Статті

podziemie Ocaleni 1

У вересні 1939 р. на території окупованої Польщі почали утворюватися підпільні військові організації. Діяли вони, зокрема, і в Рівному, Дубні, Здолбунові, Луцьку, Ковелі та інших населених пунктах Волині. (Закінчення. Початок можна прочитати тут)

 

 

Незалежно від інших, у Рівному діяла одна із молодіжних організацій, яка в документах НКВС фігурує під двома назвами: «Сокіл» і «Легіон незалежності Польщі». Її очолював Т. Станчик. Не маючи досвіду проведення конспіративної роботи, він, за посередництва Т. Сєнкевича, намагався встановити контакти з Я. Язвінським для отримання практичних порад. Під час зустрічі останній з’ясував, що організація нараховувала 25 осіб і володіла певним арсеналом зброї. Так, два десятки гвинтівок було закопано в лісовому масиві «Сосонки» в напрямку корецького шосе, 9 револьверів, 5 бомб і 24 гранати заховано на «Грабнику», а 5 станкових кулеметів – у районі осадницької гімназії. Про цю організацію було відомо і ксьондзу С. Зентарі. Її членів він запропонував Ю. Відавському як можливих кандидатів для поповнення місцевого осередку СЗБ–1 у Рівному.
 
Із власної ініціативи за гуртування польської молоді взявся вчитель Дубенської школи № 1 Ф. Сенчковський, член Польської Організації Військової (ПОВ). Знаючи від інших її учасників про налагодження підпільного руху у всіх східних землях, зокрема в Дубні, він вирішив залучити до боротьби учнів сьомих-десятих класів. Щоб відновити в них патріотичний дух, 11 листопада Ф. Сенчковський таємно організував у приміщенні шкільної художньої майстерні відзначення Дня Незалежності Польщі. На думку вчителя, учнівська молодь могла прислужитися для здійснення зв’язку між підпільними організаціями та для збору боєприпасів і зброї.

Ядром польського підпілля в Дубні, яке орієнтувалося на варшавський керівний центр СЗБ, стали колишні учні торгівельної школи – члени Народної партії. Однак, як вказав В. Андрушко, один із учасників конспіративної групи, після згуртування в жовтні 1939 р. їхні дії не мали конкретної мети, а були, скоріше, демонстрацією неприйняття нового державно-політичного устрою шляхом розповсюдження листівок та проведення антирадянської агітації.
Не вважали радянську владу постійною і колишні члени Союзу сільської молоді З. Румель, Л. Коваль, Я. Сулковська, Т. Траутман, П. Залеський та ін. Так, останній стверджував: «Під час польсько-німецької війни я брав активну участь в обороні Варшави у званні молодшого сержанта (…). Поразку Польщі у війні з німцями і розпад польської держави я сприйняв дуже болісно, вважаючи це явище тимчасовим (…). Радянську владу на території Західної України і Західної Білорусії я також вважав владою тимчасовою, залежною від результатів протистояння між Англією, Францією і Німеччиною. Через такі настрої я мав бажання продовжувати боротьбу за незалежність Польщі, але не знав, як це конкретно здійснити».

Оскільки активісти перебували в різних містах (Дубно, Луцьк, Кременець, Сарни), їм доводилося домовлятися про зустрічі, які найчастіше відбувалися у Дубні в будинку Т. Траутман за адресою Забрам’я, 4. Саме там і було прийнято рішення про початок підпільної діяльності. Водночас молодіжна група прийшла до висновку про необхідність стримування будь-яких активних дій проти радянської влади, які могли привести до небажаних втрат і таким чином зірвати повномасштабне повстання, чутки про яке ширилися у всіх західноукраїнських землях.

