Статті

Ципріан Лібера з Гути Степанської, герой рубрики «Повернуті із забуття» та книжки «Полонені вересня 1939-го», в’язень радянських таборів, солдат Армії Андерса, загинув у битві під Монте-Кассіно. Залишив після себе щоденник.

Про Ципріана Ліберу Тетяна Самсонюк, історик із Рівного, писала на шпальтах «Волинського монітора» в листопаді 2015 р. У своїй статті вона спиралася на документи НКВС. Натомість завдяки Гжегожу Наумовичу, історикові з Ополя, ми можемо більше дізнатися про долю солдата, адже він залишив після себе щоденник. Пропонуємо увазі наших Читачів цю виняткову публікацію, основану на спогадах Ципріанa Лібери.

Капрал 12-го полку подільських уланів Ципріан Лібера 16 травня 1944 р. занотував у своєму щоденнику: «День спокійний. Діяльність нашої артилерії». Днем пізніше Лібера, який був санітаром ескадрону, допомагаючи пораненим колегам, підірвався на міні біля підніжжя Монте-Кассіно. Йшов п’ятий день четвертої атаки союзників на пагорб, яку на цьому відрізку Лінії Густава здійснював 2-й польський корпус на чолі з генералом Владиславом Андерсом. Так закінчилася незвичайна історія Ципріанa Лібери, про яку ми можемо довідатися завдяки щоденнику. Він почав його вести одразу після мобілізації до Війська Польського в середині серпня 1939 р.

Уранці 14 серпня 1939 р. солтис Гути Степанської (нині село Гута Костопільського району на Рівненщині) Марцелій Ліпінський вручив Лібері мобілізаційну повістку. У цей же день разом із кільканадцятьма іншими резервістами Ципріан вирушив із залізничної станції в Рафалівці до своєї військової частини. У складі 4-го ескадрону 21-го полку надвіслянських уланів на нього поклали виконання обов’язків санітарного підофіцера. На потяг його відвіз старший брат Щепан, якого тижнем пізніше мобілізували до гарнізону «Ковель», де скерували до розподільно-експлуатаційного взводу. 18 серпня полк Ципріанa вирушив у напрямку кордону з Німеччиною: спочатку ешелоном до Радомська, потім на конях до села Мокре. Волинська бригада кавалерії, до складу якої входив полк, була частиною операційної групи «Пьотркув» армії «Лодзь». 1 вересня саме на позиції армії «Лодзь» скерувала головний удар німецька 10-та армія під командуванням генерала Райхенау. Після героїчних боїв під Мокрим та Островами 21-й полк відступив на північний схід. 8 вересня Волинська бригада кавалерії зазнала важких втрат під Цирусовою Волею, де підрозділ Лібери був розбитий і втратив близько 85 % особового складу. Ципріан разом із групою солдатів добрався 14 вересня до Варшави, де приєднався до групи кавалерії і 18 вересня пробрався із цим підрозділом до Кампіноської пущі. Після кількаденних боїв їхнє угрупування, що діяло в лісах Кампіносу, розбили, а наш герой 22 вересня потрапив до німецької неволі.

У руках німців ще 10 вересня опинився також його брат Щепан, підрозділ якого розбили під Ярославом. Старший із Лібер потрапив до Ангермюнде у Бранденбурзі, де майже до кінця війни працював на примусових роботах на вирубці лісу та в сільському господарстві. Останні місяці неволі він провів у Східній Пруссії, де будував окопи. Молодший Лібера із самого початку перебував у Східній Пруссії. Перевезений до табору військовополонених І А Штаблак (нині село Стаблавки Вармінсько-Мазурського воєводства), розташованого неподалік міста Ейлау (нині Багратіонівськ Калінінградської області), через Інстербург (нині Черняховськ) і Гумбіннен (нині Гусєв) в останні дні вересня він потрапив до господарства в Тракенені (нині Ясная Поляна). 3 листопада його та ще двох працівників перевели до господарства Рудольфа Фетша у Шпрінгені (нині Таманське), де він працював до липня 1940 р.

