник транспортного цеху Здолбунівського цементного заводу Петро Прокопович, який теж був залучений як свідок, розповів такий факт: на початку літа 1939 р. невідомий йому єврей ішов повз будинок Станіслава Цали й насвистував, що розгнівало учителя і той на нього накричав. Інших випадків «знущань» свідки згадати не змогли, але підтвердили, що Станіслав Цала був патріотом своєї держави, на всі державні свята одягав офіцерський мундир і брав активну участь в організації святкових парадів та урочистих заходів.

Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 1 березня 1941 р. Станіслава Францовича Цалу визнано соціально-небезпечним елементом і засуджено за ст. 54–13 КК УРСР до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Свій термін ув’язнення він відбував у «Воркутлазі».

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 2 серпня 1989 р. Станіслава Цалу реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P.S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ЮЧЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВЛАМПІЙ ГРИГОР’ЄВ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЛЕРІАН СЛІВІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: НІНА ОССОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛІМПІЙ МАЗУР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МИХАЙЛО ГЛЯСС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЕКСАНДР ЗГЛИНИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЕДВАРД ХЛЄБІК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ СЦИВЯРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ БОГДАНОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЦЛАВА ЦАЛОВА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАР’ЯН СТАВЯЖ

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1