Статті

На брифінгу в Києві 18 лютого голова Служби Безпеки України Василь Грицак заявив, що спецслужби Російської Федерації на території України готують напади на римо-католицькі костели, синагоги та церкви Московського патріархату, планують залякувати священиків і здійснювати підпали й напади на храми руками проплачених місцевих жителів.

Гібридна війна, яка передувала російській агресії і яка успішно продовжується не тільки в Україні, але й у всьому світі, не надто вражає різноманіттям нових ідей. Використання національного та релігійного протистояння – улюблена російська зброя. За роки війни з Росією ми поступово звикли до повідомлень із зони бойових дій про поранення і смерті українських добровольців, військових і волонтерів.

Мимоволі вертаємося подумки в лютневі дні п’ятирічної давності, коли українці почали платити криваву данину за власний шлях до незалежності. Люди Майдану змінили Україну і змінилися самі. Багатонаціональна вимірність цього процесу змусила московських політиків додати до вже традиційного «бандерівця» приставку «жидо». Це цілком відповідає чорносотенній традиції російського мислення. «Майданутий» стало прізвиськом людей із послідовною проєвропейською позицією і противників «русского мира». Якщо вірити розвідданим СБУ, російські спецслужби намагалися знайти виконавців серед проросійськи налаштованих українських громадян і «перевести стрілки» на майданівців-активістів, зокрема і волинських.

У список запланованих «виконавців» потрапили й волиняни: активіст і підприємець Богдан Климчук та Іван Мирка – голова Волинської територіальної організації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Ми зустрілися з ними 19 лютого й порозмовляти на насущні теми: про початок Майдану і його лідерів, про здобутки, смерть і український рубікон, про Україну й родину, про церкви, синагоги і костели, про народ.

Klymczuk Myrka 3

Сумна сьогодні дата…
Іван Мирка (далі І. М.): Учора з хлопцями ходили на могилу до Василя Мойсея (Василь Мойсей родом із Тернопільщини, навчався в Луцьку, загинув 20 лютого 2014 р. в Києві під час Євромайдану, похований у Луцьку, – ред.). Це не був офіціоз. Я, як представник публічної влади, звичайно, беру участь і в офіційних заходах, але віднедавна ми з хлопцями збираємося також неофіційно.

Богдан Климчук (далі Б. К.): Я знав героїв Небесної Сотні, спілкувався з ними, тому маю моральне право говорити про ті ідеали й ідеї, за які вони загинули. Україну вони бачили точно без олігархів, євроатлантичну. І боролися вони не стільки проти Януковича, скільки проти системи. Те, що зараз ця система просто поміняла вивіски, на жаль, є фактом.

Як усе починалось…
Б. К.: П’ять років тому, коли Янукович вирішив розвернути країну в напрямку діаметрально протилежному до мого світогляду, я вирішив не сидіти без діла і як тисячі, десятки тисяч, а потім і мільйони українців проявив свою громадянську позицію на Євромайдані.

Для мене, як і для всіх тоді, це починалося з обгортання прапорами, махання прапорцями та ліхтариками. Потім, коли на Майдані загинули перші люди, стало зрозуміло, що ця система не збирається розвертати свій напрямок розвитку від російського. Тоді я долучився до тих волинян, які забезпечували існування Майдану, зокрема до організації «Самооборона Майдану».

Лідери Майдану…
Б. К.: Були чотири лідери, які не влаштовували Майдан. І в один прекрасний вечір, коли ми зрозуміли, що вони намагалися злити Майдан, ми поставили питання про їх усунення зі сцени й активнішу реакцію на тогочасні події. Це вже було після прийняття славнозвісних законів 16 січня, після перших смертей на Майдані.

Український рубікон…
Б. К.: Ми вже йшли до кінця. Був етап до розстрілів і був етап після. Смерть Нігояна (Сергій Нігоян – перший загиблий на Євромайдані, його застрелили 22 січня, – ред.), з яким я познайомився, стала для мене причиною, з якої я записався до «Самооборони». Усі ми розуміли, що на кожного з нас була заведена справа і кожному з нас світило 15 років.

І. М.: Ми виплекали в себе таку гарну рису на генетичному рівні, як велике терпіння. І ми ніколи не хочемо зробити людині зауваження, бо ми толерантні. Через це ми маємо велику біду, бо доходить до того, що терпів-терпів, а потім не витерпів, узяв меча і почав рубати.

Klymczuk Myrka 2

Що ми здобули на Майдані?
І. М.: Ми всі надзвичайно різні і в нас усіх різне бачення того, що відбулося, різне поняття про зміни, які відбуваються чи відбулися, різна обізнаність, різні характери. Багато з нас – люди романтичні, які хочуть, щоб усе відбувалося швидко. Є люди поступові. Багато чого змінилося, але й багато не змінилося, і ці люди, мої товариші, не можуть цього простити, не можуть зрозуміти. Але ті, хто читав історію, знають, що все могло би бути набагато краще або й набагато гірше. Я боротьби не полишаю. Де б я не був, на якій посаді, стараюся зробити краще.

