Статті

Після проголошення Україною незалежності поляки відчули свободу, могли запрошувати до себе родину з Польщі, а також відвідувати її у рідному краї, радіючи позитивним змінам у політиці. У Кременці вже всюди можна було зустріти немісцевих поляків.

Усередині 1980-х рр. у Нетішині Хмельницької області, розміщеному приблизно за 100 км від Кременця, відома польська фірма «Energopol» будувала атомну електростанцію. Дирекція фірми і її працівники часто відвідували Кременець, приходили до костелу, оглядали околиці. Ми зустрічалися з ними у пані Ірени Сандецької, розповідали про свої проблеми, і вони пропонували нам свою підтримку у разі потреби. А така потреба була. Співпрацюючи з Краєзнавчим музеєм, зокрема науковцями Малгожатою Гецевич і Тамарою Сеніною, ми вирішили відродити в Кременці Музей Юліуша Словацького. Експозиція про його життя і творчість знаходилася в одному із залів Краєзнавчого музею. Натомість у будинку, де поет провів дитячі роки, на вулиці Словацького, 16, була розміщена Міська публічна бібліотека імені Юліуша Словацького. Працівники Краєзнавчого музею давно намагалися перенести туди музейну експозицію, але безрезультатно. Приміщення бібліотеки, відоме як Садиба Словацьких, було в критичному стані – напіврозвалене, понищене грибком. Ми повідомили про це дирекцію фірми «Energopol», яка згодилася провести капітальний ремонт садиби. З великими труднощами ми отримали від міської влади дозвіл на ремонт, і то лише тих бібліотечних підвалів, які повністю розвалювалися. Нам не дозволили капітально відремонтувати весь будинок, бо за тодішнім радянським законодавством той, хто проводив капітальний ремонт, міг претендувати на право власності на відремонтований будинок. А полякам не хотіли його віддавати.

Улітку 1989 р. керівництво фірми «Energopol» вислало до Кременця бригаду з п’яти осіб, яка мала з собою всі необхідні матеріали. Ми подбали про їхнє поселення і харчування. Через три тижні знищені грибком приміщення стали як нові, на радість працівників бібліотеки, які могли вже там зберігати архів і пресу. Тоді навіть не йшлося про передачу будинку для Музею Словацького, бо бібліотека мала переваги перебування в Садибі Словацьких і не погоджувалася перенести свою книгозбірню до іншого приміщення. У цій справі тривала своєрідна «громадянська війна» всі наступні 10 років.

Дирекція фірми «Energopol» і далі нам сприяла, бо, поки вона працювала в Україні, мала великі можливості: допомагала костелові, була готова відремонтувати дім пані Ірени Сандецької. Коли надійшов час наших спільних засновницьких зборів, на них запросили трьох директорів з «Energopol»: генерального директора Януша Дорошевського, технічного (виконавчого) директора Яцека Ковальського та фінансового директора Адама Перуцького. Вони висловили бажання стати «колективним членом» нашого товариства.

Ми до сьогодні безмірно їм вдячні за активну участь у закладанні основ нашої діяльності. Вони подбали про книжки та меблі для нашої недільної школи, подарунки для дітей на свята та інші речі, яких тоді ми дуже потребували. Були для нас турботливими хрещеними батьками, тож із приємністю згадуємо їх до сьогоднішнього дня. На жаль, відповідно до рішення незалежної України з 1991 р. вони були змушені залишити незакінчену будову і виїхати з Нетішина.

Повернімося до початку створення нашої спільноти. У цей період ми часто зустрічалися у пані Ірени Сандецької, обговорювали актуальні політичні події, будували плани про організацію майбутнього товариства, створили засновницький комітет у складі Ірени Сандецької, Ядвіги Гуславської та Юлії Шилаєвої (Ястшемської).

У Львові в 1988 р. було засноване Товариство польської культури львівської землі. А восени 1989 р. керівник Консульської агенції РП у Львові Влодзімеж Восковський, наш енергійний та ідейний порадник, зібрав на конференцію польські ініціативні групи, щоб вони познайомилися між собою, а також повідомив про стан заснування польських спільнот у різних населених пунктах.

На конференцію до Львова направили Ядвігу Гуславську, і вона під час свого виступу повідомила зібраних про початок створення польського товариства у Кременці. Після закінчення конференції засновницький комітет опрацював проект статуту товариства, його назву, визначив дату засновницьких зборів, поширив інформацію серед місцевих поляків, запросив керівництво фірми «Energopol» і отримав дозвіл від директора Краєзнавчого музею Володимира Бернацького використати музейний зал Юліуша Словацького для проведення зборів.

На перше засідання зібралися 40 осіб, зокрема 10 старших дітей і дирекція фірми «Energopol». Спочатку Ядвіга Гуславська зачитала проект статуту, за який проголосували учасники засідання. Узгодили назву – Товариство відродження польської культури імені Юліуша Словацького в Кременці. Під час голосування першою головою організації вибрали Ядвігу Гуславську. Заступником голови товариства призначили Ольгу Бордійчук, казначеєм – Генрика Яськевича.

Ядвіга ГУСЛАВСЬКА,
Кременець

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: ВІД ДАВНІХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: КРЕМЕНЕЦЬ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1