Статті

Karaimy 2Однією з важливих магдебурзьких традицій європейських міст була багатокультурна мозаїка, яка природнім чином поєднувала різні національності та формувала державу. Друга світова війна та радянська окупація з її системою імплантації ідеї «гомо совєтікус» призвели до руйнування цієї моделі співжиття у європейському домі. Тому особливо важливим для нас є пізнання цієї Атлантиди, представники якої недавно відвідали Луцьк.

 

12 квітня в Галереї мистецтв на вулиці Лесі Українки в Луцьку зібралося багато людей. Того дня там відкрили виставку «Karaj jołłary – караїмські шляхи» (діятиме до 26 квітня) та провели зустріч із членами Спілки польських караїмів і нащадками луцьких караїмів, котрі приїхали на запрошення Генерального консульства РП у Луцьку в рамках проекту «Луцьк – багатокультурне місто», який реалізовує ця дипломатична установа. Він передбачає проведення циклу зустрічей із представниками різних національностей, які сьогодні живуть у місті або проживали тут раніше. Зустріч із караїмами розпочала реалізацію цього проекту.


У заході взяли участь, зокрема, голова Спілки польських караїмів, внучка луцького хазана (караїмського священика – ред.) Рафала Абковичa Маріоля Абкович, сім’я якої походить із Литви; секретар Спілки польських караїмів, працівник факультету орієнталістики Варшавського університету Анна Сулімович, корені якої походять із Галичa та села Деражного на Рівненщині; голова фонду «Караїмська спадщина» Адам Дубінський та президент цієї організації Анджей Моравєц, їхні родини походять із Луцька; член Караїмської релігійної спілки в Польщі Олександр Кобецький; Міхал Неймет із Ягеллонського університету, правнук караїмського поета з Луцька Сергіуша Рудковського. На зустріч завітав також Йосип Ешвович – єдиний караїм, який сьогодні мешкає в Луцьку.


Серед гостей були представники місцевих органів влади, польських організацій Луцького консульського округу, дослідники історії караїмів, краєзнавці та інші.

 

Karaj jołłary
Виставка «Karaj jołłary – караїмські шляхи» присвячена караїмам, що проживали на території Польщі. На ній представлено фотографії, зроблені в 1864–1950 рр., та фрагменти спогадів про долі караїмів протягом останнього століття. Тут можна побачити портрети членів караїмських сімей та світлини, що показують щоденне життя караїмів, які жили в давніх осадах: Галичі, Луцьку, Тракаї та Вільнюсі.


«Ідея виставки полягала в тому, щоб зібрати фотографії, що зберігалися в домашніх архівах караїмів, які походили з різних караїмських осад, розташованих на території Литви та України, а після Другої світової війни поселилися в Польщі», – сказала Анна Сулімович. Виставку, яка зображає долі польських караїмів, вперше експонували у 2010 р. «Того, що на ній можна побачити, до часу, коли вона з’явилася, переважно ніхто не бачив. Навіть ми не знали, що такі фотографії існували», – зазначила Анна Сулімович.

 

Луцьк – одна з найстаріших караїмських гмін
Анна Сулімович коротко представила історію караїмів. Показала також зроблені в Луцьку фотографії, яких немає на виставці.


«Коли ми говоримо про караїмів, потрібно брати до уваги два значення цього слова: це релігійна громада та народ. У ширшому значенні ми говоримо про караїмів як про представників однієї релігії з різним етнічним походженням», – зауважила Анна Сулімович. Корінь слова «караїм», «кара», означає «читати», «навчатися», «навчати». Обов’язок караїмів – читати та вивчати Старий Завіт.


У XIV ст. литовський князь Вітовт переселив до Великого Князівства Литовського караїмів із Криму. За словами Анни Сулімович, їх не поселяли як невільників: «Вони одержали пропозицію переселитися в Литву і на неї пристали».


«У легенді йдеться про 384 караїмські сім’ї, тобто приблизно про 1500 осіб», – повідомила Анна Сулімович. Вона представила також різні місцевості, в яких колись жили караїми: Тракай, Луцьк, Галич, Кукезів, Вільнюс. Розповіла й про те, які караїмські пам’ятки там збереглися.


