Статті

KranzУ попередніх номерах «Волинського монітора» ми знайомили читачів із долями поляків та українців, що зазнали репресій від перших совєтів. Отець Болеслав Кранц, про якого йдеться в цьому нарисі, разом зі своєю паствою пережив німецьку окупацію й до радянських казематів потрапив уже після Другої світової війни.

 

Народився отець Болеслав Кранц 1910 р. у селі Красне (у міжвоєнний період Краківське воєводство, нині Підкарпатське) в родині поштового працівника Яна Кранца. 1928 р. Болеслав закінчив Краківську гімназію. Саме тоді, вивчаючи схоластичну філософію, юнак вирішив присвятити своє життя служінню Богу. Вже 1927 р., у сімнадцятирічному віці, він подав заяву в монастир капуцинів і того ж року прийняв постриг у монахи та обрав друге ім’я – Ремігіуш. 1929 р. молодий монах-капуцин вступив на теологічний факультет Ягеллонського університету. Після завершення навчання він був ксьондзом у Розвадові, Дрогобичі (тепер Львівська область) та Львові. 1939 р. його перевели до Острога, спочатку в монастир, а згодом призначили настоятелем місцевого костелу. Тоді острозький костел підпорядковувався Луцькій дієцезії, якою керував єпископ Адольф Шельонжек.

 

Під час німецької окупації 1941–1944 рр. Болеслав Кранц перебував в Острозі разом зі своєю віросповідною громадою.

 

Зауважимо, що матір Болеслава, Анелю, та сестру Софію розстріляли нацисти, його молодша сестра Хелена потрапила до концентраційного табору, а брат Станіслав загинув на фронті під час німецько-польської війни 1939 р.

 

У серпні 1944 р. Болеслав Кранц намагався побачитися зі своєю сім’єю. Проте на той час Красне залишалося під владою нацистів. Священику вдалося дістатися лише до Любліна, де він зустрівся з Анджеєм Вітосом, керівником відділу земельної реформи при Польському комітеті національного визволення. Вони познайомилися ще в 1937 р., коли Анджей Вітос був війтом, а Кранц – ксьондзом на Львівщині. Саме Вітос допоміг отцю Кранцу взяти квиток на пасажирський літак до Львова, а вже звідти він повернувся до Острога.

 

Варто відзначити, що священик мав беззаперечний авторитет серед польського населення Острога як під час німецької окупації, так і після встановлення радянської влади. Він взяв під свою опіку місцевих дітей, котрі навчалися в польській школі № 2, постійно тримав під контролем навчальний процес і турбувався тим, аби учні щонеділі відвідували костел, росли справжніми католиками та патріотами своєї держави. 11 листопада 1944 р. Болеслав Кранц дав учням транспарант із написом «Хай живе вільна Польща», польський герб і прапор, щоб ті ними прикрасили свою школу на День Незалежності Польщі. 8 грудня того ж року в костелі організували освячення польського прапора, врученого учням польської школи, а 24 грудня, за пожертви, зібрані ксьондзом у розмірі 800 рублів, відбувся святковий вечір на честь Різдва Христового серед учнів шостого класу. За словами завуча польської школи Евеліни Боянович, отець Кранц заборонив учням влаштовувати новорічне свято 31 грудня 1944 р. У настановах польській молоді настоятель костелу сміливо заявляв, що Польща відроджується і їм не варто ходити на комсомольські зібрання, а краще створити своє товариство.

 

До радянських казематів ксьондз потрапив 13 січня 1945 р. Із опису майна, який склали під час арешту, можна зробити висновок, що священик вів досить аскетичний спосіб життя. З меблів мав ліжко, диван, стіл, три стільці та настінний годинник. Не було в нього і багатого гардеробу. В описі майна згадується лише одне осіннє пальто.

 

Підстав для арешту настоятеля костелу було чимало, зокрема, це так звана антирадянська агітація. Болеслав Кранц був противником Люблінської угоди, підписаної 9 вересня 1944 р. між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення. У документі йшлося про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території УРСР. Документ окреслював і термін здійснення переселення: з 15 жовтня 1944 р. до 1 лютого 1945 р. Проте українці не хотіли їхати в «радянський рай», а поляки не бажали залишати Україну, вони ще мали надію, що Польщі повернуть території, окуповані радянською владою у вересні 1939 р.

