Статті

Рік 2000-й, на порозі нове, третє тисячоліття. Ян Павло II урочисто прочиняє Santa Porte – Святі ворота у Ватикані, які, згідно з рішенням Папи, мають відкриватися в найурочистіші моменти світової цивілізації. Сьогодні ці дії символізують переступання порогу між двома історичними епохами.

Озираючись у минуле, пригадуємо, як на початку червня 1991 р. числення група парафіян католицького костелу у Кременці на чолі з отцем Тадеушом Кшижаком перетинала імпровізований у той час прикордонний перехід неподалік Любачова, поспішаючи на першу зустріч із Яном Павлом II. Із великим захопленням та сльозами на очах ми вітали нашого Папу. Участь у цій зустрічі в кожного викликала незабутні враження. Єпископ Маркіян Трофим’як, наш колишній настоятель, подарував Святішому Отцю величезну картину із зображенням кременецьких пам’яток і велику вовняну гуцульську ковдру. Ми брали участь в урочистій месі, яку відправляв Папа Ян Павло II. Була чудова погода. Тоді ще серед нас були Франя Рогуш, Галина Василюк, Ліза Яскевич, Льодзя Бурлінгас, Аделя Петрук і Євгеній Ясинський – активні та віддані парафіяни. Згадуємо про них із сумом – тепер вони вже у кращому світі.

На шляху до Любачова, як і назад, нас супроводжували приязність і жертовність жителів прикордонних польських сіл. Вони були гостинними й надавали нам можливість перепочити, а також допомогли з провіантом на зворотну дорогу. Ми отримали тоді в подарунок від місцевих господинь високоякісні саджанці полуниці, які відібрали в нас працівниці митної служби на українському прикордонному переході. Однак нам таки вдалося трохи тих саджанців перевезти і поділитися між собою.

Ми стояли на порозі нових подій, дуже важливих у культурному житті Кременця та його мешканців. Перша з них – відкриття Музею Юліуша Словацького, друга – наше наступне паломництво задля зустрічі зі Святішим Отцем Яном Павлом II, котра відбулася влітку 2001 р. у Львові, а третя – створення і видання у Кременці нашої першої після війни польської локальної щомісячної газети «Wspólne Dziedzictwo». Почну із першої з цих подій.

Спільні зусилля членів товариства та працівників Кременецького краєзнавчого музею, які мали на меті розміщення Музею Словацького в будинку на вулиці Словацького, 16 у Кременці, принесли результат. Польський уряд дослухався до багатьох аргументів, що лунали звідусіль, і крига скресла. У лютому 1999 р. у Королівському замку у Варшаві польський премʼєр-міністр Єжи Бузек оголосив Рік Юліуша Словацького та урочисто пообіцяв, що садибу Словацьких у Кременці відреставрують, після чого в ній облаштують музей цього великого поета.

У лютому 2000 р. підсумували Рік Словацького, під час якого було повідомлено про початок переговорів з урядом України. На урочистість, яка відбулася в Національному театрі у Варшаві, запросили Маргариту Гецевич і Тамару Сеніну з Кременецького краєзнавчого музею та Ядвігу Гуславську з Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького в Кременці. За тривалу діяльність задля створення Музею Словацького в Кременці їм вручили почесні відзнаки «Заслужений діяч польської культури».

Доброю й очікуваною звісткою для Кременця стало рішення адміністрації міста – після довготривалих перемовин між українськими та польськими урядовцями – про початок реставрації садиби Словацьких у рідному місті Юліуша Словацького для облаштування там музею співця, єдиного такого у світі. Уряд Польщі прийняв рішення профінансувати всі необхідні роботи. За домовленістю обох сторін територію садиби, як і сам будинок, на час відновлення архітектурної пам’ятки Україна передала Польщі. Проектант робіт – це відома варшавська фірма «Замок», яка в 70-х роках працювала над відновленням із руїн Королівського замку у Варшаві. Тендер на виконання реставраційних робіт виграла будівельна компанія «Energopol–Lublin». За виконання усіх робіт відповідав Зенон Адамчак, тож справу садиби Словацьких передали у відповідні руки. Місія нашого товариства полягала в різноманітній, наскільки це було можливо, допомозі компанії в контактах із місцевою владою з метою налагодження умов для проживання її працівників. Ми старалися добре виконати це завдання.

