Статті

Bidakowski 2

Біографічним нарисом про Вітольда Бідаковського ми продовжуємо цикл статей про учасників Здолбунівського повітового осередку Союзу збройної боротьби – 2, ліквідованого радянськими карально-репресивними органами на початку літа 1940 р.

 

Вітольд Бідаковський народився у Здолбунові 1910 р. у родині Владислава та Марії Бідаковських. Батько Вітольда до радянської окупації східних земель Другої Речі Посполитої працював слюсарем на здолбунівській залізничній станції. Після 17 вересня 1939 р. він став безробітним. Марія Бідаковська була домогосподаркою. Родина мешкала на вулиці Фабричній, 12. Відомо, що на початку Другої світової війни сестра Вітольда, Людмила (приблизно 1908 р. народження), жила разом із батьками, а його брата Віктора (приблизно 1905 р. народження) у вересні 1939 р. арештував Здолбунівський повітовий відділ НКВС.


1932 р. Вітольд закінчив Здолбунівську гімназію. До вересня 1939 р. працював у будівельному відділі Здолбунівського повітового староства, після ліквідації якого у вересні 1939 р. став безробітним. Як і переважна більшість працівників державних органів влади та місцевого самоврядування в кінці 30-х років він належав до проурядового «Табору національної єдності» (ОЗН).


На прохання очільника польського антирадянського підпілля на Здолбунівщині Станіслава Бонка Вітольд Бідаковський зустрічався у Львові з Леопольдом Адамцем. Відомо, що перша їхня зустріч відбулася ще в лютому 1940 р. Тоді ж Вітольд дізнався про існування «Сірих шеренг» – організації, що мала на меті гуртування польської учнівської молоді довкола ідеї відродження незалежності Польщі. На пропозицію Адамця він примкнув до її лав. У Львові, як член «Сірих шеренг», він отримав і перше завдання: створити власну п’ятірку та організувати розважальні заходи, які б гуртували учнів, наприклад катання на лижах взимку чи волейбол, баскетбол тощо влітку. Виконуючи настанови Адамця, на початку березня 1940 р. Вітольд завербував до «Сірих шеренг» Генрика Соколовського, який також кілька раз їздив до Львова як зв’язковий між Станіславом Бонком та Леопольдом Адамцем.


Як ми вже зазначали, на початку травня 1940 р. очільник СЗБ–2 на Волині Тадеуш Маєвський прибув до Здолбунова на зустріч зі Станіславом Бонком із метою об’єднання місцевої молодіжної організації «Сірі шеренги» з СЗБ–2. Вітольд тоді випадково зустрів на вулиці свого товариша Генрика Соколовського, котрий представив його Тадеушу Маєвському. Того ж дня ввечері у квартирі Станіслава Бонка Вітольд склав на хресті присягу на вірність СЗБ. Через кілька днів під час зустрічі з Соколовським та Бонком у місцевому парку він дізнався, що останнього обрали керівником Здолбунівського повітового осередку СЗБ. Тоді ж Станіслав Бонк призначив Вітольда керівником господарського відділу (реферату) місцевого осередку СЗБ. Передбачалося, що цей відділ займатиметься закупівлею аптечок на потреби організації, а також веденням обліку фінансових витрат та надходжень.


Загалом Вітольд побував на трьох таємних зібраннях, які відбувалися у Здолбунівській загальноосвітній школі № 1. На другому зібранні з метою конспірації Станіслав Бонк запропонував своїм побратимам обрати псевдоніми. Вітольд обрав собі псевдо «Грот». Із метою створення представництв СЗБ (так званих пляцувок) на всій території Здолбунівського повіту Станіслав Бонк поставив перед членами організації завдання здійснювати вербування патріотично налаштованих поляків. Вітольду вдалося залучити до лав СЗБ слюсаря мізоцького цукрового заводу Степана Гурняка й на початку червня 1940 р. привести його на зустріч зі Станіславом Бонком.


Як уже зазначено, Вітольд вів облік фінансових надходжень на потреби союзу. У травні він отримав від Генрика Соколовського 400 рублів для закупівлі медпрепаратів та фінансування поїздок членів підпілля, пов’язаних із конспіративною роботою.


Вітольда Бідаковського арештували 15 червня 1940 р. і доправили до Рівненської в’язниці НКВС. Під час арешту в нього виявили й вилучили касу Здолбунівського повітового осередку СЗБ – 240 рублів «радянською валютою». 27 серпня 1940 р. вилучені кошти передали на збереження до фінвідділу УНКВС Рівненської області.


Вітольд не приховував від слідчих того, що був активним членом СЗБ–2. На першому допиті, 24 червня 1940 р., він підтвердив також інформацію про те, що з 1939 р. був членом ОЗН-у. В документах зафіксовано, що на допиті в’язень неодноразово називав партію, до якої належав, «фашистською». Але добре відомо, що саме слідчі НКВС вживали характеристики такого штибу стосовно багатьох польських партій та громадських організацій. Натомість самі поляки майже ніколи не використовували таких термінів. Цей факт – ілюстрація того, що часто у протоколах допитів зафіксовано радше те, що було вигідно слідчому, а не жертві репресій. Тому ми вкотре наголошуємо, що джерело наших розвідок – архівно-слідчі справи, заведені відповідними органами на замовлення радянської влади. Вони часто містять інформацію, що потребує ретельного дослідження й критичного ставлення.


За результатами слідства, яке тривало три місяці, Вітольда Бідаковського звинувачено у злочинах, передбачених ст. 54–2, 54–11 КК УРСР. Слідство не взяло до уваги приналежність в’язня до «Сірих шеренг». На судовому засіданні, яке тривало 13–15 листопада 1940 р., Вітольд заявив: «Прошу звернути увагу на те, що я каліка [був горбуном – авт.] і не є таким великим ворогом радвлади, та прошу обрати м’яку міру покарання». За вироком Рівненського обласного суду його засуджено на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та обмежено на п’ять років у громадянських правах за пунктами а, б, в, ст. 29 КК.


22 жовтня 1940 р. адвокат Ю. Книжник направив до Судової колегії з кримінальних справ Верховного суду УРСР касаційну скарга стосовно надмірної суворості зазначеного вироку. Натомість до Кримінально-касаційної колегії того ж суду надійшов касаційний протест прокуратури міста Рівного з вимогою провести додаткове слідство та відмінити вироки засудженим Вітольду Бідаковському, Генрику Соколовському та Антону Лукажевському як занадто м’які. Однак ухвалою Судової колегії касаційний протест рівненської прокуратури відхилили, як і касаційну скаргу адвоката, а вироки Рівненського обласного суду залишили в силі. Подальша доля Вітольда Бідаковського нам не відома.


Тетяна САМСОНЮК

 

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

 

СТАНІСЛАВ БОНК: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ КЕНДЗЕРСЬКИЙ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1