Статті

Bak prodowzennia 11

Станіслав Бонк – один із небагатьох героїв рубрики «Повернуті із забуття» (Волинський монітор, № 15 від 11 серпня 2016 р.), доля якого нам відома. Її розповідає Олександр Радіца, котрий досліджує історію здолбунівських харцерів.

 

Тетяна Самсонюк, авторка рубрики «Повернуті із забуття», дані про Станіслава Бонка почерпнула з актів архівно-слідчої справи, яка зберігається в архіві СБУ Рівненської області. Натомість Олександр Радіца опирався на такі роботи: «Союз польського харцерства на Волині. Хоругва харцерок і харцерів. 1918–1939», «Сірі шеренги. Харцери. 1939–1945», «Харцерство на Волині в роки Другої світової війни» (http://www.wolhynia.pl/), а також на спогади Станіслава Бонка та його дочки.

 

Станіслав Бонк, псевдо «Повісляк», комендант загону Союзу польського харцерства у Здолбунові, народився 12 квітня 1907 р. у селі Александруві Дужим Келецького повіту. Під час Другої світової війни очолив польський антирадянський підпільний рух у Здолбунівському повіті. Ось як у своїх спогадах він пише про те, як став харцером: «У харцерській дружині я опинився у 1919 р. зовсім випадково. Я був тоді учнем 2-го класу прогімназії в Ілжі і якоїсь листопадової неділі вибрався після обіду на довгу прогулянку за місто». Там він зустрівся з харцерською дружиною та, провівши час разом із харцерами, вирішив приєднатися до них. За два роки до закінчення навчання Станіслав очолив одну із харцерських дружин, які діяли в його школі.


У листопаді 1927 р. він почав працювати в Здолбунівській семирічній загальній школі. Швидко налагодив контакт із місцевим харцерським загоном і став опікуном шкільної дружини. Поступово здобував чергові харцерські звання і став харцером Речі Посполитої. Невдовзі після закінчення підхарцермейстерських курсів (підхарцермейстер – перший інструкторський ступінь у міжвоєнному харцерському русі) в Нєродзімі в Сілезії отримав звання інструктора зі спеціалізацією праці в групах зухів, тобто кандидатів до харцерства. Станіслав Бонк був єдиним, хто мав такі уповноваження у Здолбунівському повіті.


У той період у Здолбунові діяли середня загальноосвітня та кілька початкових шкіл, а також професійне училище. Кілька міських харцерських дружин становили загін. Замінивши Станіслава Зелінського, Станіслав Бонк зайняв посаду коменданта харцерського загону у Здолбунові. На цій посаді він перебував із 1933 р. до вересня 1939 р. У той час розвивається харцерське середовище: виникає Коло друзів харцерів, зав’язується співпраця з учителями та батьками харцерів. Станіслав Бонк одночасно також працював учителем у Загальній школі імені Тадеуша Костюшка.  


У 1936 р. Станіслав виїхав на харцермейстерські курси в Гурки Вєлькє, де керівником харцерського осередку був творець польського руху зухів, харцермейстер Олександр Камінський, автор книг: «Пройдисвіт Антек», «Книга ватажка зухів», «У колі ватажків» та «Камені для шанця». Бонк успішно закінчив курси й кількома місяцями пізніше отримав звання харцермейстера. Здобувши звання, Станіслав присвячує себе харцерству, роботі й сім’ї. Він займається збільшенням кількості інструкторів у Здолбунові й укріпленням позиції харцерів у суспільстві. Силами загону організовує літні табори й табори для зухів у лісах та на луках Волинського воєводства.


 Завдяки старанням коменданта Станіслава Бонка харцерство розпочинає діяльність і в селах Здолбунівського повіту. У своїх спогадах він пише, що перед вереснем 1939 р. у повіті було п’ятеро інструкторів, із них один харцермейстер, троє підхарцермейстерів та харцерський діяч. Також функціонували Старшохарцерське коло (керівник Мечислав Ритко) та Коло харцерів часів війни за незалежність (керівник Антоній Вебер, гімназійний учитель). Діяли ще такі харцерські дружини: імені Й. Вишневецького при Здолбунівській гімназії (голова дружини Тадеуш Войтковський), імені А. Малковського при ремісничо-промисловому училищі, імені отця Ю. Понятовського при школі № 1 (Владислав Ренбіс), імені Тадеуша Костюшка при школі № 2 (Бояновський), у Тайкурах (З. Вальчак), Здовбиці (Оссовський), Мізочі (Зажицький), Будеражі (Баня), Застав’ї (Й. Каня), Хорові (підхарцермейстер Й. Бонк), Здолбунові (підхарцермейстер В. Бідаковський). Були також і громади зухів: по дві громади в загальних школах № 1 та № 2 у Здолбунові, Тайкурах, Здовбиці, Хорові та Мізочі, одна в Будеражі й одна в Застав’ї. В Здолбунові існувала й російська дружина скаутів. Усього загін нараховував близько 500 осіб.

