Статті

16 жовтня ми опублікували першу частину свідчень генерала Міхала Токажевського-Карашевича, засновника таких підпільних організацій, як Служба перемозі Польщі та Союз збройної боротьби, написаних ним під час слідства на Луб’янці в Москві у січні 1941 р. Пропонуємо Вашій увазі другу, завершальну, частину документа. Польський текст подаємо без змін.

II. У тій же площині, що і в першій частині вступу.

До діяльності в СПП (потім СЗБ) залучено Польську соціалістичну партію, Польську селянську партію, (…) ендеків, а завдяки Янушу Радзівіллу було забезпечено і співпрацю з боку консерватистів. Практично (…) поза невеликими самостійними місцевими групками, які тоді ще нікому не підпорядковувалися, окрім правого крила Народово-радикального табору (пол. ONR, – ред.) та різних організаційних експериментів довоєнного ONR, безпосередньо або опосередковано СПП контролювала всю діяльність військових організацій на окупованих німцями територіях, як у протектораті, так і на приєднаних до Німеччини територіях. Звісно, поза контролем були ще й різні ініціативи пронімецького скерування, організовані Студніцьким, а почасти й Ронікером, проте вони не мали жодного військового характеру, а з того, що я про них знав, їм не надавали жодного значення.

III. Стан самої організації на кінець січня я оцінив наступним чином:
Кількісно: округ Люблінець – 3000, Краків – 2500, Сілезія – 1000, Кельце – 2000, Варшава-місто – 3–4000, Варшава-воєводство – 1500, Лодзь – 3000, Познань і Помор’я – 1000–1500, із них – близько 25 % військового елементу, здатного до швидкої мобілізації (до 24 год.); решта – перший резерв, який можна привести в дію впродовж 48 год., з тим, що він може частково долучити до себе другий резерв і дозволить організувати ополчення, яке ми лише з кінця січня почали створювати і кількість якого я окреслити не в змозі.

Усе це було кероване досить непогано, можна було розраховувати щонайменше на 65-відсоткову явку, задовільну ідеологічну свідомість і вишкіл.

Теоретичні зведення ситуації з озброєнням гарантували покриття всіх потреб для цього контингенту (кадровики й перший резерв) та демонстрували, що запаси ручної зброї та боєприпасів до неї, а також вибухових матеріалів на контингент утричі більші (…).Практично в руках було все потрібне для цих 25 % кадрів, щодо решти в низці випадків я мав ніби перевірені дані, але їх навіть на 50 % не можна було перевірити із цілковитою впевненістю, особливо щодо часу розконсервування і стану збереження.

Робота, як над цим, так і над планом повільного переміщення складів, щоб вони відповідали територіальній дислокації, проводилася впродовж січня й лютого 1940 р.

Слабенько виглядала в рамках цього ситуація з ручною короткоствольною зброєю (пістолети), нею можна було забезпечити заледве половину штурмових груп, і то не всюди.

Правдоподібно, що, крім цих запасів, станом на листопад 1939 р. існували й інші, про які ми мали непідтверджені рапорти, проте з усього того, як я вважаю, невеликий відсоток міг виявитися правдою.

У цьому всьому не враховувалася зброя, яка була на руках в інших організацій із-поза СПП і в окремих людей, із чого я не можу визначити навіть приблизної кількості. Із матеріального забезпечення дуже погано виглядала ситуація з радіообладнанням та автомобілями. Щодо першого, то ми мали дві станції у Варшаві й одну в Кракові (короткохвильову), а також складові частини ще на дві станції. Робилися спроби здобути в різних любителів більше таких частин, але які це дало результати, я не знаю.

З автомобілів ми мали на руках тільки дві машини у Варшаві, а у зведеннях була, дійсно, досить велика кількість автомобілів (але достовірно визначити її було неможливо), якими володіли органи місцевого самоврядування та приватні особи. Ці автомобілі практично в будь-який момент можна було задіяти, проте в нас не було запасів бензину та (до лютого 1940 р.) ми не встигли впорядкувати ситуації з ремонтними майстернями, запчастинами і т. д.

Щодо фінансів, то ми мали фінансове забезпечення на період до травня і навіть червня 1940 р. включно, а також запас із бюджетних заощаджень із січня 1940 р., якого вистачило би на 2–3 місяці роботи за таких самих передумов, як у січні.

Інші матеріальні питання, такі, як продукти (із запасами), житло, кінні та механічні безприводні транспортні засоби і т. д., проблем не створювали.

