Статті

Генерала Міхала Токажевського-Карашевича, засновника таких підпільних організацій, як Служба перемозі Польщі та Союз збройної боротьби, 7 березня 1940 р. арештував НКВС.

Під час слідства на Луб’янці в Москві у січні 1941 р. він власноруч написав свідчення, які зараз зберігаються у Львові. Пропонуємо їх увазі наших Читачів. Польський текст подаємо без змін.

***

Коли генерал Руммель розпочав переговори про здачу Варшави, я запропонував йому, що залишуся і спробую організувати сили та базу для: a) підтримання морального духу народу; b) об’єднання його навколо ідеї відновлення територіальної незалежності та таких географічних засобів, які би вберегли нас у майбутньому від повторення тогочасної дійсності; c) ведення активної боротьби з німцями і прищеплення під час неї народним масам того, чого нам так не вистачало під час Вересневої кампанії, тобто самостійності в діяльності навіть найменших груп, колективної співпраці та незламної дисципліни у роботі та житті. Отримавши на це згоду та повноваження діяти від імені головнокомандувача та уряду, а, окрім цього, кошти, після коротких переговорів (півтора дня) я зібрав, а точніше вибрав для діяльності кільканадцять військових і політиків, обговорив із ними основну нашу позицію, забезпечив їм можливості для підпільної діяльності й лише тоді, коли пройшла перша хвиля арештів і репресій, приблизно через 14–21 днів, ми взялися до роботи.

Цю нашу основну позицію я собі уявляв і визначав таким чином: у нас є право та обов’язок бути вільним народом і мати незалежну, сильну державу. Як історія, так і сучасність навчають нас, що цьому з різних позицій і в різних формах перешкоджають Росія та Німеччина, при цьому перша з них керується ідеологічною тенденцією, використовуючи щодо Польщі політично-націоналістичні настрої України та Білорусі, а друга, окрім всесвітніх і великодержавницьких тенденцій, також життєвою необхідністю мати житницю та ринок збуту – гітлерівський «Lebensraum» (життєвий простір на Сході, – ред.). Якщо йдеться про Росію, хоча в історії не було прикладів, щоб вона колись займала щодо Польщі приязну позицію, я вважав, що задля власних інтересів на заході, принаймні з огляду на українську справу, можна розраховувати на тимчасове, а, можливо, і довготривале порозуміння, однак завжди потрібно покладатися на самостійність власних моральних і фізичних сил щодо Німеччини (…) і в подальшому прийняти лише одну відповідь із нашого боку, достеменно таку саму. Я не вважаю, що Польща взагалі повинна розпочинати, особливо в цій ситуації, боротьбу з обома сусідніми колосами. Тож у нашій позиції повинне знайти своє вираження прагнення до створення умов співпраці з Росією проти Німеччини. Останнє вважаю слушним не тільки з опортуністичних причин, але й принципових, тому що (…) Польща мусить, чим раніше, тим краще, піти в напрямку реорганізації суспільства на засадах справедливості, боротьби з капіталізмом і будь-якою експлуатацією, гармонізації державних та індивідуальних цінностей життя. Так, щоб кожен мав у житті однаковий старт, а людина могла пробиватися тільки власною значимістю та працею, не експлуатуючи інших, що, як я розумію, можна назвати основою комуністичної ідеології та, зрештою, є наслідком мого розуміння (…) історичного розвитку стосунків між народами на майбутнє. Звідси висновок: безумовна боротьба з Німеччиною, нехай би вона й тривала десятиліттями, але до переможного кінця, пошук шляхів і можливостей нехай і доцільно нейтрального, а ще краще приязного співжиття з Росією, гарантованої дружньої співпраці задля перемоги над Німеччиною.

У вересні 1939 р. я сподівався, що можна ще взяти до уваги, якби співпраця з Росією не вдалася, пошук шляхів польсько-українського порозуміння проти Німеччини. З того, що до березня 1940 р. я сам бачив і що дійшло (…) у в’язниці, можна зробити висновок, що на цей шлях не можна розраховувати.

Я не обговорюю тут проблему польської справи та співпраці з іншими державами, а також міжнародних питань, оскільки розвивав її на засадах безумовної моральної та фізичної самостійності Польщі, щирості та порядності в прийнятті та реалізації взаємних зобов’язань у боротьбі проти Німеччини. Оцінка позиції, яку ми повинні зайняти, можлива лише під цим кутом.

