Статті

Продовжуючи цикл статей про учасників польського антирадянського підпілля на Волині, пропонуємо читачам «Волинського монітора» фрагмент біографії Ядвіги Загурської – вчительки, яка волею долі виявилася на лаві підсудних, залишивши без опіки двох неповнолітніх дітей.

Народилася Ядвіга Загурська (уроджена Свек) 1893 р. у селі, яке в міжвоєнний період  було розташоване в Келецькому воєводстві. На жаль, назва населеного пункту записана у справі нерозбірливо і нам не вдалося її прочитати. Її батько, Юзеф Свек, працював ковалем, він рано пішов із життя. Матір, Олена (приблизно 1866 р. н.), разом із дітьми під час евакуації 1914 р. потрапила до Білоцерківського району Київської області, де й залишилася на постійне проживання. Там зосталися й сестри Ядвіги. Марія (у шлюбі Малиновська, 1891 р. н.) та Маргарита (1912 р. н.) мешкали в Києві, Камілія (у шлюбі Пузій, 1908 р. н.) проживала в селі Володарка Київської області, там само мешкала й сестра Варвара (1915 р. н.). Знайшла собі постійне місце роботи та житло у Києві й сама Ядвіга. Вона працювала вчителькою в одній із київських шкіл. Однак під час евакуації школи до Рівного 1919 р. Ядвізі довелося переїхати в це провінційне місто. Якийсь час вона працювала вчителькою в польській школі у Клевані.

До 1937 р. Ядвіга жила в селі Пустомити Тучинської гміни. Там вона вчителювала, а її чоловік, Андрій Юзефович Загурський, у той час працював у місцевому лісництві. Розлучившись із чоловіком, який зловживав алкоголем, 1937 р. жінка разом із двома дітьми, Боженою (1925 р. н.) і Людомиром (1926 р. н.), була змушена переїхати до містечка Тучин Рівненського повіту, де заробляла на прожиття приватним учителюванням.

Знову до Рівного Ядвіга повернулася 1938 р., мешкала на вулиці Нарутовича, 6. Вона заприятелювала з учительками Яніною Динаковською, Емілією Гончаровою та Казимирою Боровською. Однак із приходом радянської влади всі вони зазнали переслідувань: Емілію Гончарову та Казимиру Боровську депортували, а їхніх чоловіків арештували органи НКВС. До радянських катівень потрапила і Яніна Динаковська, з котрою Ядвіга Загурська була знайома ще з 1922 р., адже була вчителькою сестри Яніни Динаковської, Анни. Обидві жінки любили свою професію і дуже часто зустрічалися на різних педагогічних конференціях. Після встановлення окупаційного режиму вони не зрадили своїй професії й надалі бачилися й обмінювалися новинами зі сфери реформованої за радянським взірцем освітньої галузі.

Упродовж 1938–1939 рр. Ядвіга працювала в Червоному хресті й завідувала світлицею Союзу громадянської праці жінок.

У кінці квітня – на початку травня 1940 р. на квартирі у Ядвіги зупинялася Анеля Прушинська, яка приїжджала зі Львова до Рівного у справі свого брата, арештованого НКВС. Він перебував у рівненській в’язниці. Туди ж 15 червня 1940 р. потрапила й сама Ядвіга Загурська, арештована 3-м відділом УДБ УНКВС у Рівненській області. При арешті із квартири Ядвіги вилучили її приватне листування та польську енциклопедію. У кримінальній справі зберігся акт від 11 вересня 1940 р., у якому зазначено, що старший слідчий УНКВС у Рівненській області, сержант держбезпеки Харитонов і машиністка слідчастини Ситник знищили шляхом спалення речі, що належали ув’язненій.