Був лютий 2001 р., морозна зима, а на будівельному майданчику на вулиці Юліуша Словацького, 16 робітники розкладали своє спорядження. Їх було 30. Вони працювали в нових помаранчевих комбінезонах. Біля будинку юрмилося багато людей, а за парканом зібралася численна група місцевих мешканців, зацікавлених незвичним видовищем. Так тривало кілька днів, аж поки люди не призвичаїлись і не переконались, що відбувається щось добре. У складі бригади було 20 фахівців із Польщі, а решту вибрали з місцевих добровольців. Ми були свідками розбирання дерев’яних «ребер» конструкції будинку, заглиблення на 5 м під фундамент, щоби відшукати пошкоджені елементи й замінити їх новими. Неймовірні зусилля, важка праця, доставка матеріалів із Польщі, непогода – це труднощі, які довелося долати всьому колективу будівельної бригади. Міністерство культури і національної спадщини Польщі контролювало хід робіт, час від часу делегуючи відповідальних осіб до Кременця. Ми були в той час «філіалом Варшави» в Україні.

Ми подружилися з членами бригади, запрошували їх на свята та концерти. Керівник Зенон Адамчак за власні кошти придбав костюми для членів нашого хору «Кременецькі барви». На знак вдячності 3 квітня 2002 р., у день смерті Юліуша Словацького, ми виступили перед будівельниками з концертом безпосередньо на території садиби.

Весною 2003 р. роботи було завершено. Всі очікували на розміщення у восьми залах музею виставки про життя і творчість поета. Її запланувала й підготувала Йоланта Поль, головний хранитель фондів і аранжувальник Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві. Директором Музею Юліуша Словацького стала Тамара Сеніна, яка до цього була керівником літературного відділу Кременецького краєзнавчого музею. Урочисте відкриття музею і святкування 195-річчя від дня народження співця після погодження із польською стороною перенесли на 20 вересня 2004 р.

Однак уже 4 вересня, у день народження поета, у Кременці несподівано відбувся приємний і теплий захід. Цього дня до Кременця приїхала трупа акторів Краківського театру імені Юліуша Словацького. Прибули директор театру Кшиштоф Ожеховський, відома акторка і громадська діячка Анна Димна та піаністка Марія Бара-Дзєдзіц. Ми зустрілися з ними в концертному залі Кременецької музичної школи. Свій виступ вони розпочали декламацією вибраних творів Юліуша Словацького. Ми заслухалися чудовим виконанням поезії та фортепіанними творами. Після виступів довго розмовляли, фотографувалися з акторами, брали автографи. Потім гості зайшли до костелу, оглянули відомий барельєф співця i вирушили до Музею Юліуша Словацького, від якого залишилися в захваті.

На урочисте відкриття музею 20 вересня прибули делегація з Польщі на чолі з тодішнім міністром культури Вальдемаром Домбровським, очільники різних релігійних конфесій, найвище керівництво культури України на чолі з тогочасним прем’єр-міністром Дмитром Табачником, науковці, літератори, журналісти, студенти, гості з різних населених пунктів, жителі Кременця, які не вміщалися на подвір’ї садиби. На фасаді музею висіли довгі стрічки кольорів прапорів обох держав. Біля обеліска з погруддям поета стояла почесна варта харцерів із Рівного. Під березами біля паркану розмістився симфонічний оркестр. Уся атмосфера свята створювала незабутнє враження історичної події найвищого рангу. Після виконання гімнів обох країн, офіційних промов, виступу оркестру та солістів надійшла урочиста мить освячення приміщення музею, яке здійснив кардинал Мар’ян Яворський. Потім відома польська акторка Магдалена Завадська перерізала червону стрічку перед входом у будинок. Гості вирушили оглядати музейні зали. При вході в музей їх чекала музична несподіванка – наш хор «Кременецькі барви» виконав «Заповіт» Юліуша Словацького. Міністр Домбровський, зворушений невідомою досі музичною версією твору i його чудовим виконанням, запросив хор до Кракова на фестиваль студентської патріотичної пісні.

Після огляду музейних залів усі вирушили до Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту, де в Бібліотеці імені Юліуша Словацького відбулися прес-конференція, розмови та інтерв’ю. Урочистість закінчилася, офіційні особи та гості роз’їхалися. А в Кременці залишився новостворений, довгоочікуваний культурний об’єкт, дар польського народу своєму співцеві, створений для того, щоб виконувати шляхетне завдання наближення і розвитку духовних цінностей культур обох народів. Це завдання до сьогодні він гідно виконує.

Ядвіга ГУСЛАВСЬКА,
Кременець 

На фото: Відкриття Музею Юліуша Словацького 20 вересня 2004 р.

Джерело фото: mjsk.te.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: ВІД ДАВНІХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: КРЕМЕНЕЦЬ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ПОЛЬСЬКЕ ТОВАРИСТВО В КРЕМЕНЦІ: ПЕРШІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ КРОКИ

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: ЖИТТЯ ПОЛЬСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ В 1989–1990 РОКАХ

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: ВИСТАВКА ПРО КРЕМЕНЕЦЬ

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: КРЕМЕНЕЦЬ ПРИБУВ У КРАКІВ

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: ПАМ’ЯТНИЙ ЮВІЛЕЙ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1