Статті

Старі поштові листівки сьогодні справляють враження своєрідних послань із минулого в майбутнє. Цим ілюстрованим карткам належить особлива роль у збереженні сторінок історії Волині початку XX ст.

Понад 100 років тому листівку називали по-різному: «открытое письмо», «карта кореспонденційна», «переписний листок» (1895–1909 рр.), «поштовая карточка», «листовна картка», «листівка», «дописна картка», «поштівка» (1909–1917 рр.). Початок XX ст., на думку фахівців, став золотою епохою поштової листівки.

Філокартія як сфера колекціонування й вивчення ілюстрованих поштових листівок зародилася одночасно з випуском в обіг цих карток. Попри поширення Інтернету, листівка й надалі залишається актуальною. Жодне електронне спілкування не замінить кількох сердечних власноруч написаних слів, а вдала ілюстрація на поштівці ще раз підкреслить значення тексту.

Поштовхом до винаходу листівки стала потреба в спрощенні способу передачі інформації. Перша згадка про листівки датується 1777 р., коли французький журнал «Almanach de la petite poste de Paris» повідомив: «Пошта пересилає гравіровані поштові картки без конвертів, тому розміщена на них кореспонденція доступна для всіх». Відразу виникло чимало суперечок через це нововведення. Опоненти стверджували, що нова послуга є безсоромною, адже розкриває таємниці приватного життя особи. Та, попри все, гравіровані картки кінця XVIII ст. швидко увійшли в моду.

Сучасна масова поштова листівка з’явилася значно пізніше. Ось факти та особистості, які найбільше вплинули на розвиток поштівки.

30 листопада 1865 р. під час поштової конференції в місті Карлсруе обер-поштмейстер Пруссії Генріх Штефан запропонував ввести новий «поштовий листок» («postblatt»), призначений для відкритих повідомлень. Проект не підтримали. Професор військової академії у Відні Еммануїл Герман у газеті «Neue freie presse» від 26 січня 1869 р. також писав про необхідність введення карток, які він назвав «поштовими карточками» («postkarten»). 22 вересня того ж року в Австрії, вперше в історії світової пошти, вийшли в обіг відкриті листи, виготовлені з цупкого жовтуватого паперу розміром 123х83 мм. На листівці був напис «korrespondenz karte» («карточка для кореспонденції»), а в правому куті – поштова марка. 1 жовтня 1869 р. картки для кореспонденції з’явилися в поштових віконцях, проте на них ще не було ілюстрацій.

Німці впевнені, що ілюстровану листівку винайшов книготорговець Шварц з Ольденбурга, який 16 липня 1870 р. випустив першу художню поштівку із зображенням артилериста з гарматою.

У листопаді 1870 р. під час франко-прусської війни книготорговець Леон Беснардо з містечка Конлі, що в Бретані, помітив, як солдати оздоблюють малюнками куплені в нього кореспонденційні картки. Беснардо почав сам ілюструвати картки, розміщуючи на них літографічні віньєтки, які зображали зброю та батальні сцени.

У 1868 р. видавництво «Фрідлайн» із Лейпцига і книгар Герман Сербе з Пардубітц запропонували поширювати універсальну поштову картку, яка вміщувала б 28 найчастіше вживаних у кореспонденції питань.

Перші ілюстровані листівки були чорно-білими. Невдовзі почали випускати кольорові, але все ще недосконалі хромолітографії. В кінці 90-х років XIX ст. з’явилися автотипія і фототипія, спочатку чорна, потім сепія і кольорова. Фототипія надовго стала основним видом ілюстрованої листівки, особливо географічної. Згодом почали використовувати техніку цинкографії та ксилографії, а ще пізніше – геліогравюри.

007

Львів. Фототипія, колаж біля 1900 р. Видавництво Нємойовського, Львів

Найстаріші листівки виконані переважно технікою літографії, рідше – мідьоритом або сталоритом. Зображення в цих випадках було переважно вільною друкарською або артистичною інтерпретацією. Лише такі техніки, як світлодрук, геліогравюра і ротогравюра, давали друк високої якості. Поміж них тільки світлодрук зробив можливим високоякісне перенесення зображення з кліше фотографії на папір. На листівках, виконаних цією технікою, можна було збільшувати зображення й таким чином показувати його деталі. Після 1915 р. найпоширенішою технікою, поряд із три- та чотириколірним друком, став офсет. Проте він, як друк плоский і з великою сіткою, значно знизив якість ілюстрації на листівці.