Це були передумови для зовнішньої політики. У внутрішній я теж намагався за допомогою практичної діяльності, теоретичних розмірковувань щодо політичної ситуації та виховного впливу діяти в напрямку: a) виразного окреслення бачення майбутньої Польщі, яка би ґрунтувалася на соціалістичних принципах організації цілого колективного та індивідуального життя, причому ціною співпраці з польськими правими силами я шукав і знаходив форми, які уможливлювали би це; b) боротьби з дефетизмом і пошуків у майбутньому нашого державного (…) того позитивного чи негативного, що потрібно було би використати; c) боротьби з негативними рисами нашого національного характеру і культивування позитивних, особливо таких, як колективізм, дисципліна, ідейність та безкорисливість у служінні Польщі, сильне та розсудливе зацікавлення справою польської молоді і т. д. Їх необхідно було реалізувати в період боротьби з Німеччиною, як і становлення нової Польщі. Ці принципи я сформулював між 29 вересня та 10 жовтня у відповідних організаційних документах (декларація (…), статут, інструкція), і на цій підставі впродовж решти днів жовтня і в листопаді 1) я організував головнокомандування Служби перемозі Польщі (СПП, а пізніше Союз збройної боротьби (СЗБ), – ред.) у складі 5 підрозділів, серед яких перший був організаційно-особовим, другий – політичним, третій – розвідувально-бойовим, четвертий – матеріальним і транспортним, п’ятий – зв’язку та безпеки; 2) створив посаду Головного комісара (він став моїм другим заступником, оскільки першим був керівник штабу, а органом його діяльності був згаданий вище другий відділ Головного штабу, що гарантувало мені перевагу військового чинника) та Головну раду; 3) відкрив два воєводські [командування] у Любліні, Кракові, Кельцах і Варшаві; 4) (…) заснував два воєводські підрозділи командування у Лодзі та Катовіцах, а також зробив початкові кроки для організації двох воєводських підрозділів у Познані на території Познанського та Поморського воєводств; 5) спробував налагодити контакти зі Львовом і Вільнюсом, які в той час, якщо не враховувати низку малозначимих і малодостовірних відомостей, не дали мені жодної картини про справжній стан справ на цих територіях; 6) створив центральну та воєводські розвідки й організував при Головному командуванні i (…) штурмових відділах добірних, професійних і принаймні добре вишколених військовиків; 7) провів низку розмов і переговорів для об’єднання окремих військових організацій і молодіжних груп, при цьому керуючись принципом: a) залучення до організації тільки добірного й надійного, назвімо його так, кадрового елементу; b) створення для інших таких умов, щоби можна було впливати на їхні починання і забезпечити собі підкріплення, якщо виникне така потреба; c) розпускати всі ті організації, які, як передбачалося, не будуть міцною ланкою, особливо в конспіративній діяльності, які могли би через свою невдалу діяльність призвести до непотрібних втрат, ослаблюючи в суспільстві віру в доцільність організації боротьби з Німеччиною; 8) провів низку робіт для політичного об’єднання різних фракцій та організацій, як суспільних, так і самоврядних, на спільній ідеологічній платформі СПП і організував ідеологічну пропаганду серед громадськості; 9) зрештою спробував зв’язатися з урядом в Анже і його представництвами в Бухаресті, Будапешті та Каунасі.

Грудень і січень використано: 10) для розбудови організаційної мережі, включно зі взводами й ротами; 11) поглиблення робіт, згаданих у пунктах 1–9.

У січні 1940 р. вимальовувалась така ситуація:
I. У суспільстві значною мірою вдалося опанувати дефетизм і сором за бездіяльність. Лише у вересні 1939 р. знайшли достатній відгук та розуміння принцип підготовки до боротьби з Німеччиною, який безпосередньо чи опосередковано поширювала СПП (це робилося так, аби уникнути передчасного розкриття), та кадрова робота, яка розширювалася в міру готовності прийняти в організацію більшу кількість громадян. Крім того, на ґрунті ідейного об’єднання ми зіштовхнулися з труднощами у ставленні як до уряду генерала Сікорського, так і до суспільного іміджу СПП. Стосовно першого СПП зайняла позицію підпорядкування цьому урядові у (…) спільності дій із тим застереженням, що він після здобуття незалежності передасть усю владу Сеймові, скликаному на широких демократичних засадах, і що Сейм осудить винуватців вересневих подій 1939 р. і встановить форми та умови державного життя. Зрештою, до того часу, тобто до скликання Сейму, цей уряд не повинен приймати жодного рішення щодо кордонів Польщі, жодного рішення, що диктує Польщі будь-що, та будь-якого довгострокового зобов’язання без порозуміння з політичним представництвом СПП, хіба що це буде можливо (…) у якійсь іншій формі.