Передбачалося, що у Варшаві існує центр, який керує усім підпіллям і від якого можна отримати детальні вказівки щодо налагодження діяльності. Тому для координування дій було прийнято рішення встановити контакт із представниками польського уряду у столиці (молодь була позбавлена інформації стосовно того, де знаходився уряд). У січні 1940 р. туди вирушили З. Румель і П. Залеський. Поїздка виявилася невдалою, оскільки обоє обморозили кінцівки й були змушені повернутися. Для встановлення контактів із підпіллям тоді ж до Варшави їздив брат З. Румеля – Броніслав. Але і його зусилля не увінчалися успіхом. Правда, йому вдалося дістати й перенести через кордон кілька десятків виданих польським урядом у Франції листівок із закликом не втрачати надії на відновлення Польщі, позаяк боротьба за її незалежність ще тривала. Місцева молодь поширювала листівки у Рівненській і Волинській областях. Ключовою ланкою у встановленні зв’язку між дубенською групою і представником варшавського центру став рівнянин А. Гермашевський. Він повідомив членів підпільного осередку про приїзд у Рівне Т. Маєвського та Є. Броніковського – представників варшавської Головної коменди СЗБ–2. Згодом членам молодіжної групи було запропоновано приєднатися до цієї організації.
 
Ще одне угруповання – філія Союзу захисників незалежності Батьківщини, згодом перейменоване на Союз визволення Батьківщини (СВБ), виникло на початку грудня 1939 р. у селі Янова Долина. Ініціатором його створення став учитель М. Зарембський, який у листопаді того ж року, перебуваючи у Львові, отримав пропозицію приєднатися до підпілля й організувати осередок СВБ у Костопільському повіті. Агітуючи молодь вступати до осередку, він розповідав, що у Франції функціонує еміграційний уряд, який формує військові легіони та веде перемовини з іншими державами про відновлення Польщі. Особливу увагу М. Зарембський акцентував на тому, що поляки, які візьмуть участь у таємній організації та боротимуться проти радянських окупантів, будуть згодом щедро нагороджені, отримають посади та привілеї. В архівно-слідчій справі на М. Зарембського наявні відомості, що створений ним осередок тримав зв’язок із львівським керівним центром СВБ і отримував інструкції щодо координації дій через колишнього керівника «Союзу стрільців» Костопільського повіту К. Зайонца, який після приходу більшовицької влади мешкав у Львові. Щомісяця М. Зарембський зустрічався з К. Зайонцом, якому звітував про налагодження антирадянського руху. Під час одного з таких візитів у лютому 1940 р. він познайомився з П. Марциняком («Еміль»), котрий у січні-квітні 1940 р. здійснював керівництво провінцією СЗБ–1, до якої входила територія Волині.

У кінці січня 1940 р. у Яновій Долині розпочалися перші арешти членів СВБ. У зв’язку з цим його керівництво радило всім учасникам підпілля дотримуватися суворої конспірації й на деякий час припинити антирадянську пропаганду серед поляків.

Одночасно з підпільною групою в Яновій Долині два конспіративні осередки утворилися в Костополі: перший, під керівництвом вчителя Б. Терлецького, був пов’язаний із СЗБ–1, керованим К. Язвінським; другий, ініційований Вишневським, Щетинським, Шляхтичем і п’ятьма братами Лясотами, мав безпосередній зв’язок із філією СВБ, очолюваною М. Зарембським. Оскільки всі три групи фактично керувалися розпорядженнями львівського керівного центру СЗБ–1, 8 березня 1940 р., на зустрічі зі С. Бронецьким, К. Язвінський запропонував йому побачитися з М. Зарембським та Б. Терлецьким і визначити, хто з них очолить Костопільський район СЗБ.
Із поміж усіх конспіративних організацій, що діяли на Рівненщині, найчисельнішим був СЗБ. Попри неодноразові спроби об’єднання, там паралельно існували дві його гілки: СЗБ–1 із керівним центром у Львові та СЗБ–2 з керівним штабом у Варшаві.

