Статті

Kedzierski 11

Продовжуючи цикл статей про членів здолбунівського повітового осередку Союзу збройної боротьби – 2, пропонуємо увазі Читачів біографічний нарис про Владислава Кендзерського, засудженого до страти за конспіративну антирадянську діяльність вироком Рівненського обласного суду.

 

Владислав народився 1901 р. у містечку Пулинах Житомирського повіту в родині Яна та Юлії Кендзерських. Зі слів Владислава, його батько працював на фарфоровій фабриці у Довбиші (тепер Баранівський район Житомирської області, у 1927–1935 рр. селище мало назву Мархлевськ). Зауважимо, що на фабриці, заснованій у першій половині ХІХ ст., на початку ХХ ст. були вкрай важкі умови праці. 200 робітників трудилися по 14–16 годин на добу і жили у холодних бараках. Тому й не дивно, що Ян Кендзерський помер 1930 р. Мати Владислава, яка займалася вихованням дітей та домашнім господарством, померла 1937 р. Його молодша сестра Марія, у шлюбі Роговська (1905 р. народження), на початку Другої світової війни мешкала у США.


На жаль, нам нічого невідомо про початкову освіту героя нашого нарису. За його словами, до вступу у Варшавський педагогічний інститут він учителював. Після закінчення навчання 1936 р. разом із дружиною Марією Валентинівною (приблизно 1900 р. народження), також учителькою, та двома дітьми, сином Мацеєм (1925 р. народження) і донькою Варварою (приблизно 1927 р. народження), оселився в Рівному. Того ж року він отримав відзнаку від польського уряду за багатолітню педагогічну діяльність. 1936–1938 рр. Владислав працював підінспектором загальноосвітніх шкіл Рівненського повіту. У квітні 1938 р. родина переїхала до Здолбунова, де Владислав отримав аналогічну посаду у Здолбунівському повіті. Разом із дружиною вони продовжували свою педагогічну діяльність в одній зі шкіл Здолбунова. Після встановлення радянської влади Владислав працював учителем 1-ї Здолбунівської неповної середньої школи.


Владислав Кендзерський із 1936 р. знав Станіслава Бонка, був не лише його колегою, а й близьким товаришем та ідейним спільником, тому й пристав на пропозицію долучитися до діяльності польського антирадянського підпілля на Здолбунівщині. У неділю, 26 травня 1940 р., після служби в костелі Владислав прийшов на збори активу здолбунівського повітового осередку СЗБ. Склавши на хресті присягу у вірності союзу, він узяв собі псевдо «Вижуг».


У біографічних нарисах, надрукованих у попередніх номерах «Волинського монітора», ми згадували, що після підпорядкування «Сірих шеренг» у Здолбунові СЗБ–2, діяльність організації провадилася за схемою: керівник, заступник, чотири відділи (організаційний, бойовий, господарський та політичний). Владислав очолив політичний відділ. Він мав займатися пропагандою ідей СЗБ серед польського населення, збором відомостей про настрої місцевих жителів та інформації про наявність інших підпільних організацій, вживати заходи щодо об’єднання усіх місцевих польських підпільних формувань в одну потужну організацію. Владислав неодноразово мав розмови зі Станіславом Бонком стосовно кадрового забезпечення польського підпілля. Ставлячи першочерговим завданням закладання осередків СЗБ у населених пунктах Здолбунівського повіту, де ще залишилося польське населення, підпільники прийшли до спільної думки про необхідність залучення вчителя села Здовбиці Антонія Лукажевського, котрого завербували в кінці травня 1940 р. Тоді ж долучили службовця Леона Роговського, директора школи в Глинську Лонгіна Боханчика та учителя тієї ж школи Тадеуша Ковальського. Природно, що пропагандистську роботу Владислав почав провадити у своєму професійному колі. Він наважився на відверту розмову про відновлення незалежності Польщі з учителями 1–ї Здолбунівської школи Станіславом Петриковським та Марією Коженьовською.


Після того, як узимку та навесні 1940 р. польське населення масово депортували до віддалених районів СРСР, у Здолбунові за ініціативи вчителя Станіслава Мілевського розпочався збір коштів на підтримку виселених сімей, що залишилися без годувальників. Після вдалої спроби Мілевського нелегальним шляхом потрапити до Генерал-губернаторства саме Владислав Кендзерський продовжив цю благодійну справу. Зібрані кошти він надіслав здолбунівчанам, які потрапили до Казахстану.


Владислава Кендзерського арештували 15 червня 1940 р. на підставі свідчень Станіслава Бонка, затриманого 13 червня. Під час арешту у Владислава вилучили дев’ять книг творів Юзефа Пілсудського та дві географічні карти. Оскільки зазначені предмети не були речовими доказами та не мали жодної матеріальної цінності для слідства, за постановою старшого слідчого слідчастини УНКВС, сержанта держбезпеки Харитонова їх спалили, про що свідчить акт про знищення. При обшуку вилучили також носовичок, маленьке дзеркальце, гребінець та гаманець, які передали на збереження. Сам арештант під час слідства перебував у рівненській в’язниці НКВС. Він на першому ж допиті підтвердив своє членство в СЗБ із травня 1940 р. На цей час слідству вже були відомі прізвища більшості учасників здолбунівського осередку СЗБ.


В останньому слові на судовому засіданні, що відбувалося у Рівненському обласному суді 13–15 листопада 1940 р., підсудний Владислав Кендзерський сказав: «Знаю, що повинен понести за мою провину покарання, але прошу звернути увагу на те, що життя моє було тяжке, я важко працював, я люблю мою роботу в школі, люблю дітей та хотів би ще вернутися до цієї роботи в школу, щоб могти ще служити дітям і суспільству». За вироком суду Владислава Кендзерського за статтями 54–2, 54–11 КК УРСР засуджено до найвищої міри покарання.


Зауважимо, що захистом підсудного займався член колегії адвокатів П. Ферапонтов. Проте подану ним до Верховного суду УРСР 22 листопада 1940 р. касаційну скаргу не задовільнили, а вирок Рівненського суду залишили в силі, про що свідчить ухвала Кримінальної колегії Верховного суду від 30 грудня 1940 р.


Клопотання про помилування Владислава Кендзерського 31 березня 1941 р. розглянули на засіданні Президії Верховної Ради СРСР. Саме вона замінила смертну кару для в’язня на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з обмеженням у політичних правах на п’ять років та конфіскацією майна.


Відповідно до заключення Рівненської обласної прокуратури від 3 липня 1993 р. Владислав Кендзерський потрапив під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

 

Тетяна САМСОНЮК

 

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

 

СТАНІСЛАВ БОНК: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1