005

Самбір. Фототипія, колаж біля 1900 р. Видавництво Х. Вісенберга, Самбір

004

Чернівці. Фототипія, колаж біля 1900 р. Видавництво «Ледерер і Поппер», Прага

Із кінця XIX і до середини XX ст. надзвичайно поширеними стали фотографічні листівки. Їх автори використовували вже готовий фотопапір, виготовлений у форматі поштівки. Якість такої продукції була різною, адже практично кожен фотограф отримав можливість надсилати зроблений ним знімок як листівку. Такі світлини вони доповнювали оздоблювальними елементами. Використовували, зокрема, позолочення, блискітки, тиснення, а також накладання оздоблень із бавовни, пташиного пір’я, волосся, рослин, дерева, металу, целулоїду, шовку, бісеру, флуоресцентних фарб тощо. Автори листівок застосовували ретуш, колажі з кількома краєвидами, домальовували хмари, сонце та місяць, оформляли роботи віньєтками й рамками.

003

Станіславів. Фототипія, колаж біля 1900 р. Станіславів у 1914 р. Видавництво «Ледерер і Поппер», Прага

Листівка згодом стала товаром, що приносив чималі прибутки. Комерційний аспект, безперечно, був важливим, проте не завжди вирішальним. Деякі поштівки видавали на замовлення громадських організацій, приватних осіб, релігійних громад, власників крамниць та пансіонатів. Тиражі листівок «на замовлення» були мінімальними, тому до наших днів їх збереглося обмаль.

001

Львів. Літографія, 1895 р. Невідоме видавництво

002

Тернопіль. Літографія, 1900 р. Невідоме видавництво

Практично всі галузі життя стали темами для видання листівок, які пронесли крізь ціле століття красу краєвидів, архітектури, людей різних рас та національностей, різнобарв’я ремесел, побуту, історичних моментів та ідеологій.

006

Дрогобич. Літографія, біля 1905 р. Видавництво А. Швідерноха, Відень

У 1872 р. ілюстрацію, яку до цього часу розміщували на адресному боці картки, перенесли на кореспонденційний. Перші ілюстрації займали лише частину цього боку, але з часом заповнили увесь. Відповідно, зворотна сторона була призначена виключно для адреси, а відправник мусив писати текст на ілюстрації або ж не писати його взагалі. Цю незручність усунули лише в 1904 р., коли адресну сторону поділили на дві частини, так як це практикується й до сьогодні.

У 1874 р. на Всесвітньому поштовому конгресі в Берні представники 22 держав затвердили єдиний міжнародний розмір відкритого листа – 140х90 мм (у 1925 р. запроваджено новий міжнародний розмір – 150х105 мм).

Віктор ЛІТЕВЧУК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЛУЦЬК НА СТОРІНКАХ «ІЛЮСТРОВАНОГО ТИЖНЕВИКА»

ГРАВЮРИ НАПОЛЕОНА ОРДИ НА ЛИСТІВКАХ

ВОЛИНЬ НА ЛИСТІВКАХ ПОЛЬСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО ТОВАРИСТВА

ЛИСТІВКИ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО ТОВАРИСТВА В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

ЯН БУЛГАК – НЕСТОР ПОЛЬСЬКОЇ ФОТОГРАФІЇ

КРЕМЕНЕЦЬ – ЦЕНТР ФОТОМИСТЕЦТВА НА ВОЛИНІ

ЛУЦЬК В ОБʼЄКТИВІ ГЕНРИКА ПОДДЕМБСЬКОГО

АРХІТЕКТУРА УКРАЇНИ ВІД ГЕОРГІЯ ЛУКОМСЬКОГО

ЗАСЛУГОВУЄ НА ЗБЕРЕЖЕННЯ: УНІКАЛЬНА ПУБЛІКАЦІЯ ГЕОРГІЯ ЛУКОМСЬКОГО ПРО ЛУЦЬКИЙ ЗАМОК

ЛУЦЬК, ОСТРОГ, ТЕРЕБОВЛЯ ТА ІНШІ МІСТА У ТВОРЧОСТІ ЛЕОНАРДА ХОДЗЬКА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1