IV. Наприкінці листопада 1939 р. я почав розробляти мобільний та операційний плани. Оскільки ми не мали жодних даних від уряду ані про плани союзників, ані про те, які вимоги він ставить до нас, на період (…) я розробляв їх, беручи до уваги три можливі варіанти розвитку подій: a) якщо Німеччина веде інтенсивні бойові дії на заході або має внутрішні труднощі, наша мета – стягнути сили в район протекторату та територій, приєднаних до Німеччини; b) якщо розпочинається російсько-німецька війна, наша мета – диверсії в тилу німецької армії; c) якщо союзники розпочинають дії з румунської бази, Росія співпрацює з Німеччиною або Німеччина сама на своєму лівому крилі через Угорщину протистоїть цьому, наша мета така сама, як у пункті b.

Ці розробки станом на середину лютого 1940 р. були на етапі вивчення. Вони мали бути готовими на кінець березня 1940 р. Перед моїм від’їздом я видав лише вступ до мобілізаційного плану, де містилися вказівки щодо підготовки кадрів і першого резерву, та начерки щодо другого резерву і посполитого рушення, а з операційного плану я, задля готовності на випадок тривоги, розробив і видав тільки те, що стосувалося питань зв’язку.

V. Із територіями, зайнятими Росією, я намагався встановити зв’язок, зокрема з Вільнюсом і Львовом. Двічі ми висилали кур’єрок, вони доставили мені дуже скромні дані, які свідчили про те, що у Вільнюсі є кілька організацій, які, радше, витрачають енергію на взаємні тертя, у пролитовському напрямку там намагається діяти А. Пристор; що створюється база уряду генерала Сікорського в Каунасі, причому позиція громадськості описана як дуже коректна, а ставлення литовської влади як відносне. У Львові натомість діяв генерал Борута (…) в напрямку організації еміграції кадрових і резервних офіцерів до Угорщини і Румунії, і сам він у грудні теж перейшов кордон. Окрім цього, ми з’ясували, що там є три організації: полковника Жебровського, полковника Соколовського і майора Добровольського, остання з них – це рештки того, що залишилося після виїзду генерала Б. С. (Борути-Спєховича, – ред.). Встановлено, що стан цих організацій в ідеологічному аспекті взагалі невизначений, конспіративна робота ведеться дуже погано, вплив їх на громадськість абсолютно незрозумілий. Також з’ясовано, що росіяни після початкового дуже толерантного ставлення до поляків із листопада почали масові арешти й вивезення (переселення) вглиб Росії, натомість у позиції самої громадськості не вбачалося якоїсь приреченості, окрім природних реакцій проти вересня 1939 р., колишнього уряду та колишнього верховного вождя (Пілсудського, – ред.).

Не пам’ятаю псевдоніма офіцера, якого, здається, у грудні послали до Львова, щоб він уточнив дійсний стан речей і встановив зв’язок iз місцевими організаціями. Ми мали від нього тільки один рапорт (у січні) про те, що ці організації знаходяться в безпосередньому контакті з урядом генерала Сікорського через Румунію. Також у січні ми скеровували по одному офіцеру до Білостока і на Волинь, щоб вони з’ясували, як там виглядає ситуація, проте рапорти від них до часу мого виїзду з Варшави не надійшли.

VI. Зі сторони Німеччини, (…) поза тим, що вони встановили моє прізвище (мої численні конференції на початку роботи, необхідність використовувати власне прізвище в переговорах із фракціями, організаціями та впливовими людьми, факт, що я не був у полоні, хоч і перебував у Варшаві до останньої хвилини облоги, і т. д.), ми, однак, не зауважили, щоб вони мали якусь надійну інформацію про нас. До часу мого виїзду не було жодного випадку арештів, пов’язаних із приналежністю до організації, а ті, які були (наприклад, три розстріли у Лодзі), були викликані тим, що при них була знайдена зброя під час обшуку в помешканні. Наша контррозвідка на основі низки важливих даних, частково мною перевірених, дійшла висновку, що, підозрюючи про наше існування, адже це само собою зрозуміло, вони про СПП нічого або відносно дуже мало конкретного знали. Цю мою думку підтверджували розмови наших розвідниць із офіцерами гестапо і шуцполіції, контрспостереження за нашими пересуваннями, житлом, зборами і т. д., абсолютна відсутність арештів, поза тими, причини яких не були пов’язані з організацією. Ми натомість одне за одним здобували: a) інформацію про стан і дислокацію військових частин німецької поліції та робітничих підрозділів, завдяки чому в січні ми мали відносно точну, двічі перевірену картину; b) відомості про стан  розбудови протиросійських укріплень; c) низку дуже важливих даних про постачальницькі залізничні перевезення з Росії через протекторат та території, приєднані до Німеччини; d) багатий матеріал про німецькі експлуатаційні плани щодо нашого регіону на весну 1940 р.; e) відносно добрі дешифрувальні можливості польської розвідки (…). Але майже зовсім не вдалося нам розкрити німецьку мережу зв’язку, дізнатися про її стан та про те, що було в потягах, на складах і т. д., знешкодження котрих на випадок активних дій було б найважливішим.