Згідно з документами караїми в Луцьку з’явилися на початку XVI ст. У 1506 р. король Сигізмунд звільнив караїмів від сплати податку за дім молитви. «Проте відомо, що вони були в місті ще раніше, оскільки в 1450 р. караїм Яків із Луцька, про якого ми нічого, окрім імені, не знаємо, приїхав до Константинополя на навчання. До 1450 р. в місті існували також караїмські дворища. З огляду на це, можна зробити висновок, що Луцьк – одна з найстаріших караїмських гмін», – сказала Анна Сулімович. У 1809 р. у Луцьку згоріла побудована раніше кенаса, тому в 1814 р. збудовано нову дерев’яну споруду, яка збереглася до XX ст. Під час Першої світової війни будівля вистояла, але її пограбували. На початку 20-х рр. кенасу відреставрували. Караїмське кладовище в Луцьку існувало поблизу єврейського. У 50-х рр. XIX ст. караїми купили землю для нового кладовища, яке було розташоване на березі Стиру, неподалік Глушця. Анна Сулімович продемонструвала кілька фотографій із зображенням луцької кенаси, панораму кладовища та світлину, на котрій видно людей, що під час посту моляться на кладовищі за померлих.


«Кілька слів хочу сказати про Олександра Мардковича, який для караїмів зробив Луцьк культурною столицею. За професією – нотаріус, за покликанням – прозаїк, поет і видавець. Видавав єдиний журнал караїмською мовою та брошури з літературними творами про історію караїмів, писав поезію караїмською, популяризував знання про караїмів. Його головною працею був «Словник караїмсько-польсько-німецький» – перший популярний словник караїмської мови», – зазначила Анна Сулімович.


У 1929–1938 рр. луцьким хазаном був караїм із Литви Рафал Абкович. Він очолював гміну та керував громадським і духовним життям місцевих караїмів. Анна Сулімович показала фотографію, на якій можна було побачити більшу частину караїмської громади міста. Її зробили в той день, коли всі зібралися, щоб попрощатися з Рафалом Абковичем, який від’їжджав у Литву.

 

Мова караїмів
Доповідь на тему «Караїми в морі слов’ян» виголосив Міхал Неймет. Він розповів про походження караїмської мови, про іноземні впливи на караїмські діалекти та про системи письма, якими користувався цей народ. Говорив також про слов’янські впливи на мову луцьких та галицьких караїмів. Представив це, зокрема, на прикладі фрагмента твору «Dostłar», написаного його прадідом Сергіушом Рудковським, караїмським поетом, прозаїком, громадським діячем, який мешкав у Луцьку.


Міхал Неймет звернув увагу на те, що караїмська мова вписана до «Червоної книги мов», яким загрожує вимирання. Пізніше він пояснив причини цього процесу: «До війни були караїмські гміни і на одній вулиці жило багато сімей, люди розмовляли між собою й мова жила природнім чином. Натомість після війни караїмів, які приїжджали до Польщі в рамках репатріації, розкидало по різних місцях. Нагоди для зустрічей стали рідшими: коли відвідували одне одного, коли відбувалися з’їзди, тоді караїмська мова могла жити. Так відбувається і сьогодні. Є кілька осіб, які говорять караїмською, але вони навчилися цієї мови з книжок». Вчений розказав також, що дослідники та караїмські діячі протягом багатьох років записували живу мову осіб, котрі говорили караїмською. Робили це, зокрема, й Маріоля Абкович та Адам Дубінський. Польща, на думку Міхала Нейметa, нині є найсильнішим осередком досліджень мови караїмів, оскільки представники цього народу живуть на її території.

 

Сьогодення польських караїмів
Голова Спілки польських караїмів Маріоля Абкович розповіла, що в переписі населення, проведеному в Польщі у 2011 р., 314 осіб зазначили, що вони є караїмами. До Польщі караїми з Луцька, Тракая та Галичa приїхали в 1945–1946 рр. Частина з них осіла у Варшаві, бо там із XIX ст. жили караїми, частина поїхала до Гданська. Більшість луцьких караїмів поселилися в Ополі.


Маріоля Абкович зазначила, що стимулом для більшої активності караїмів, які проживали на території СРСР, був з’їзд у Тракаї в 1989 р. (у Польщі такі з’їзди відбувалися із середини 70-х рр.). Натомість у 1997 р. в цьому місті відбувся з’їзд, присвячений 600-річчю переселення караїмів на території Речі Посполитої. Цікавий той факт, що в цьому місті знаходиться кенаса, яка безперервно діє із XVIII ст., навіть за радянських часів її не закривали.


Сьогодні в Польщі, крім Спілки польських караїмів, діють Караїмська релігійна спілка, фонд «Караїмська спадщина». На території Польщі немає жодної кенаси. Єдина матеріальна пам’ятка – караїмське кладовище, розташоване на варшавській Волі.