Із весни 1940 р. Лібера розробляв план втечі та готувався до неї. Під датою 7 липня він записав: «Неділя. Останні приготування. Запасаюсь яйцями, салом, хлібом, цукром і пивом. Форма, кавалерійські чоботи, наплічник, 12 марок, ніж, лезо. Втеча увечері в жито, переправа через шосе». Наступні дні Ципріан провів у дорозі, нерідко блукаючи невідомою для нього територією. Відпочивав удень, відсипаючись у житі, в лісі чи в сіні, йшов уночі. Харчувався чорницями, суницями, молоком, тим, чим пригощали його випадкові зустрічні люди. Спочатку він прямував до Сувалок. 12 липня перейшов колишній пруссько-польський кордон. Одразу за кордоном його прихистив польський господар, який порадив змінити обраний напрям. 15 липня Ципріан перейшов німецько-литовський кордон. Ішов на Оліту (нині Алітус у Литві), де минув Німан і попрямував до Мереча (нині Меркіне). 19 липня без проблем перейшов литовсько-польський кордон, далі вирушив залізницею до Гродна (нині Білорусь). З-під Гродна пішов на Мости (нині Масти), йшов через Пяски (нині Пески), Ружану (нині Pужани), Кельву (?), Янув Поліський (нині Іванове), Бронну Гуру (нині Бронна Гора), продирався через поліські болота. 28 липня він дістався до Гути Сопачевської, звідки наступного дня подолав останній відрізок дороги.

Із Рафалівки до Гути Степанської його підвіз господар із Седлиська (будинок Лібер знаходився в північно-східній частині села). Від нього Лібера дізнався про сталінський терор. «Потайки приходжу ввечері додому і застаю брата Владека. Вся сім’я збирає жито в Осовичах. Я пішов на поле. Вітаюся зі всіма. Брат Щепан також у полоні. (…) Батько повернувся з Гути, плаче. Сказав: «Що ж ти наробив, сину? Краще б ти там сидів!» Вечеря, швидка нарада. Втікати чи лишитися?»

Побоювання батька, Павла Лібери, виявилися пророчими. Вранці 30 липня посильний викликав Ципріанa до відділку міліції в Гуті, звідки його перевезли до Степаня. Під час перевезення Ципріан намагався втекти, проте йому це не вдалося. У Степані він перебував тиждень, потім його перевели до в’язниці в Рівному, де він потрапив до камери № 29. Там разом із ним сиділи довоєнний війт гміни Степань Монкевич, отці Чайковський та Чєнтара, військовополонений Бєляков і поручник Мінкевич (війта Степаня Монкевича звали Едмунд; прізвище отця Чєнтари Ципріан Лібера, пишучи щоденник, правдоподібно переплутав, йдеться, швидше за все, про отця Станіслава Зентару, героя нашої рубрики «Повернуті із забуття»; військовополонений Бєляков – це, найімовірніше, Кароль Бєляков, також герой цієї рубрики, – ред.). Численні допити проходили спокійно. 18 жовтня Ліберу перевезли до в’язниці в Дубні, де в непоганих умовах він перебував до 24 грудня. Після винесення вироку його перевели до в’язниці у Львові, звідки в останній день 1940 р. вивезли потягом на схід, углиб СРСР. 9 лютого потяг прибув на станцію Івдель у Свердловській області.

