Статті

ZWZ 1

Біографічним нарисом про генерала Міхала Токажевського-Карашевича ми завершили цикл статей, присвячених учасникам Союзу збройної боротьби – 2. Розпочинаючи новий цикл, про іншу гілку цієї організації, СЗБ–1, пропонуємо нашим Читачам короткий історичний екскурс.

 

Як ми вже зазначали, серед усіх конспіративних організацій, наявних на Волині, найчисельнішим був СЗБ. Попри неодноразові спроби об’єднання, тут паралельно існували дві його гілки: СЗБ–1 із керівним центром у Львові та СЗБ–2 з керівним штабом у Варшаві.

 


Діяльність СЗБ–1 на території краю розгорнулася в середині лютого 1940 р., коли представник львівського центру під псевдонімом «Тома» під час зустрічі в Рівному запропонував Казімєжу Язвінському, приватному підприємцю, очолити осередок СЗБ у Рівному до приїзду постійного керівника зі Львова. Погодившись на таку пропозицію, Казімєж Язвінський відразу відвідав квартиру на вулиці Костюшка, де зупинився «Тома», і представив йому ротмістра Єжи Крюгера, якого призначив своїм заступником. Тоді ж новопризначені очільники рівненського осередку СЗБ–1 уперше дізналися про структуру й мету організації. Казімєж Язвінський отримав пароль «Поздровєня од Тома» для встановлення зв’язку й перше завдання – підібрати надійних осіб для керівної п’ятірки. Після візиту до Рівного «Тома» мав відвідати Сарни, Ковель і Володимир-Волинський із метою створення там керівних організаційних ланок. Між візитами представників львівського підпілля Казімєж Язвінський провів підготовче вербування Зигмунта Сочинського і Яна Копчинського.


Наступна зустріч Казімєжа Язвінського з представником Львова відбулася 22 лютого, коли до Рівного прибув Юзеф Відавський. Відавський повинен був створити тут Волинський окружний центр СЗБ–1, якому б мали підпорядковуватися всі осередки організації в Рівненській і Волинській областях. Як колишній мешканець Рівного, він, на відміну від Тадеуша Маєвського, знав багатьох місцевих жителів особисто й добре орієнтувався в їхній політичній і професійній приналежності. Юзеф Відавський зв’язався з Казімєжом Язвінським й особисто привів до присяги нових членів керівної п’ятірки, присвоївши кожному з них псевдо з метою суворої конспірації. У наступні дні він, зустрівшись із кожним, надав основну інформацію про функціонування СЗБ, поставивши завдання підбирати й вербувати нових його членів. Під час цього візиту Відавський повідомив Казімєжу Язвінському адреси й паролі на явочні квартири у Львові та видав 2 тис. радянських карбованців для організаційних витрат: поїздок у справах підпілля та матеріальної допомоги членам СЗБ, які перебували у скрутному становищі. Юзеф Відавський розподілив обов’язки між членами керівної п’ятірки та надав методичні рекомендації з вербування.

ZWZ 2

 


До 20 березня 1940 р. Казімєж Язвінський мав зібрати відомості від керівного осередку про кількість завербованих осіб і передати звіт Юзефу Відавському через кур’єра зі Львова, користуючись паролем «Поздровєня від Віта». Зазначимо, що всі кур’єри, які у справах організації відвідували Рівне, зупинялися на квартирі Яна Язвінського, а вже той організовував їм зустріч із братом. Така схема була розроблена з метою конспірації, оскільки Казімєж жив по сусідству зі співробітником облвиконкому.


Під час формування основи СЗБ–1 на Рівненщині часто траплялося залучення осіб, яких раніше вербували інші підпільні структури. Так, Ян Копчинський уже долучався до діяльності однієї з гілок конспірації і, за його словами, неодноразово контактував із кур’єрами білостоцького керівного центру, але після аргументів Юзефа Відавського дав присягу на вірність СЗБ.


10 березня 1940 р. Казімєж Язвінський зустрівся із представником львівського штабу «Янеком», який прямував до Янової Долини. За словами останнього, йому доручили з’ясувати ситуацію в Костополі й підпорядкувати підпільну організацію в Яновій Долині костопільському району СЗБ. Тоді ж Казімєж Язвінський отримав завдання особисто виїхати до Луцька для створення там окремого осередку й пошуку надійної особи на посаду керівника. При цьому провід СЗБ–1 наполягав, аби його очолив представник «Народної партії» (Stronnictwo Ludowe). Серед інших завдань, отриманих Казімєжом Язвінським, – поїздки до Здолбунова і Кременця з метою закладання керівних п’ятірок, із яких у подальшому мали утворитися нові райони. Для полегшення такого доручення «Янек» передав Казімєжу Язвінському список імовірних кандидатів на посади комендантів: у Здолбунові – Кендзерський, у Кременці – Могульський (імена не відомі). Ще один кур’єр зі Львова, який зустрічався з Казімєжом Язвінським 15 березня 1940 р., передав запрошення прибути до їхнього штабу 28 березня з особистою доповіддю про роботу, виконану організацією. Ця зустріч стала останнім контактом Казімєжа Язвінського зі львівським центром. У ніч із 15 на 16 березня 1940 р. його арештували.