28 червня 1940 р. Ядвізі висунули звинувачення у злочинах, передбачених ст. 54-2, 54-11, 54-10, ч. І КК УРСР, зокрема в тому, що вона була учасницею «контрреволюційної повстанської організації під назвою «Звьонзек Валькі Збройней» і як учасниця цієї організації займалася агітацією, спрямованою проти політики радянської влади. Однак арештантка категорично заперечила свою причетність як до польського підпілля, так і до будь-якої антирадянської агітації. Вже 11 вересня того ж року до попередніх звинувачень додали й те, що Ядвіга була власницею конспіративної квартири СЗБ–2. На допиті з’ясувалося, що Яніна Динаковська знала скрутну ситуацію, в якій опинилася Ядвіга Загурська, й що вона планувала здавати одну з кімнат своєї квартири, щоб якось звести кінці з кінцями. Тому Динаковська попросила Ядвігу прийняти на одну ніч у себе на квартирі двох чоловіків. Цей факт викликав підозру в Ядвіги Загурської. Її здивувало, що приїжджі не знали, де мешкає Янка, так вони називали Динаковську, проте довідалися від Яніни Динаковської її адресу. Влаштувавши приїжджих у себе на квартирі, вона попередила Яніну, що в неї не нічліжка й такі постояльці її не влаштовують. Лише на очній ставці з Яніною Динаковською Ядвіга почула про діяльність СЗБ у Рівному та дізналася, ким насправді були ті люди.

Ключовими у кримінальному провадженні щодо Ядвіги Загурської стали свідчення Варвари Шушкевич, яка була свідком на судовому процесі. Вона запевнила слідчого, що чула від Загурської критику економічної ситуації, яка склалася з приходом радянської влади, а також те, що Ядвіга хотіла виїхати з Рівного, оскільки в минулому належала до польських громадських організацій і боялася репресій із боку карально-репресивних органів. Свідок стверджувала, що ув’язнена переповідала знайомим промову генерала Сікоського, почуту нею по радіо, в якій той намагався підняти патріотичний дух поляків.

Ядвіга Загурська заперечила свідчення Варвари Шушкевич, наполягаючи на тому, що вона чула про заклики Сікорського від інших, а причиною свого бажання виїхати з Рівного назвала відсутність роботи. Ядвіга сподівалася, що в селі їй буде простіше прогодувати двох дітей. Зауважимо, що висококваліфікована польська вчителька з приходом нової влади була змушена підробляти модисткою, про що зазначено в довідці, наданій Рівненською міською радою на вимогу слідства.

Дивним чином на одному з допитів виплив такий факт: Ядвізі Загурській було відомо, що під час нічного арешту Яніни Динаковської особи, які здійснювали обшук квартири, хотіли зняти золотого натільного хрестика з її хворої сестри. Кілька разів на допитах і пізніше, на засіданні суду, Загурську запитували, звідки вона про це знає. Припускаємо, що слідчі хотіли з’ясувати, хто став джерелом інформації, яка не в найкращому світлі зображувала функціонерів НКВС. Нам важко встановити цінність цього факту стосовно з’ясування причетності Ядвіги Загурської до польського підпілля, але ця інформація кілька разів згадується в документах, збережених у її кримінальній справі.

На судовому засіданні Ядвіга Загурська повністю повторила свої попередні свідчення, відповідно до яких після вересня 1939 р. вона лишилася безробітною у скрутному матеріальному становищі й була змушена здавати в оренду одну з кімнат своєї квартири. Знаючи це, Яніна Динаковська повідомила її адресу двом кур’єрам, що прибули до Рівного у справах СЗБ–2. Сама ж Динаковська підтвердила, що Ядвізі не було відомо про діяльність організації й про те, ким були чоловіки, що провели в її квартирі одну ніч. Очевидно, що Ядвіга не була членом польського підпілля і мала б вийти на волю, зважаючи на те, що без батьківської опіки залишилися двоє неповнолітніх дітей. Проте під час засідання Рівненського обласного суду 13–15 листопада 1940 р. Ядвігу Загурську визнали винною у всіх зазначених нами статтях і засудили до шести років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна та на три роки обмежили у громадянських правах за пунктами «а», «б», «в» ст. 29 КК УРСР.

Судова колегія з кримінальних справ Верховного суду УРСР, до якої засуджена звернулася 21 листопада 1940 р. з касаційною скаргою, залишила вирок суду без змін. Подальші долі Ядвіги Загурської та її дітей залишаються нам невідомими.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 7 червня 1993 р. Ядвіга Загурська потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

СТАНІСЛАВ БОНК: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ КЕНДЗЕРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД БІДАКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ КОВАЛЬСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛОНГІН БОХАНЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ЛУКАРЖЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН РОГОВСЬКИЙ

ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕПАН ГУРНЯК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ЗАГРОДНИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІКЕНТІЙ ДЗЕРЖБІНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ВОЙНАРОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІЗАБЕЛА ПЕЧКІС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГАЛИНА ПЕЧКІС

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1