Діяльність СЗБ–1 на території Рівненщини розгорнулася в середині лютого 1940 р. За словами К. Язвінського, представник львівського центру під псевдонімом «Тома» під час зустрічі запропонував йому очолити осередок СЗБ у Рівному до приїзду постійного керівника зі Львова. Погодившись на таку пропозицію, К. Язвінський відразу відвідав квартиру на вулиці Костюшка, де зупинився «Тома», і представив йому свого заступника ротмістра Г. Крюгера. Тоді ж новопризначені очільники рівненського осередку СЗБ–1 вперше дізналися про структуру й мету організації. К. Язвінський отримав пароль «Вітання від Тома» для встановлення зв’язку та перше завдання – підібрати надійних осіб для керівної п’ятірки. Після візиту до Рівного «Тома» мав відвідати Сарни, Ковель і Володимир-Волинський для створення там керівних організаційних ланок. У проміжку між візитами представників львівського підпілля К. Язвінський провів підготовче вербування С. Сочинського і Я. Копчинського.

Дещо іншу версію заснування підпільного осередку СЗБ–1 у Рівному виклав Ю. Відавський. Він стверджував, що в січні 1940 р. до міста приїздив представник львівського керівного центру «Молот» (очевидно, В. Молотковський) і саме він здійснив попереднє вербування К. Язвінського. Причому після свого арешту Ю. Відавський запевняв енкаведистів, що не знав жодної особи в підпільній організації з псевдонімом «Тома».

Наступна зустріч К. Язвінського з представником Львова відбулася 22 лютого, коли до Рівного прибув Ю. Відавський. Перед останнім стояло завдання створити Волинський окружний центр СЗБ–1, якому б мали підпорядковуватися всі осередки організації в Рівненській і Волинській областях. Як колишній мешканець Рівного, він, на відміну від Т. Маєвського, знав багатьох місцевих жителів особисто й добре орієнтувався в їхній політичній і професійній приналежності. Ю. Відавський зв’язався з К. Язвінським і особисто привів до присяги нових членів керівної п’ятірки, присвоївши кожному з них псевдо з метою суворої конспірації (К. Язвінський – «Блякс», Я. Язвінський – «Генріх», Г. Крюгер – «Старий Войтек», Я. Копчінський – «Марись»). У наступні дні він, зустрівшись із кожним, надав основну інформацію про функціонування СЗБ, поставивши завдання підбирати та вербувати нових його членів. Під час цього візиту К. Язвінському повідомили адреси й паролі на явочні квартири у Львові та видали 2 тис. радянських рублів для організаційних витрат: поїздок у справах підпілля та на матеріальну допомогу членам СЗБ, які перебували у скрутному становищі. Г. Крюгер мав підготувати й завербувати осіб, здатних очолити відділи розвідки та постачання, а ті повинні були підібрати людей для роботи в цих відділах. Виконуючи вказівки Ю. Відавського, Г. Крюгер залучив до підпільної діяльності своїх колишніх колег – працівників пошти С. Егерта й О. Дубасевича. Першого було призначено помічником Г. Крюгера. Оскільки Г. Крюгер був осадником і з дня на день очікував арешту, ігноруючи правила, він повідомив С. Егерту ім’я коменданта обводу та наказав негайно сповістити К. Язвінського на випадок ув’язнення. Після вступу до організації С. Егерт обрав собі псевдо «Шпак». Як і Г. Крюгер, він скористався своїм старим псевдонімом із часів перебування у ПОВ. 13–14 березня 1940 р. Г. Крюгер завербував і призначив керівником розвідвідділу пенсіонера О. Дубасевича, аргументувавши свій вибір тим, що він мав вільний час і зв’язки. О. Дубасевич отримав завдання з’ясувати, де можна роздобути зброю. Відділ постачання доручили очолити О. Вірбшу, незважаючи на те, що він відмовився присягати на вірність СЗБ і залишився без псевдо. Йому доручили зібрати відомості про місця розташування складів продуктів, зброї та боєприпасів на території Рівного, а також створити п’ятірку з надійних осіб.