Івдель був розподільним пунктом, із якого засланців етапували далі. Лібера потрапив до району роботи Гареонівка, де працював на вирубці лісу. Робота була вкрай виснажливою, в’язні працювали по 8–10 годин, часто на морозі нижче -40 градусів. Щоденний пайок складали 900–1200 грамів хліба, булка, рідкий суп два рази на день і трохи каші. Загалом його величина залежала від виконання завищених норм. У таборі поширювалися хвороби, нормою були бійки та крадіжки. Спочатку було важко, але потім становище Ципріанa покращилося. Мізерне харчування він доповнював завдяки передачам від родини і торгівлі махоркою. Коли надійшла звістка про початок німецько-радянської війни, Ципріан почав обмірковувати план втечі. Спробу втекти він зробив 21 липня 1941 р. На жаль, йому це не вдалося. Ліберу жорстоко побили і принизили, а потім закрили в ізоляторі в табірному пункті Юртичі. За спробу втечі йому загрожувало 10 років ув’язнення. Ситуація в’язня трохи змінилася у зв’язку з підписанням угоди Сікорський-Майський. 30 липня 1941 р. до нього дійшли чутки про звільнення і створення польської армії в СРСР. 29 серпня його випустили з ізолятора, але Юртичі він залишив лише 11 вересня. Лібера подався тоді на залізничну станцію Івдель.

«Отримую залізничний квиток до станції Голодний Степ, Ташкент і 180 рублів, 1750 грамів хліба і 400 грамів бринзи на дорогу. Табір я залишаю разом із Мистиком». Із таким багажем 16 вересня Ципріан вирушив у дорогу завдовжки близько 2800 км до польської армії, яка формувалася в СРСР. Подолання цього шляху зайняло в нього приблизно 5 місяців. Перша зупинка на трасі – Свердловськ, далі Челябінськ, Оренбург, Аральськ, Самарканд і Душанбе. Дорога була дуже важкою. Він пересувався в основному товарними потягами, спав на вокзалах, вулицях або в парках. Гроші швидко закінчилися. 4 жовтня в евакуаційному пункті в Душанбе він зареєструвався добровольцем, однак зі швидкою відправкою до пункту формування підрозділів не склалося. Щораз більші проблемі з їжею змусили його 16 жовтня записатися на роботу. До лютого 1942 р. Лібера працював у горах Паміру неподалік міста Варзоб на північ від Душанбе.

Довгоочікуваний виклик до війська Лібера отримав 5 лютого. Після п’ятиденної подорожі він дістався до міста Гузор (Узбекистан), де був розташований організаційний центр Армії Владислава Андерса. Наступні дні, тижні та місяці минали на будівництві табору, тренуваннях, службі та в пізнаванні околиць. У таборі Ципріан зустрів кузена Станіслава Гарбовського, лісника з Бутейок Голеньовського, Мішкевича з Омелянки та Бєлякова, з яким сидів у камері № 29 у рівненській в’язниці. Складний клімат, погане харчування та непристосованість організмів до місцевої бактеріальної флори стають причиною захворювань солдатів. Лібера на початку березня зліг через тиф. Температура +41 градус утримувалася майже протягом двох тижнів. У Гузорі він перебував до 2 червня, коли 23-й полк піхоти, що входив до складу 7-ї дивізії піхоти Польських збройних сил у СРСР, до якого скеровано Ципріанa, перевели до селища Кенімех (нині Конімех). Лібера як санітарний підофіцер мав багато роботи. У 60-градусній спеці в умовах пустелі поширювалася дизентерія. Смерть збирала свій жахливий урожай, збільшувалася кількість поховань на кладовищах в Конімесі та Керміне (нині місто Навої), хвороба звалила з ніг і Ципріанa. Через екстремальні атмосферні умови та поширення хвороб життя в таборі майже завмерло. 8 серпня 23-й полк піхоти залишив Кенімех і вирушив до Персії, спочатку потягом до порту Красноводськ (нині Түркменбаші), потім на судні «Берія» до іранського порту Пехлеві (нині Бандар-Анзалі).