Активна діяльність організацій національних та етнічних меншин у Польщі можлива завдяки тому, що держава виділяє на цю мету відповідні кошти. Меншинами в Польщі опікується Міністерство внутрішніх справ і адміністрації. «Департамент національних меншин і релігій щороку отримує кошти, які розподіляє серед меншин, спираючись на написані нами проекти. Крім цього, Міністерство культури і національної спадщини має програми, які дозволяють підтримувати діяльність національних та етнічних меншин. Закон про діяльність благодійних організацій та про волонтаріат сприяє тому, що органи місцевого самоврядування виділяють кошти на діяльність меншин», – сказала Маріоля Абкович. Організації планують у рамках цих коштів свої бюджети та активність. Це, передусім, видавнича діяльність, створення сайтів чи фольклорних колективів.


При Спілці польських караїмів діє караїмський фольклорний ансамбль «Dostłar». Організація провадить і видавничу діяльність. У 1999 р. спілка почала опікуватися випуском журналу «Awazymyz», який виходить із 1979 р. Із 2007 р. у видавничому домі Спілки польських караїмів «Bitik» виходить «Almanach Karaimski». Там також друкують книги про караїмів і випускають диски з караїмською музикою. Спілка займається консервацією та оцифровуванням рукописів і книжок, які караїми привезли із собою до Польщі. Це важливі джерела караїмської мови, тому їх потрібно досліджувати (із ними можна ознайомитися на сайті: www.jazyszlar.karaimi.org). Караїми організовують також літні школи для молоді, лекції, концерти і т. д.


«Ми популяризуємо та інформуємо, розповідаємо про те, хто ми і чим займаємося. У нас є сайт (www.karaimi.org), на якому ми намагаємося подавати інформацію про найважливіше в нашій діяльності», – додала Маріоля Абкович.

 

«Караїми на Волині»
Такий заголовок має написана Володимиром Шабаровським книга, видана українською мовою в Луцьку у 2013 р. Автор розповів, що його зацікавлення караїмами пов’язане з тим, що він походить із села Деражного в Костопільському районі Рівненської області, історію якого досліджує. Додав, що друга за значенням караїмська громада на Волині була саме в Деражному.


Володимир Шабаровський збирав документальні свідчення про караїмів, зокрема, в Рівненському обласному музеї, обласних архівах у Житомирі та Рівному, Державному історико-культурному заповіднику в Луцьку, Центральному державному історичному архіві України в Києві. Під час розмови з нами він зазначив, що у своїй книзі руйнує стереотипи, наприклад про те, що перша згадка про караїмів у Луцьку датується не 1506 р., як про це часто пишуть, а набагато раніше – 1450 р. Цю дату на презентації подала також Анна Сулімович. Ще одне відкриття Володимира Шабаровського стосується села Деражного в Костопільському районі – про те, що караїми жили саме там, а не в місті Деражні (нині Хмельницька область). Розповів ще, що знайшов інформацію, яка підтверджує факт проживання в селі Залав’я біля Острожця (нині Млинівський район Рівненської області) Авраама Фірковича, котрий пізніше став караїмським ученим, хазаном, громадським діячем та письменником. Володимир Шабаровський робить також переклади з караїмської на українську. Перекладав твори Олександра Мардковича й Сергіуша Рудковського.

 

Слідами луцьких караїмів
Під кінець дня лучани та гості міста, зокрема нащадки луцьких караїмів, взяли участь в екскурсії караїмською частиною обласного центру Волині. Екскурсанти відвідали місця Старого Луцька, найбільше пов’язані з караїмами: пройшлися від Братського мосту до Майдану Ринок, прогулялися вулицею Караїмською, а також побували на Замковій площі.


Від екскурсоводів краєзнавця Олександра Котиса та знавця магдебурзької історії міста Оксани Штанько мандрівники довідалися про те, як опинилися караїми в Луцьку, чим вони займалися та що дотепер збереглося в місті від представників цього народу. Збережених караїмських пам’яток, на жаль, залишилося не так багато: найцінніша споруда, кенаса, яка вважалася найдавнішим караїмським храмом в Україні, згоріла в 1972 р. Проте на вулиці Караїмській зостався будинок, споруджений приблизно в 1939 р. за кошти караїмської громади для потреб гміни. Свого часу там проживав хазан, розміщувалося бюро метрик, відбувалися шкільні заняття та зібрання. Зараз же це відремонтоване приватне помешкання.


Цікаві оповідки про життя луцьких караїмів у XVI–XVII ст., історії їхніх відносин із вірменами та євреями, задокументовані з автентичних архівних джерел, розказала Оксана Штанько. Розповіді краєзнавців доповнила цінними відомостями Анна Сулімович, яка, зокрема, повідала детальну долю кенаси та вказала, де саме проживали луцькі караїми.


На завершення уважні екскурсанти мали можливість отримати компакт-диски з караїмською музикою. Для цього їм потрібно було правильно відповісти на запитання про історію луцьких караїмів.

 

Наталія ДЕНИСЮК, Ольга ШЕРШЕНЬ

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1