Статті

Kroniki KrzemienieckieУ 1939 р., після встановлення радянської влади, Кременецький ліцей перетворили в середню польську школу. Органи радянської влади особливо завзято переслідували польську інтелігенцію. Розпочалися арешти й депортації в Сибір.

 

У далекому Казахстані помер від виснаження директор ліцею Стефан Чарноцький. На початку німецько-радянської війни, в липні 1941 р., від рук фашистських злочинців під Хрестовою горою загинули Францішек Мончак, Здзіслав Опольський, Йоанна Копцінська, Хелена Паливодзянка, Яніна Понятовська

.
Після закінчення Другої світової війни в місті практично не залишилося поляків. Більшість із них або загинули у воєнному вихорі, або виїхали з Кременця.


Ті, хто залишився, зосередилися довкола костелу. Тут вони зустрічалися на недільних богослужіннях, тут могли порозмовляти про свої щоденні справи та проблеми. На багато років костел став динамічним центром життя нашого середовища, він прихистив сотні поляків, позбавлених святинь у своїх населених пунктах, навіть значно віддалених від Кременця. На недільних богослужіннях і під час свят наш костел, єдиний серед 167 храмів Луцької дієцезії, який за совєтів не припинив діяльності, не міг вмістити прибулих. На території костелу розмовляли польською. Наші священики були не лише духовними, а й суспільними лідерами. Із 1946 р., коли останній настоятель Антоній Вижиковський із частиною парафії виїхав до Монкошиць під Вроцлавом, протягом 10 років парафія залишалася без пастиря. У 1956 р. її очолив отець Якуб Мацишин. Він виконував душпастирські обов’язки 16 років, додатково доїжджаючи до костелів у Борщові та Галущинцях. Помер у 1972 р. і похований у родинній Козовій. На нашому кладовищі на його пам’ять спорудили курган. Наступним настоятелем був Маркіян Трофим’як, якого всі знали як відважну, активну та рішучу людину та називали отцем Мареком. Він був першопрохідцем у відновленні й повторному освяченні знищених і замкнених радянською владою католицьких костелів. За заслуги перед Римо-католицькою церквою його призначили єпископом-помічником при Львівському кафедральному соборі.


При костелі працювали особи, яким ми завдячуємо збереженням польських традицій. Вони стали для нас взірцем непохитної громадянської позиції, працьовитості та порядності. Це була Меланія Канська, Зофія Маєвська, Ірена Сандецька, Людвіка Романюк, Анна Заблоцька, Чеслав Гожала, Міхал Гоффман, Ядвіга Висоцька та багато інших.


Життя й діяльність у Кременці Ірени Сандецької було для нашого середовища дарунком Божого Провидіння. Народжена в Умані в 1912 р. після бурхливих більшовицьких переворотів у 1921 р. разом із матір’ю вона перетнула радянсько-польський кордон і дісталася до Кременця. Тут провела своє життя. Закінчила Кременецький ліцей, а пізніше Ягеллонський університет. Працювала в ліцеї вчителькою польської мови та історії. Ірена Сандецька разом із матір’ю пережила жахіття Другої світової війни. Була зв’язковою Армії Крайової. Вивезла до Кракова кілька десятків осиротілих, безпритульних дітей, які врятувалися від бандерівських погромів. Після війни разом із групою довірених осіб відправляла до Казахстану й Сибіру посилки польським засланцям.


Протягом 30 років Ірена Сандецька була органісткою й керувала костельним хором. За радянських часів, незважаючи на заборону КДБ, таємно катехизувала дітей із польських родин, готуючи їх до першого святого причастя. Під час літніх канікул у себе вдома навчала молодь читати і писати польською, танцювала і співала з ними, водила їх на екскурсії. Сандецька – авторка відомого «Букваря польської дитини», за допомогою якого протягом 40 років удома вчилися кілька поколінь дітей. У 2002 р. його видали в Кельцях. Ця книга – свідчення невтомного й героїчного поширення польської культури в умовах переслідувань.


Одного разу ми дізналися, що пані Ірена пише вірші й висилає їх своїм друзям у Польщі. Її поетичну збірку «Вірші з-під гори Бони» видав у Польщі Маріуш Ольбромський, поет, культурний діяч, великий приятель і доброчинець Кременця. Як героїню духа, «Силачку» пані Ірену знають у творчих середовищах обох країн.


Старий, покритий руберойдом дім пані Ірени з колишнім фортепіано в «салоні» був центром товариських зустрічей, різноманітних порад і допомоги у громадських справах.


Ірена Сандецька завжди була палкою прихильницею відкриття Музею Юліуша Словацького у збереженій садибі Словацьких. Вона виношувала ідею створення «анклаву Словацького». Зверталася із цією пропозицією до багатьох польських організацій. Наприкінці 80-х разом із Ядвігою Гуславською та Юлією Шилаєвою стала співзасновницею Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького у Кременці. Навіть у значно старшому віці проводила екскурсії для туристичних груп із Польщі. Завжди дотепна, весела, підтримувала з багатьма товариські відносини, приймала делегації з Польщі. Якось на зустрічі з катовицькою молоддю викликала у всіх захоплення, декламуючи «П’яту пісню» з поеми «Беньовський» Юліуша Словацького. Була оточена аурою творчості, мріяла про створення аматорського театру, вела щоденник, зібрала чималу бібліотеку.


За багаторічну освітню, громадську та релігійну діяльність її відзначили визначними польськими нагородами, зокрема Хрестом за заслуги «Ордену відродження Польщі» та орденом «Virtuti Militari».


Ірена Сандецька не вийшла заміж, повністю присвятивши себе служінню людям. Померла у 2010 р. у 98-річному віці. Похована на католицькому кладовищі поруч зі своєю матір’ю, Марією Сандецькою. Вона залишається для нас прикладом, який уособлює  польську культуру та патріотизм у Кременці, а також толерантність щодо представників інших національностей. Ірена Сандецька стала взірцем справжньої великої польки, яка повністю присвятила себе педагогічній роботі.


Маючи таку потужну моральну та історичну базу, гріх було не використати її в часи визволення з радянської неволі. У нас є костел, чудові пам’ятки польської культури, провідники, є й ми самі, які, як представники кожної національності в демократичній Україні, мають можливість вільно об’єднуватися з метою відродження культури предків і поширення її серед наступних поколінь.


Ядвіга ГУСЛАВСЬКА,
Кременець
Фото: Дорота ПРОНЖИНСЬКА

ЧИТАЙ ТАКОЖ:

КРЕМЕНЕЦЬКІ ХРОНІКИ: ВІД ДАВНІХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

FB
TW

Бібліотека ВМ

 Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

Інформація

logoGranica

 

 

Конкурси, фестивалі, заходи

 

gaude2017

 

premia Malewyczaghs

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1