 

У липні-серпні 1939 р. багатьох харцерів із загону призвали в армію. 2–3 вересня 1939 р. вони з власної ініціативи почали звертатися до свого коменданта Станiслава Бонка з проханням, щоб той дав їм завдання. «Ситуація на нашій території була виняткова, оскільки тут сконцентрувалася велика кількість біженців із Варшави та інших західних регіонів Польщі». Зі старших харцерів було створено патрулі громадської охорони, які мали обов’язок пильно спостерігати за всім, що діється навколо. Деяких із них скерували на різні пости Здолбунівського повіту, натомість молодші опікувалися біженцями, допомагали в організації кухні, розносили їжу та виконували функції зв’язківців.


17 вересня 1939 р., коли на територію повіту ввійшли радянські війська, здолбунівських харцерів на постах роззброїли, тож вони, безпорадні, повернулися до своїх домівок. Проте вже наступного дня харцери стали перед головою дружини, готові до нових завдань.


У жовтні 1939 р. через спеціального зв’язківця, яким був харцер із його дружини, Генрик Соколовський (помер у далекому Сибіру), Бонк отримав наказ організувати конспіративну роботу. Наказ цей дав харцермейстер Леопольд Адамцьо, псевдо «Мечиславський», у 1938–1939 рр. комендант Волинської хоругви харцерів (про нього йтиметься в одній з наступних статей циклу).


Уже з початку існування так званої східної округи «Сірих шеренг», яка перший час функціонувала під назвою Харцерська незалежницько-військова організація на чолі з харцермейстером Вільгельмом Слабим, було налагоджено зв’язок із Волинською хоругвою. Спочатку командування округи направляло зі Львова кур’єрок: Казимиру Слабу (псевдо «Казя» або ж «Мамця») та Яніну Адамцьо («Еля»). Комендантом «Вулика «Глєба» (назва Волинської хоругви; у перекладі пол. gleba означає ґрунт) спочатку був уже згаданий Леопольд Адамцьо. Він був також першим заступником коменданта округи «Сірих шеренг», потім комендантом. У жовтні, після призначення Станіслава Бонка комендантом «Вулика «Глєба», місцем розташування командування хоругви стало Рівне. Членами командування були Генрик Стичинський (Рівне), Вітольд Бідаковський (Здолбунів) і Генрик Соколовський (Здолбунів). Двоє останніх належали також до Здолбунівського загону харцерів, комендантом якого залишався Станіслав Бонк.


Перші місяці діяльності «Сірих шеренг» на Волині – це, насамперед, організаційні роботи, опіка й матеріальна допомога сім’ям вивезених харцерів. Підпільне харцерство пізніше підпорядкувалося Союзу збройної боротьби (СЗБ). Станіслава Бонка невдовзі за наказом коменданта Волинської округи, полковника Маєвського призначили повітовим комендантом СЗБ у Здолбунові. «Вулик «Глєба» (друга його назва «Вулик «Креси») охоплював своєю діяльністю харцерські середовища Дубна, Ковеля, Любомля, Володимира-Волинського, Горохова, Острога, Кременця, Рівного, Луцька, Костополя, Здолбунова та Сарн.

 

У червні 1940 р. Станіслава Бонка арештували й перевезли до рівненської в’язниці НКВС. Більше про це можна прочитати в тексті Тетяни Самсонюк. Його засудили до 10 років позбавлення волі в трудових таборах і до 5 років обмеження громадянських прав. У таборі він дочекався так званої амністії та 5 листопада 1941 р. подався до Татіщева на Волзі, де зголосився до 5-ї піхотної дивізії Війська Польського, яка формувалася під командування генерала Владислава Андерса. Там він зустрів багатьох знайомих харцерів із Волині. Однак через великий наплив людей і брак місць Бонка направили на Урал, а потім до Киргизії, в ряди 10-ї піхотної дивізії 25-го полку Війська Польського.


У березні 1942 р. на радянському кораблі Станіслав Бонк виїхав разом зі своєю дивізією на Середній Схід, а з 5 квітня 1942 р. перебував у відділах Війська Польського на території Ірану. Далі військовий шлях попровадив Станіслава через Ірак, Єгипет і Палестину до Італії, де він брав участь у славетній битві за Монте-Кассіно.