 

Більшість поляків Острога з радістю сприйняли звістку про підписання Люблінської угоди. Із цього приводу партійні функціонери організували в місті мітинг, на якому прихильники комуністичних ідей привселюдно критикували дії отця Кранца за його втручання у виховний процес та агітацію проти виїзду місцевих поляків до Польщі. Як не дивно, але прихожани костелу також аплодисментами вітали оратора, котрий сміливо звинувачував «служителя релігійного культу». Цей факт обурив отця Кранца, оскільки чимало парафіян острозького костелу зверталися до нього за порадою щодо виїзду. Він, зважаючи на те, що більшість поляків були незаможними й не мали відповідного зимового вбрання для усіх членів родини, радив їм дочекатися весни. Тим паче, що з угодою поляки мали право вільно вибирати – їхати чи залишитися.

 

Оскільки за угодою термін переселення закінчувався 1 лютого 1945 р., отець Кранц ініціював збір підписів за його продовження до 1 квітня того ж року. Такі ініціативи настоятеля костелу органи НКВС розцінили, як відхилення від професійних обов’язків і втручання в державну політику.

 

27 січня 1945 р. Болеславу Кранцу висунули звинувачення за ст. 54–1 п. «а» та 54–10 ч. ІІ. Окрім іншого, йому інкримінували допомогу німцям у встановленні окупаційного режиму. Останнє звинувачення було зумовлене отриманою під час слідства інформацією про те, що батько Болеслава Кранца за національністю був німцем. Але цей факт в’язень категорично заперечував. Таке припущення слідчого обґрунтовувалося тим, що в січні 1944 р. ксьондз організував самооборону, яка мала захистити місцевих поляків від розправи з боку українських націоналістів. До самооборони зголосилися вступити жителі Острога Ян Завяса, Корицький, Свєнтицький (імена невідомі), Станіслав Кубицький, Ян Замирський, Георгій Лясоцький та інші. У лютому-березні 1944 р. усіх вказаних осіб Острозький райвоєнкомат мобілізував до Червоної армії. За інформацією, що надійшла до слідчого, саме німці забезпечили учасників самооборони зброєю. Проте ксьондз спростував це припущення. Дійсно, місцеві поляки володіли 18 гвинтівками, які виміняли в німців та угорців на продукти харчування. Самооборона тривала близько 10 днів, після чого зброю здали командуванню Червоної армії, формування якої увійшли до Острога.

 

Врешті, після завершення слідства ксьондза звинуватили за ст. 54–10 ч. ІІ КК УРСР у тому, що він «із перших днів звільнення Острога від німецько-фашистських загарбників як особа, вороже налаштована до радянської влади, проводив антирадянську агітацію, ігнорував накази командування Червоної армії, закликав населення не виходити рити окопи. Систематично проводив ворожу агітацію, спрямовану на зірвання Люблінської угоди… Втручався у справи радянської школи, виховував шкільну молодь в антирадянському дусі…»

 

29 червня 1945 р. відбулося судове засідання Військового трибуналу військ НКВС Рівненської області під головуванням майора юстиції Гніденка. За вироком останнього Болеслава Ремігіуша Кранца засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна та на п’ять років обмеження у громадянських правах.

 

Заключенням Прокуратури Рівненської області від 9 лютого 1993 р. на засудженого поширюється дія ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Його подальша доля залишається нам невідомою.

 

Арешт настоятеля острозького костелу, отця Болеслава Ремігіуша Кранца став актом залякування місцевих поляків, яким дали зрозуміти, що їхнє місце – за Бугом. Окрім того, місцева влада позбулася потужного конкурента, який мав беззаперечний вплив на польське населення міста, гуртуючи його довкола релігійних і національних ідей. Арешт душпастиря став початком занепаду римо-католицької святині Острога. В тому ж 1945 р. костел перестав функціонувати як культова споруда і був переобладнаний під зерносховище. Тоді ж прихожани втратили й одну з найцінніших реліквій костелу – мармурову скульптуру авторства Томаша-Оскара Сосновського «Христос у гробі», яку радянська влада передала до Острозького музею.

 

Тетяна САМСОНЮК

 

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

ВИРВАНИЙ ІЗ ЛАП БІЛЬШОВИЗМУ 

НАВІТЬ У ТАБОРАХ «ШПИГУВАВ» ДЛЯ ПОЛЬЩІ 

ПІД НАГЛЯДОМ

ПАСТИР ПОДІЛЛЯ ТА ВОЛИНІ

У ДАЛЕКІЙ КАРАГАНДІ

ОТЕЦЬ АНТОНІЙ ХОМІЦЬКИЙ: ПАТРІАРХ ПОДІЛЛЯ

ОТЕЦЬ БРОНІСЛАВ ДЖЕПЕЦЬКИЙ: НЕБЕЗПЕЧНИЙ НАВІТЬ НА ЗАСЛАННІ

САМЕ СЮДИ ПОКЛИКАВ ЙОГО ГОСПОДЬ

НЕ ПОКИНУВ СВОЄЇ ПАСТВИ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Конкурси, фестивалі, заходи

 

gaude2017

 

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1