Статті

Перед початком Другої світової війни ксьондза, капітана Юзефа Чайковського мобілізували до війська. Парафія Гута Степанська* залишилася без священика. Ситуація змінювалася швидко: через місяць прийшли совєти.

Що принесе нова влада, було суцільним невідомим. Приїхали на ЗІС-5. Офіцер зіскочив із машини, побіг у малинник за покликом природи. Повертаючись, побачив туалет, зацікавився ним, заглянув, що це таке, чим викликав сміх зібраних гутян. Зношені шинелі й полотняне взуття говорили про злидні. За куривом, а совєти частували зібраних, як дорослих, так і дітей, цигарками «Junak», почалися розмови. Солдати розійшлися селом.

Один із них, побачивши на столі прикручену м’ясорубку, покрутив ручкою так, як накручують патефон, і спитав: «Не грає?» Інший із цікавістю розглядав в’юнкий біб – він такого ще на бачив. Ще один у Скшибальського, керівника поштового відділення, приміряв великого настільного будильника на руку і морщив лоба, як це його носити. Думав-думав і нічого йому до голови не прийшло, тож пішов далі.

Boze Narodzenie Huta 2

На фото: Філіпіна і Константи Скшибальські на пошті в Гуті Степанській

Совєти, однак, швидко почали хазяйнувати, проголошуючи: «Усі народи рівні». Проте якогось великого неспокою ще не було. «Радіо Лондон» передавало втішні вісті: досить почекати максимум до весни і розпочнеться наступ. З уст в уста передавали: «Англія нас не покине». Невідомо звідки невдовзі в селі з’явилися самогонні апарати, що «підносило дух».

І ось тоді совєти вирішили обрати старосту. Вчергове заповнилася зала народного дому. Хтось ззаду задля жарту запропонував кандидатуру Швайки, злодія й неука. Жінки, щоби порятувати ситуацію, запротестували: «Так то ж злодюга». А совєт на це: «Крав, бо що мав робити, як пани його обкрадали? Такі нам потрібні». І вибрали його старостою. І коли він писав списки, хто до якого суспільного прошарку відноситься, говорив секретарю, що отой – куркуль, а секретар писав «бідняк», оцей куркуль, а секретар – «середняк». А Швайка цей список трьома хрестиками підписував.

Староста не протвережувався. Облікувати, скільки хто має свиней, коней і корів, було вище його можливостей. Тоді прийняли рішення заохотити гутян до вступу в колгосп. Приїхав агітатор, і у хмарах тютюнового диму розпочалися чергові збори. Похвалам трактору не було кінця, а те, що межі заорють, так це все задля кращої долі бідняків, а колгоспників чекає світле майбутнє. Один на тих зборах, не встаючи з місця, вигукнув: «А м’ясо трактора смачне?» Агітатор на це: «Вот дурак». Зал – у сміх. За хвилину інший: «А шкура з трактора годиться на взуття?» «Вот второй дурак». І знову сміх.

Коли вже нова влада добре усталилася, перехожі одного дня побачили, як хтось стоїть навколішки під замкненими дверима костелу. Ніхто не знав, хто це і звідки він прийшов. Кілька жінок та органіст обережно підійшли й побачили ксьондза. У село прибув новий парох – Броніслав Джепецький. Він прийшов на ці поневіряння ні з чим, із пустими руками. У жителів наново оселився дух віри і надії. Костел ожив і наповнився вірянами.

Совєти швидко зреагували і вигнали священика з плебанії. Він тулився по селянських хатах, не перестаючи ширити віру в те, що все це колись минеться. Поволі надходила зима. Довоєнний староста, Марцель Ліпінський, дотлівав у підвалі гутянського криміналу, тим часом Броніслав Пьотровський побив учителя Анатолія Калашнікова, бо той чіплявся до дітей, які ходили до костелу. Той – о диво! – нікому не поскаржився і залишив дітей у спокої.

Boze Narodzenie Huta 1

На фото: костел у Гуті Степанській

На початку грудня село зазнало великої «честі»: газета «Червоний правор» повідомила, що громадянин Броніслав Джепецький із Гути Степанської став передовиком праці, виконавши 100 відсотків норми з вирубки лісу за рекордний час. Священику як громадянину виділили ділянку лісу для вирубки. Тоді селяни з Гути й Омелянки зійшлися й вирубали за ксьондза впродовж одного дня цілу ділянку, а на другий день приїхала комісія. Так ксьондз став стаханівцем.

Надходили найбільш очікувані Різдвяні свята. Попри те, що в кооперації залишилися самі лише дерев’яні ложки, люди готувалися як за найкращих років до вігілії, богослужіння і святкової трапези. Так само, як і щороку, запрошували і сусідів-українців, для яких ця гостина була неабияким випробуванням, адже поляки їли, а в українців ще був піст, якого вони суворо дотримувалися. З віддалених сіл їхали сани, звозячи вірян на різдвяне нічне богослужіння до костелу, неповторно дзеленчали дзвоники, маленькі віконця хат, роз’яснені тьмавим світлом, витворювали казковий пейзаж іскорок у темряві ночі й білизні снігів.

Розпочалося останнє в міру спокійне різдвяне богослужіння. Звершуючи відправу, ксьондз не говорив вірянам, які до нього дійшли вісті, підслухані на телефонному вузлі. Совєти передавали один одному прізвища німців на вивезення і дані про теплушки, які вже йшли зі сторони Києва. Ніби прощаючись із тим часом, на пастерку прийшло дуже багато сусідів і друзів українців. Це були останні спільні свята. Потім назавжди «доля нас розвела, стерла в порох й схоронила».

Януш ГОРОШКЕВИЧ

Фото надані автором

* Гута Степанська – нині село Гута Костопільського району Рівненської області.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

СВЯТВЕЧІР МОГО ДИТИНСТВА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1