VII. У грудні (наприкінці) ми отримали (після 4–5 наших рапортів додалися ще кілька) першого, а на початку січня другого кур’єра від уряду в Парижі (Анже). Перший приїхав, як стверджував, з інформативною метою, другий привіз накази, які не стосувалися нічого того, що потрібне було для нашої діяльності. Описали нам тільки систему й організаційні принципи, котрі, на мою думку, були незручними, в будь-якому випадку, гіршими від наших, уже перевірених, а також наказали провести єдину персональну заміну, тобто поставити на чолі організації на території німецької окупації мого заступника, а мене призначити до Львова (Львівське, Станіславське, Тернопільське та Волинське воєводства). Одне із завдань кур’єр повідомив мені на словах: мене зобов’язали об’єднати в одне ціле організаційну роботу на тій території та зробити все можливе для уникнення репресій із боку влади. До моменту отримання наступних наказів цей процес повинен був розвиватися в напрямку об’єднання невеликої кількості (до 500) перевірених людей та опіки над рештою. Потрібно було також стримати їх від кроків, спрямованих проти влади та перетину кордону з Румунією чи Угорщиною (за винятком офіцерів, а також військових льотчиків та танкістів), опікуватися родинами військових, інвалідами і (…) вересневої кампанії. Окрім цього, кур’єр (молодий поручник, прізвища якого не знаю) повідомив мені усно від себе, що причиною цього були скарги ендеків і правого крила Польської селянської партії щодо моїх лівих поглядів та того, що я не беззаперечно підпорядковуюся уряду.

Не бажаючи, щоб до часу з’ясування позиції Росії я був змушений робити на тій території щось, що могло би кинути виклик Росії, та не вважаючи (…) рішення слушним, через другого кур’єра я попросив, щоб мене залишили у Варшаві або, можливо, викликали до Франції, а через третього кур’єра, який прибув одразу після другого (наскільки пам’ятаю, (…) з якимось другим офіцером), я повідомив, що якщо не отримаю (здається, до 6 чи 11 лютого 1940 р). відповіді по радіозв’язку чи іншим способом, то виїду до Франції.

Попри те, що потім був ще четвертий і п’ятий кур’єри (…) і був радіозв’язок, відповіді я так і не отримав, тому, передавши роботу своєму заступникові, близько 20 лютого я виїхав в сторону російського кордону, щоб перейти його, а звідти, залежно від ситуації, податися в Угорщину чи Румунію.

Я переходив біля Мушини (Ярославський повіт, вночі з 6 на 7 березня), і біля самого кордону мене арештували.

Дописки 

(До 3 сторінки) (…) однак щодо польської справи та Росії, з огляду на виховні та практичні моменти, я зазначав: якби досягнення єдності виявилося неможливим, з огляду на престиж та на те, що був би відсутній будь-який вихід, потрібно закликати до боротьби за нашу незалежність або й, можливо, разом боротися  за це з нею. Цю боротьбу я розумів не лише як проблему кордонів на сході до вересня 1939 р., бо це ані для нас, ані для Росії не було найважливішим і завжди можна було знайти вихід, який задовольняв би обидві сторони (на моє переконання), але як життєво важливу справу на випадок, якби позиція Росії передбачала можливість нашого самостійного державного існування або я уявляв це існування в умовах, які з нашого погляду практично унеможливили би його.

(До 12 сторінки) Пояснюю, що першим резервом ми називали ті організаційні підрозділи, котрі не були потрібні до початку дій перед загальним виступом, проте складалися з тих членів організації, які склали присягу та були повноцінними діячами. Другий резерв – бойові підрозділи організацій, підпорядкованих СПП, які, проте, з огляду на конспірацію, не були у складі СПП і не присягали їй. Посполите рушення – це, згідно з нашими мобілізаційними розробками, всі інші структури, а також суспільство, що дозволило б охопити нашими кадрами всі регіони, зважаючи на територіальний поділ.

Написав за три підходи 23 січня 1941 р.

Міхал Токажевський

P. S.: Документ опрацювала Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

СТАНІСЛАВ БОНК: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ КЕНДЗЕРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД БІДАКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ КОВАЛЬСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛОНГІН БОХАНЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ЛУКАРЖЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН РОГОВСЬКИЙ

ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕПАН ГУРНЯК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ЗАГРОДНИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІКЕНТІЙ ДЗЕРЖБІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ВОЙНАРОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІЗАБЕЛА ПЕЧКІС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГАЛИНА ПЕЧКІС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ЗАГУРСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВОЛОДИМИР АНДРУШКО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ СИДОРОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ КАНІКУЛА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІЛЬГЕЛЬМ ЮРАГО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ. ЧАСТИНА 2

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1