Здоров’я знову підвело Ліберу. Після того, як 12 серпня солдати зійшли на землю, Ципріан протягом місяця перебував у лікарні в Тегерані, звідки на початку вересня потрапив до військового табору № 4 в цьому місті. 22 вересня розпочалася наступна подорож – до табору в іракському місті Ханакін. Ципріан надалі виконував функції санітарного підофіцера. На курсі підвищення кваліфікації для підофіцерів проживав в одному наметі з капралом Давидовичем із Тхорів і плутоновим Фелінським із Вирки.

Період відносного відпочинку, коли солдати відновлювали сили після епідемій тифу і дизентерії, закінчився 26 грудня, коли генерал Андерс особисто провів інспекцію дивізії. На початку 1943 р. відбувається інтенсивне теоретичне та практичне навчання. На початку лютого Лібера закінчив підофіцерський курс та став підофіцером у розвідувальному взводі. 3 квітня бригаду (7-ма дивізія пройшла до того часу дві реорганізації) Ципріанa перекинули до населеного пункту Кизил-Робат, розташованого за 40 км від Багдада. В результаті наступної реорганізації Лібера потрапив до 2-го ескадрону 12-го бронетанкового полку, а потім до 12-го полку подільських уланів 3-ї дивізії карпатських стрільців. 11 травня полк залишив попереднє місце тимчасової дислокації та розташувався в околицях Мосула. Протягом наступних тижнів солдати вивчали бронетехніку. Ципріан став командиром екіпажу. Пізніше його полк дислокувався в містечку Ізтух (?) поблизу Гедери в Палестині (нині Ізраїль), до якого колона дісталася 30 серпня після понад тижневої подорожі з Іраку. На узбережжі  Середземного моря солдати мали постійні навчання та маневри, готуючись до виїзду на фронт. 24 листопада підрозділ Лібери вирушив потягами до міста Аль-Кантара в Єгипті, звідки 11 грудня був перевезений до порту Суец і розміщений на голландському вантажному судні. 15 грудня колона, в якій був і корабель із Ліберою, випливла з Порт-Саїда і через шість днів дісталася до італійського порту Таранто.

У середині січня полк з-під Таранто вирушив на фронт, у район Кастільоне. До середини квітня Лібера не дуже часто робив нотатки у щоденнику, оскільки не був надто зайнятим і не відбувалися якісь особливі події, варті його уваги. Він був санітаром і радіотелеграфістом у 4-му взводі 2-го ескадрону. У другій половині квітня навчання в підрозділі стали інтенсивнішими, солдати відпрацьовували, зокрема, вміння вести бої в горах. 2 травня полк вирушив під Монте-Кассіно та зайняв позиції на визначеному відрізку. Вже 5 травня Ципріан написав: «Монастир видно як на долоні. Перед нами на горі стирчать зруйновані й пошарпані велетенські мури. Нас із ним розділяє не більше 500 м». У наступні дні він вів безперервне патрулювання, допомагав пораненим колегам, працював на будівництві укріплень, виносив із поля бою вбитих, переживав складні хвилини під артилерійськими обстрілами. Ескадрон Лібери переформували в піхоту і приєднали до інших підрозділів 2-го польського корпусу, а Ципріан уже під час четвертої битви під Монте-Кассіно (11–19 травня) став санітаром ескадрону. 15 травня Ліберу перевели на відрізок 3-го взводу 2-го ескадрону. Саме там він загинув двома днями пізніше, підірвавшись на міні.

Родина Ципріанa Лібери пережила напади загонів УПА на Гуту Степанську, які відбувалися 16–18 липня 1943 р. Сім’ю вивезли на роботи на захід Німеччини, аж на кордон із Францією. Коли закінчилася війна, вони не повернулися додому, а виїхали до Канади й поселилися в Атікокані. У 1959 р. до них приєднався Щепан, брат Ципріанa Лібери.

Гжегож НАУМОВИЧ

Ципріан Лібера....
Капрал Ципріан ...
Щепан Лібера, б...
Родина Ципріанa...

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1