Це викликало спротив лівих сил, які взагалі заперечували право цього уряду репрезентувати  народ, і правих сил, які підпорядкувалися йому беззастережно. Після вдалого вирішення цієї справи згідно з лінією вказівок СПП, виданих нашою Головною радою та повідомлених організаціям на конференціях (кінець грудня, січень), це питання втратило серед громадськості свою актуальність, особливо після того, як уряд у заяві (наскільки я пригадую, виданій наприкінці грудня) став на позиції висунутих СПП вимог.

СПП чітко, наскільки це було можливо, у короткій ідейній декларації, а ще чіткіше в усних заявах, окреслила свій суто демократичний і суспільно лівий характер. Спротив правих сил призвів хоч і до короткого, але дуже небезпечного для тогочасної ситуації в країні, їх виходу з діяльності й низки внутрішніх відцентрових організаційних намагань усередині країни та ініціатив на полі діяльності уряду за кордоном, які руйнували таку необхідну на той час єдність, даючи, між іншим, уряду можливість не рахуватися з порізненою громадською думкою. Щоб запобігти цьому, я керувався принципом, що окремі угрупування та організації зберігатимуть повну свободу у формуванні думки та позиції суспільства після здобуття незалежності, а до цього періоду вони у своїй діяльності повинні припинити все те, що створювало б непоборні труднощі в підготовці та веденні самої боротьби за незалежність. Це було прийняте, і вже в лютому 1940 р. у свідомій громадській думці простежувалось заспокоєння настроїв, пов’язаних із цими питаннями. Серед проблем, які турбували громадськість: a) (…) [діяльність?] на стримування від надмірно лояльного послуху окупаційним військам у справах реєстрації військовиків, забезпеченні харчуванням і т. д.; b) призупинено міграцію молоді за кордон, допомагаючи лише переселятися з приєднаних територій до протекторату; c) організовано опіку над військовими у лікарнях, поселення безпритульних інвалідів, а також «витягування» з лікарень молодших офіцерів і рядових задля збереження кадрів, що пізніше дасть змогу розбудувати з останніх широку мережу; d) проведено результативну боротьбу зі спробами спонтанної допомоги суспільства окупантам, включно з товариськими стосунками; e) заохочено і певною мірою підтримано здобування середньої освіти в підпіллі; f) здійснено низку спроб виховного впливу, особливо на молодь, і загалом формування громадської думки та пропаганди; g) здійснено успішні спроби ввести, провівши попередній інструктаж, потрібних людей у ті органи самоврядування, які за характером своєї діяльності мають співпрацювати з німцями або можуть зробити внесок у саботажну чи менш диверсійну, принаймні розвідувальну, діяльність, з одного боку, а з другого, можуть допомогти організувати соціальну опіку, зокрема на напрямках, важливих для організації. (Початок. Продовження читайте тут).

Написав за три підходи 23 січня 1941 р.
М. Токажевський

P. S.: Документ опрацювала Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України.

1
2
3

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

СТАНІСЛАВ БОНК: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ КЕНДЗЕРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД БІДАКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ КОВАЛЬСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛОНГІН БОХАНЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ЛУКАРЖЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН РОГОВСЬКИЙ

ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕПАН ГУРНЯК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ЗАГРОДНИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІКЕНТІЙ ДЗЕРЖБІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ВОЙНАРОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІЗАБЕЛА ПЕЧКІС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГАЛИНА ПЕЧКІС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ЗАГУРСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВОЛОДИМИР АНДРУШКО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ СИДОРОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ КАНІКУЛА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІЛЬГЕЛЬМ ЮРАГО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ. ЧАСТИНА 2

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1