Б. К.: У першу чергу ми не втратили державу як таку, не дали їй перетворитися на Білорусь чи Росію. Так, ми втратили Крим і частину Донбасу, але на певний період, бо ці території повернуться до нас. Але ми не втратили Україну. Ми залишилися незалежною державою, яка має чіткий орієнтир на євроатлантичну інтеграцію. Ми здобули 44 кандидати в президенти, як би це смішно не звучало. Чому? Навіть плюралізм вибору свідчить про те, що ми не Росія. Попри владу олігархів, яка є в Україні, ми не знаємо, який олігарх виграє на найближчих президентських виборах. І це теж здобуток.

Про країну і родину…
Б. К.: Із дитинства я розумів, що це моя країна, я в ній народився. Попри те, що я навчався в Німеччині й міг там залишитися, розумів, що хочу будувати країну в себе – у своєму місті, своїй області, своїй державі. Для мене Україна почалася відтоді, коли зрозумів, що я тут хочу жити. Дідусь із бабусею були репресовані. Прадіди обоє загинули, бо були куркулями. Я з дитинства знав, що таке радянська влада.

І. М.: Почуття патріотизму в мені завжди виховували батьки і школа, навіть радянська. Можливо, це почуття по-різному проявлялося, але воно завжди було. І мій батько, мої діди й прадіди пройшли сильну репресивну машину. Саме через це ще в юності усвідомив, де я живу і де маю жити. В мені, можливо, швидше, ніж у багатьох моїх однолітків, сформувалося бачення своєї країни. Я розвиваюся, як і моя країна.

Поляки, євреї, російськомовні українці…
І. М.: Усі розуміють, що Російська імперія має колосальний досвід у поневоленні народів, у розпалюванні ворожнечі між народами. Ми для них як піддослідні кролики. Поляки по-дружньому ставляться до нас. Що зразу робить москаль? Давай ми ще пограємося в «бандерівців», із євреями пограємо в «жидів». А це теми болісні, тому що люди постраждали. Українці постраждали від поляків, поляки постраждали від українців, євреї постраждали від німців, українців чи москалів. І вони грають на цьому, а ми повинні навпаки сказати: це у нас було, але ми виросли й сьогодні дружимо, тому що маємо нову цінність. Коли в Україні почалася боротьба саме за ці цінності, коли москаль побачив, що ми хочемо, як поляки, румуни та інші європейські народи, згадати про свої цінності й почати рухатися вперед, ось тоді він вліз у саме серце України.

Б. К.: Зі мною на Майдані були російськомовні українці. До російськомовних патріотів України я ставлюся позитивно й ніколи не скажу, що мова є чинником, який визначає якості людини. Україномовні політики робили в сотні разів більше зла, ніж ті російськомовні українці, які були зі мною на Майдані 20 лютого.

Церкви, люди…
Б. К.: Я наведу приклад села, в якому я був хрещений. Священик, який там служить, – ієромонах, котрий відрікся від усього. Це приклад самовідречення. Він прослужив усе життя в цій церкві. Я до нього як до духівника ставлюся з абсолютною повагою. І паства, якій він усе життя прослужив вірою та правдою, теж має до нього величезну повагу. Наші люди толерантні й вони шукають можливості, щоб усе відбувалося по-людськи. Більшість за те, щоб перейти до української церкви. Я раніше їздив у Почаїв і скажу, що серед духівництва і Почаївської, і Києво-Печерської лаври є світлі люди. І хоча я впевнений, що ФСБ контролює Українську православну церкву Московського патріархату, вважаю, що ні в якому випадку ці питання не можна вирішувати насильницькими методами. Є закон і згідно з ним рішення має прийняти громада.

І. М.: Росія через російську церкву здійснювала ментальне захоплення нашого суспільства, тому так важко відбувається перехід. Я був переконаний, що це не буде легко. І мої внутрішні прогнози справдилися. Кожна церква і парафія різні. Люди, які ходять щодня до церкви, почувають себе як одна сім’я. Це традиція, це прив’язаність до священика. Зрештою священик переважно завжди говорить про хороше.

Klymczuk Myrka 1

Спецслужби…
І. М.: Вони й раніше, коли була революція і коли почалися перші бойові дії, з фейсбучного контексту виривали світлини та писали легенди. Не треба недооцінювати російський народ. У росіян теж є критичне мислення і їхня влада мусить їм кидати контрформу. Ось вона й робить ці картинки. Вони показують, що в нас нелегітимна влада, що ми хунта, яка захопила владу і проводить тотальну бандеризацію, націоналізацію чи екстремізацію суспільства, що ми реалізовуємо тут, в Україні, насильну українізацію населення, рейдерське захоплення церкви та інше. Простіше простого показати пару картинок про Івана, підпалити десь у церкві двері… Таким чином вони підживлюють своє суспільство, адже насправді мають із ним проблеми.

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
Фото: Богдан КЛИМЧУК

 

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1