 

У вересні 1946 р. Станіслав Бонк виїхав до Англії, звідки після демобілізації вирішив повернутися до Польщі, до своєї улюбленої педагогічної роботи з молоддю. Бонк прибув до Польщі  4 грудня 1947 р. Після 10 місяців перебування на Батьківщині його арештувала Служба безпеки й ув’язнила в тюрмі в Равичі. Він дуже тяжко це переживав, дістав важку хворобу серця, а відтак інфаркт. Після трьох років ув’язнення Станіслава звільнили, але без права працювати педагогом. Він працював на будівельних підприємствах, на пенсії присвятив себе письменництву. Писав вірші та спогади. Автор цього тексту володіє ще жодного разу не опублікованими спогадами Станіслав Бонка «Харцерський загін у Здолбунові в 1918–1939 рр. Способи праці. Спогади».


Станіслав Бонк помер 27 липня 1991 р. в Ольштині, похований там же. За вірність і патріотизм у службі Батьківщині нагороджений хрестом Монте-Кассіно, хрестом «Polonia Restituta», срібним «Хрестом заслуги з мечами», хрестом AK, Медаллю Війська Польського, Медаллю за війну 1939 р., Британською воєнною медаллю, Зіркою Італії, Зіркою Африки.

 

Вперше я почув про Станіслава Бонка на початку 2002 р. Тоді я зустрівся у здолбунівському костелі з Леонардом Забродським із Варшави, колишнім здолбунівським харцером. Він був у харцерському русі ще за часів коменданта Бонка. Після повернення до Варшави він надіслав мені машинопис «Харцерський загін у Здолбунові в 1918–1939 рр. Способи праці. Спогади», опрацьований Станіславом Бонком. До посилки був доданий лист, який дозволю собі процитувати: «Виконуючи обіцянку, надсилаю історію здолбунівського харцерства. Це не класична книга, оскільки її писали в сімдесятих роках, коли ще не було таких поліграфічних можливостей, які є зараз. Проте, на мою думку, це дуже цінна річ з історичного погляду, і тому вважаю, що потрібно її оцінити як «білий друк». Бажаю, щоб ти її простудіював і далі продовжував на свій розсуд харцерське життя». Цей безцінний машинопис дозволив мені поглибити свої знання про харцерство у міжвоєнний період та про воєнне лихоліття у Здолбунові.


Коли у 2014 р. ми заснували мандрівну дружину в Здолбунові, цілком природно було, щоби покровителем обрати людину, яка могла б бути взірцем для наслідування. Ми вирішили, що героєм нашої дружини буде Станіслав Бонк – постать, пов’язана з харцерством. На це всі погодилися, хоча й знання про нього були не дуже великі. Від Кшиштофа Гаргаса, аматора Волині родом зі Здолбунова, колишнього харцера, котрий нині проживає в Ольштині, я дізнався, що в цьому місті мешкає молодша дочка Станіслава Бонка, Богуслава. Я моментально прийняв рішення поїхати до неї.


Із пані Богуславою ми відвідали могили Станіслава і Хелени Бонків. Від Богуслави я дізнався, що в Лодзі проживає її старша сестра, Ельжбета. Вона показала мені також кілька знімків батька, які збереглися в родинному архіві, і поділилася спогадами: «Після приїзду з Англії до Польщі та після арешту батько страшенно переживав, бо не міг робити того, про що мріяв, – навчати молоде покоління. Він був замкнений, мало згадував про свою харцерську діяльність, тим більше про діяльність у «Сірих шеренгах», СЗБ i 2-му корпусі. Він старався жити для сім’ї, для Батьківщини, друзів-харцерів, учнів».


На завершення варто навести слова Станіслава Бонка, якими він підсумовує свої спогади: «Завершуючи роботу про діяльність здолбунівського харцерського загону із часів виникнення у нас харцерства і до 1939 р., я маю почуття глибокого незадоволення тим, як це все задокументовано. Однак і ці скромні записки дозволять, хоча б частково, вберегти від забуття ті, які ж прекрасні, дні тодішньої молоді, її прагнення і жадання, щоб у дні випробувань скласти життєвий екзамен для мети, якою є Батьківщина!»

 

Олександр РАДІЦА
Фото із сімейного архіву сім’ї Бонків,

архіву автора статті та із сайту: http://zdolbuniv.com/

 

 

bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...
bak_prodowzenni...

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1