До 20 березня 1940 р. К. Язвінський мав зібрати відомості від керівного осередку про кількість завербованих осіб і передати звіт Ю. Відавському через кур’єра зі Львова, користуючись паролем «Вітання від Віта». Зазначимо, що всі кур’єри, які у справах організації відвідували Рівне, зупинялися на квартирі Я. Язвінського, а той вже організовував їм контакт із братом – К. Язвінським. Таку схему було розроблено з метою конспірації, оскільки К. Язвінський жив по сусідству зі співробітником облвиконкому.

Діяльність СЗБ–2 на Рівненщині фактично розпочалася після приїзду до Рівного Т. Маєвського. Маючи на руках низку адрес у Львові, Рівному, Луцьку, Володимирі-Волинському й Білостоці з необхідними паролями для налагодження зв’язку, комендант вийшов на активістів підпільного руху, зокрема на Сераковського і Каземірчака у Володимирі-Волинському та на Можецького в Луцьку. Через пароль «Бжоза 5–10–20» він налагодив контакт із М. Сементовською, яка мешкала у Львові, а та через кур’єра І. Четевінського («Роман») вивела Т. Маєвського на одного з активістів місцевого підпілля – А. Неверовського («Адольф»). Останній став ланкою, що пов’язала Т. Маєвського з полковником Я. Соколовським – керівником одного з підпільних об’єднань у Львові. У приватній бесіді з полковником Т. Маєвський пообіцяв зв’язатися з Варшавою й дістати конкретні вказівки з підпорядкування волинської організації підпільному центру у Львові та отримав список паролів і адрес для встановлення зв’язку з наявним підпіллям у Дубні, Кременці, Здолбунові, Рівному, Луцьку, Ковелі, Костополі та ін.
 
Паралельно із СЗБ–2 із січня 1940 р. на Рівненщині діяла одна з його гілок під назвою «Сірі шеренги», підпорядкована львівському центру, керованому майором З. Добровольським, який одночасно очолював і штаб «Сірих шеренг». Основу дійсних осередків становили колишні учасники молодіжної організації «Харцери». За наказом львівського центру така антирадянська організація виникла в кількох населених пунктах Здолбунівського повіту під керівництвом вчителя С. Бонка. За його словами, вона приділяла значну увагу питанню підготовки та здійснення диверсій, головним чином на транспорті. Для цього формувалися спеціальні групи, якими керував відділ розвідки, очолюваний вчителем із села Здовбиця А. Лукаржевським. Він на момент створення «Сірих шеренг» вже був завербований як агент Здолбунівського райвідділу НКВС. Після ліквідації підпільного осередку його звинуватили в тому, що він приховав від органів інформацію про свою антирадянську діяльність. Функції зв’язкового зі львівськими «Сірими шеренгами» виконував Соколовський, який виїжджав до міста Лева за дорученнями С. Бонка. Відомо, що на початку травня 1940 р. Т. Маєвський особисто відвідав Здолбунів, де на квартирі Соколовського в присутності C. Бонка було вирішено на базі «Сірих шеренг» створити осередок СЗБ–2. Під час цього візиту Т. Маєвський прийняв присягу в кількох членів новоствореного осередку. Залишивши C. Бонка виконувати функції керівника, Т. Маєвський доручив йому взяти на облік усі стратегічні об’єкти та технічні споруди (мости, залізничні колії, станції та ін.), де в майбутньому можна було б здійснити диверсійні акти.

Отже, відразу після вторгнення Червоної армії на територію Західної України в середовищі польських громадських, професійних та військових організацій утворилися ізольовані конспіративні структури, керовані місцевими активістами, головною метою яких було протидіяти радянському окупаційному режимові. Однак можна констатувати, що їхня діяльність на першому етапі функціонування характеризувалася низькою ефективністю, зумовленою потребою централізованого управління й об’єднання зусиль усіх наявних нелегальних організацій.
Тетяна САМСОНЮК
 
P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.
FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

 

 

FreeCurrencyRates.com

 

 Курс валют

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

 

cz

 

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1