 

 

Структура СЗБ–1 дещо відрізнялася від структури СЗБ–2. Головному штабу підпорядковувалися два штаби організації (центри), що діяли на територіях, окупованих СРСР та Німеччиною: у Львові та Варшаві. Інші центри, наприклад у Білостоці, було розформовано. Наступною структурною ланкою організації були округи, які територіально охоплювали колишні воєводства, а їхні керівні осередки, як правило, знаходилися у воєводських центрах. Однак осередок Волинського округу містився не в Луцьку, а в Рівному. Округи, своєю чергою, ділилися на райони, а керівні осередки останніх мали утворитися в колишніх повітових центрах. У Волинському окрузі їх планували сформувати в Рівному, Дубні, Сарнах, Ковелі, Здолбунові, Кременці, Володимирі-Волинському та Костополі. Райони складалися з дільниць, яких могло бути кілька в одному районі. Дільниці охоплювали частину міста або кілька сіл із польським населенням. Рівне було розбито на три дільниці, окрему, четверту, сформовано на залізничній станції. Наявні відомості, що представник львівського центру Юзеф Відавський здійснював заходи зі створення дільниці в Гощі й підпорядкування її Рівненському округу.


 Казімєж Язвінський так ілюстрував структуру організації: дільниця рівнялася чисельності компанії (роти), компанію складали три плютони (взводи), кожен із яких ділився на три відділи по 16 осіб, що дорівнювало 48 особам у взводі та 144 в роті. Керівництво організації здійснювалося таким чином: на чолі округу, району, дільниці та п’ятірки мали знаходитися коменданти, до кожного з яких призначався заступник. У керівних ланках організації, що були вище дільниць (район, округ), комендант керував так званим штабом, до якого входили 4–5 відділів: організаційний, розвідувальний, постачання, санітарний.


Найнижчою ланкою СЗБ–1 були п’ятірки. З метою конспірації членам однієї п’ятірки не повідомляли про склад інших. Коменданти будь-якої ланки і керівники відділів проводили вербування нових учасників із власної ініціативи, звітуючись перед керівництвом лише про кількісний склад організації.


Рівненський округ, як ми вже зазначали, очолив Казімєж Язвінський, заступником керівника й одночасно очільником організаційного відділу став Єжи Крюгер. Яна Язвінського призначено комендантом центрального району Рівного, який охоплював територію від вулиці Гмінної (тепер вулиця Шопена) до костелу Святого Антонія з прилеглими вулицями і провулками з обох боків. Ян Копчинський очолив дільницю від костелу до вулиці Дубенської, а Зигмунт Сочинський – на «Грабнику». До їхніх обов’язків належало вербування очільників п’ятірок і керівництво ними. Окрему дільницю на залізничній станції Рівне очолив Владислав Слівінський, псевдонім «Чорний Владек», завербований Юзефом Відавським. Очевидно інші заплановані відділи так і не були створені, оскільки відомості про їхню діяльність відсутні.

 

 

Основною метою польської конспірації було відновлення польської держави в її колишніх межах. Члени СЗБ–1 вважали радянську владу в Західній Україні та Західній Білорусі тимчасовим явищем – окупацією польських земель. Таку ж оцінку вони давали й захопленню іншої частини Польщі німецькими військами.


Керівництво підпілля чекало весни 1940 р. Очікувалося, що саме тоді західні союзники почнуть активний наступ на Німеччину. Великі надії керівники СЗБ покладали на Лондон і Париж, сподіваючись, що вони вплинуть на Москву і примусять радянський уряд звільнити окуповану територію Польщі. Відповідно до цих планів вони будували стратегію підготовки структурних осередків СЗБ.


Головною метою львівського окружного центру СЗБ–1 було встановити наявність розрізнених підпільних осередків у західних областях України та підпорядкувати їх одному керівному осередку, налагодивши зв’язок із їхніми очільниками; активізувати створення нових осередків шляхом вербування якомога більшої кількості молодшого й середнього командного складу розгромленого Війська Польського; забезпечити підпільні формування зброєю та боєприпасами. Таким чином до моменту збройного протистояння мали бути підібрані та підготовлені чисельні загони учасників СЗБ і так званий резерв із його прихильників.


На випадок мирного врегулювання міжнародної ситуації та добровільного повернення захоплених територій до складу Польщі члени СЗБ–1 після відступу як німецьких, так і радянських військ повинні були зайняти всі стратегічні об’єкти й утворити органи місцевої влади. Це питання було особливо актуальним для територій, що увійшли у сферу інтересів СРСР, оскільки тут існувала третя сила, яка претендувала на створення незалежної української держави. Йдеться про ОУН, яка протягом тривалого перебування в підпіллі набула певного досвіду діяльності, а тому, існуючи паралельно з польським підпіллям, попри численні превентивні арешти радянськими репресивними органами, нарощувала свій потенціал.


Відповідно до організаційної ієрархії місцеві осередки не мали права самостійно приймати рішення щодо будь-яких проявів активної боротьби, як-то саботаж, шкідництво, відкрита антирадянська агітація, оскільки такі дії могли призвести до провалу. Ця заборона стосувалася і виборів до Народних зборів. СЗБ–1 мав бути багаточисельною організацією, однак до його складу повинні були входити ретельно підібрані кадри. Юзеф Відавський попереджав Казімєжа Язвінського, що Рівненський округ не повинен складатися більше, ніж із 80 активних підпільників польської національності. До лав СЗБ–1 не брали жінок і учнів. Також категорично заборонялося встановлювати контакти з таборами військовополонених, розташованими на Рівненщині. Таке рішення аргументувалося тим, що серед полонених було багато озлоблених і незадоволених своїм становищем осіб, здатних спровокувати повстання, яке могло призвести до небажаних жертв і, врешті, провалу організації. Проте, даючи такі вказівки, представники львівського керівного центру цікавилися настроями військовополонених у рівненському табірному пункті, його розташуванням і матеріальним забезпеченням. На момент ліквідації СЗБ–1 енкаведистами навесні 1940 р. члени організації з різних причин відмовилися від ідеї збройного повстання проти СРСР, вважаючи такий план завчасно приреченим на невдачу.


Найбільші підпільні польські організації, що діяли на території Рівненської області (СЗБ–1 і СЗБ–2), мали приблизно однакову структуру та ідентичну мету конспіративної діяльності – підготовку до збройного повстання проти радянської влади, відновлення суверенітету та незалежності своєї держави. Зауважимо, що еміграційний польський уряд, далекий від реалій існування конспіративних формувань в умовах тоталітарного режиму, ставив завдання, реалізація яких була малоймовірною з огляду на низку причин: відсутність консолідації в середовищі польських патріотичних сил, непоодиноке дилетантство замість професіоналізму при налагодженні руху опору, відсутність досвіду здійснення підпільної діяльності в умовах всюдисущого контролю з боку карально-репресивних органів та інше. З огляду на такий стан речей більшість окреслених напрямків діяльності, зокрема збір інформації шпигунського характеру, налагодження мережі радіостанцій тощо, так і залишилися нереалізованими.


Квітень 1940 р. ознаменувався масовими арештами учасників польського підпілля у всіх західних областях УРСР. Тоді ж було викрито окружний центр СЗБ у Львові, енкаведистам стало відомо, що його очолює колишній директор Львівського кадетського корпусу, полковник Жебровський. Не оминув ув’язнення і Юзеф Відавський – підпоручик польської армії, організатор повстанського центру в Рівному.


Підпільники, котрі уникли радянських казематів, робили відчайдушні спроби відновити рух опору. Увесь трагізм ситуації, що склалася у другій половині 1940 р. для польського підпілля, полягав у тому, що його дії перебували під пильним контролем НКВС. Агенти останнього зуміли не лише проникнути в лави СЗБ, а й зайняти там ключові посади, отримавши таким чином доступ до ядра організації. Усі добуті ними відомості ретельно перевірялися на місцях, що дало змогу органам на початку грудня 1940 р. говорити про викриття нової лінії «контрреволюційної польської організації СЗБ». Проаналізувавши характер і напрямки її роботи на радянській території, Іван Сєров у звіті на ім’я Лаврентія Берії допускав можливість того, що «польська лінія СЗБ» є філією гестапо, перевербованою з метою воєнно-розвідувальної діяльності на території західних областей УРСР. Відтепер перед органами НКВС стояло завдання шляхом агентурних комбінацій побудувати роботу союзу так, щоб повністю контролювати його діяльність.

 

Тетяна САМСОНЮК
На фото: текст присяги членів СЗБ–1, вилучений у Єжи Крюгера під час арешту

 

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Конкурси, фестивалі, заходи

 

gaude2017

 

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1